$ 38.08 € 41.49 zł 9.64
+9° Киев +11° Варшава +6° Вашингтон

После АТО: жизнь или выживание?

Дворецька Михайлина 19 Жовтня 2018 13:41
После АТО: жизнь или выживание?

Материал публикуется на языке оригинала, без редакций.

За чотири роки війна скалічила життя тисяч українців. Герої, пройшовши через жахіття передової, заслужили собі вдячність та шану від людей, та, офіційно, розширені права та пільги від держави.

Сутність проблеми


Кількість осіб, які влітку мали статус учасника бойових дій в зоні АТО склала майже 350 тисяч (для порівняння – це приблизно як населення Херсону чи Вінниці). Серед них – 5 тисяч – це люди з інвалідністю.



Права учасників АТО закріплені законами: «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про поліпшення матеріального становища учасників бойових дій та інвалідів війни». Цими нормами регламентуються 22 види пільг у сфері забезпечення житлом, безоплатного навчання, вступу до навчальних закладів, сплати комунальних послуг, лікування та деяких інших.

Втім, пільги і захист прав учасників АТО лише регламентуються, проте реалізуються дуже погано.

Найбільш проблемним є недотримання прав щодо забезпечення земельними ділянками, проїзду у транспорті, лікуванням, психологічною допомогою.

Земельне питання

Законом встановлено право кожного учасника АТО на безкоштовне отримання земельної ділянки для будівництва. Проте чисельні минулорічні скандали продемонстрували, що на цьому шляху існує безліч перепон.

У 2017 році діяло рішення КМУ, за яким місцева влада мала виставляти на аукціон земельні ділянки за планом, і лише після його виконання право на виділення землі отримували ветерани. У січні цього року рішення змінили, і учасники АТО отримали першочергове право на виділення житла. Проте лише теоретично.

Зрозуміло, що такий «неприбутковий» підхід став не до смаку місцевій владі, особливо, у популярних містах із високою вартістю землі. Тому знаходиться безліч причин, через які влада не може прийняти відповідне рішення.

Наприклад, учасникам пропонуються ділянки за околицями міста, без заведених комунікацій та інфраструктури, словом, непридатних для проживання.

Право на першочергове отримання землі спричинило появу «тіньових схем», за якими, звісно, за окрему суму, ділянки отримують особи, що жодного відношення не мають до АТО.

Незважаючи на те, що про ці проблеми добре відомо, запобігти зловживанням майже неможливо, адже контролюючі органи у сфері земельних відносин Держгеокадастр та Мінагрополітики слідкують за дотриманням саме земельного законодавства. Контроль же за дотриманням соціального законодавства покладений на місцеву владу, яка через свої можливі «зацікавленості» рідко готова розбиратися у його порушеннях стосовно учасників АТО. В черговий раз виявляється, що на перетині сфер відповідальності держустанов відповідальність не несе ніхто.

Транспортне питання


Якщо вірити українському законодавству, то учасники та інваліди АТО мають право на безкоштовний проїзд.

У житті дуже мало хто з перевізників дотримується цієї норми. Відомі лише поодинокі випадки свідомих водіїв, які через свої патріотичні погляди шанують учасників АТО і не беруть оплату за проїзд. Загалом перевізники відмовляють пільговикам, посилаючись на тамте ж законодавство, в якому сказано, що їхні втрати за безоплатно перевезених пасажирів мають бути компенсовані. У цьому вони повністю мають рацію.

Суть проблеми в тому, що вже як 3 роки відшкодування пасажирських пільг у міському транспорті покладено на місцеві бюджети, проте компенсувати кошти ОТГ не поспішають.

Більше того, наразі урядом провадиться монетизація пільг, тобто гроші на проїзд мають бути виплачувані людям на руки. Проте вводити цю монетизацію, чи залишати все, як є, – віддано на розсуд місцевій владі. Що отримають учасники АТО на виході – залежить від можливостей і рішення місцевих бюджетів.

Медичне питання


Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» декларує, що учасники бойових дій мають право на безоплатні послуги медичної чи медико-психологічної реабілітації, яку вони мають пройти в обов’язковому порядку з відшкодуванням вартості проїзду до центрів такої реабілітації та назад.

За даними військової прокуратури, у 2017 році рівень забезпеченості такими державними послугами становив 0,1% від загальної потреби, за весь час проведення АТО лише 4% демобілізованих пройшли психологічну реабілітацію, а у 2018 році вона взагалі не здійснюється.

Військова прокуратура називає причину цьому у відсутності ряду нормативних документів, що їх мало прийняти Мінсоцполітики. Через це є неможливим укладання договорів із спеціалізованими установами про надання відповідних послуг учасникам АТО.

Здавалося б, чергове невиконання соціальних гарантій через бюрократію, корупцію, постсовкову систему, якби не сумна тенденція. Так, за інформацією Комітету ВР у справах ветеранів за 4 роки більше 1000 учасників АТО скоїли суїцид. Одночасно у ЗМІ дедалі частіше фігурують новини про випадки побутового насилля, а іноді й вбивств через посттравматичні стресові розлади у колишніх учасників АТО.

Словом, нічого нового, система невблаганна і долає всі реформи, які декларують ВР та Президент. Здебільшого вся турбота про долю учасників АТО покладається на волонтерів та на принцип «допоможи собі сам», державна ж підтримка залишається на рівні промов у телеефірах та заголовків у ЗМІ. Всі гарантії, якщо й доходять до фіксації у нормативних актах, то на етапі реалізації неодмінно розбиваються об традиційні можновладні українські біди: корупцію, бюрократію, безвідповідальність, байдужість та жадібність.