Наразі розслідування про українських посадовців – один з найпотужніших механізмів розголосу. Зокрема, не так давно після оприлюднення подібного матеріалу про “Київметробуд” звільнили його очільника Віктора Брагінського. Але які розслідування ще потребують доопрацювань і розголосу? Хто з посадовців "зашкварився" настільки, що вже навіть неможливо “порішати”? Про все це розповів агентству UA.News Ігор Мосійчук – народний депутат України VIII скликання, журналіст, колишній заступник командира добровольчого батальйону «Азов».
Перед початком інтервʼю хотілося б повернутися до нашої попередньої розмови. Як памʼятаю, у лютому планували подавати в суд про те, що голова ЦВК нічого не робить для констатації ситуації з виборами. Чим закінчилася ця ініціатива?
Найбільш резонансним можна назвати ваше розслідування щодо колишнього одеського воєнкома Євгена Борисова. Але яке, на вашу думку, було технічно складним у виконанні?
Ігор Мосійчук: Наразі є два розслідування, які ще незавершені. Одне, завдяки розслідуванню Дениса Бігуса, виконане на 50-55%. Це я говорю про Київметробуд. Але річ у тому, що Бігус не говорить про головних бенефіціарів, рейдерство і виведення майже 4 млрд гривень. Віктор Брагінський має до цього відношення, але він був співучасником низького рівня – підписував акти виконаних робіт.
Денис Бігус називає “Київметробуд” сумнівною організацією. Але вона такою не є. Бо саме ця організація побудувала всі станції метро в Києві за часи незалежності. Але десь у 2017 році колишній керівник і власник, який і будував ці станції метро, прийшов до власника “Укрбуду” Максима Микитася. Запропонував продати “Київметробуд”. І Микитась офіційно купує компанію, є відповідні документи. Згодом Кабмін ухвалює рішення про виплату 90% передплати за виконані роботи з будівництва метро на Виноградар. І після цього Микитася увʼязнили, а Київметробуд рейдернули.
Роблять це такі два чоловіки з Харкова – Дмитро Давтян і Ігор Абрамович. Вони призначають директора і качають кошти. Але, як пізніше виявилося, вони не були головними бенефіціарами. Ними виявилися Павло Фукс і Віталій Хомутинник. Їх оминуло розслідування Бігуса. Хоч наші правоохоронці проводили обшук у будинку Хомутинника. І тоді там жив директор вже рейдернутого “Київметробуду”. Тобто, ця справа розслідувалася НАБУ, ДБР і всіма іншими. Але, напевне, наближеність Хомутинника до влади не дозволяла це розгорнути до форматів обшуків і арештів. Але скандал, який я вчинив у медіа, спочатку змусив київську міську владу розірвати контракти з “Київметробудом”, а розслідування Бігуса лишило метро осиротілим. Через близькість влади до Хомутинника надзвичайно важко довести речі, які вказують на причетність бенефіціарів до відмивання грошів. Хоч підтверджень є багато.
Друге розслідування вперлося у владу. Воно стосується Тетяни Єгорової-Луценко, голови Харківської обласної ради. Її чоловік, такий собі ділок Віктор Луценко, керував Держкомземом у Харківській і Тернопільській областях. У часі війни його компанії придбали 2 ресторани у Каннах і Ніцці. Вони не були показані ніде, поки я не підняв скандал. Потім вони показали, що один продали, а інший – був придбаний раніше. Хоч у реєстрах Франції дати вказують на те, що ресторан придбали у часі війни. Цікавим ще є й те, що Тетяна Єгорова-Луценко відправляла чоловіка на авто облради до аеропорту Кишинева, з власним водієм.
Але це розслідування вперлося в те, що немає жодної реакції. Навіть є рішення суду про відкриття кримінального провадження. Але, попри це, попри її перебування за кордоном понад 8 місяців, коли вона керувала облрадою через скайп, Тетяну Єгорову-Луценко обирають головою Асоціації обласних та районних рад України. З подачі Офісу Президента. Бо за Єгоровою-Луценко стоїть Вадим Слюсарев – так званий “смотрящий” за Слугами народу в Харківській області. І саме він привів до влади Генпрокурора України Ірину Венедиктову, нардепа Федора Веніславського. Так ось, розслідування щодо Єгорової-Луценко я вважаю найважчим. Бо, попри наявність реєстрів, рішень і такого іншого, воно у глухому куті.
Найсмішніше розслідування також є. Воно якраз повʼязане з Іриною Венедіктовою. Бо через це розслідування вона лишилася без посади. Багато хто знає, що керівник Офісу Президента Андрій Єрмак був у хороших стосунках з власницею люксового бутіка Sanahunt. Свого часу я почав розслідування про ТЕЦ колишнього народного депутата Анатолія Шкрібляка. І він був причетний до купівлі вугілля на території ЛНР. З ним працювала така собі пані Морозова, займалася вирішенням його питань. Оскільки на Шкрібляка відкрили провадження щодо купівлі вугілля у ДНР та ЛНР. Морозова бігала, вирішувала і почала товаришувати з Венедіктовою. І ось вони двоє йдуть у Sanahunt, Венедиктова купує там одяг, Морозова розраховується. І так декілька разів. У статті я написав, що знав багатьох генпрокурорів, але не таких, хто купує шмотки в Sanahunt в форматі хабаря. Усім було смішно, крім Єрмака. Бо це відповідало дійсності. Минув час, Морозова вляпалася у найбільший в Україні хабар (ред. - У червні 2020 року НАБУ та САП викрили трьох осіб на спробі підкупу керівництва антикорупційних органів. Їм запропонували закрити кримінальне провадження щодо ексміністра екології Миколи Злочевського.Цей хабар у 6 млн грн офіційно є найбільшим в історії України). Цей хабар офіційно є найбільшим в історії України. Цей хабар офіційно є найбільшим в історії України. Цей хабар офіційно є найбільшим в історії України. Венедіктову пізніше з Генпрокуратури відправили на води у Швейцарію.
Як ви дізнавалися про такі деталі? Де брали інформацію?
Ігор Мосійчук: Свого часу я був першим заступником голови Комітету правоохоронного України. Усі правоохоронні органи проходили через наш комітет. Відповідно, у мене є джерела практично у всіх правоохоронних органах України.
Навіть з тим самим Борисовим. Він коли втік, то сидів у Кілії, на кордоні Одеської області. І думав собі чи тікати йому з країни, чи вдасться порішати. І люди його переконали, що вдасться. А я, так вийшло, відслідковував кожен його крок. Бо це робилося посередньо. Ситуація була настільки зашкварною, що Банкова нічого не порішала. Борисов чим унікальний, що це чи не єдиний корупціонер, чиє майно закордоном заарештували. Я у цій справі заявник і ДБР мені показували деталі. Вони виїхали в Іспанію, де заарештували будинок, офіс, квартиру і три рахунки. Після цього дружина Борисова виїхала і зараз живе в Дубаї.
Виходячи з теми Борисова і ТЦК. Чи відомо щось про інших очільників? І чи є сенс у тому, щоб всіх звільняти?
Ігор Мосійчук: Це була моя ініціатива: звільнити воєнкомів, щоб взяти хлопців, які воювали, які знають і вміють відбирати кадри. Але це було спохаблено, видано як популізм. Зараз є такий собі самбірський воєнком на Львівщині. Я про нього написав з самого початку і він зрозумів, що треба звільнятися. Але коли ми побачили його декларації за останні два роки, то там чотири квартири у Львові, дві – у Франківську. Далі – питання до правоохоронних органів. Потім воєнком Полтави, який вже засуджений. Там невеликі суми, але багато фальсифікацій з майном. Є вже рішення суду, здається, три роки позбавлення волі. Схожа ситуація з Львівським воєнкомом, коли на нього напряму переписали хату. Але там триває слідство. Наприклад, воєнком Тищенко звільнився одразу після оприлюднення матеріалу, від гріха подалі. Я коли казав, що всіх треба звільнити, не було мови про те, щоб одразу хлопців вертати з передка, а воєнкомів – на фронт. Це люди зі званнями, із посадами. Але це люди, які втратили страх, які тупо переписували майно на себе.
З початку війни, здається, люди отупіли. Бо зараз схема така: “вкрасти і вивезти”. Якщо до 2022 року були якісь схеми, вкрадені гроші вкладалися у будівництво якоїсь ТЕЦ чи чогось подібного. Тобто, гроші залишалися у країні. А зараз тупо беруть готівку і вивозять. Дещо пізніше зʼявилася крипта. Це ще полегшило ситуацію. Найбільший скандал із вивезенням готівки закордон, до речі, повʼязані з дружиною мого колеги Ігоря Котвіцького. На початку війни вона виїздила і задекларувала ці кошти на угорському боці. Ніхто не поцікавився, що ці кошти з бізнеса, з банків Харкова і були задекларовані ще до того, як Котвіцький був нардепом. Таких як вона, але з меншими сумами, були сотні. І про це ніхто не писав і не говорив. Крім того, я скажу чесно, що 60% приватних колекцій були вивезені за кордон. Єдине, що радує, якщо 5% реалізувалися закордоном – це добре. Тобто, це не на продаж було, а для безпеки. Тобто, є шанси щодо того, що культурні памʼятки повернуться. Але це окрема довга історія, можемо поговорити окремо :)
