Сергій Лукашов: Якщо ви залишитеся в інтернаті хоча б на одну ніч, ви зрозумієте, що таке справжній відчай

Сергій Лукашов: Якщо ви залишитеся в інтернаті хоча б на одну ніч, ви зрозумієте, що таке справжній відчай

UA.NEWS
Автор
UA.NEWS
UA.NEWS
Поделиться:

В ексклюзивному інтерв’ю UA.News національний директор неурядової благодійної організації «СОС Дитячі Містечка Україна» Сергій Лукашов розповів про реформу інтернатів і актуальний стан речей у цій соціальні сфері.

Голосно задекларована реформа інтернатів в Україні фактично не працює. Чому, як вважаєте? Ось, наприклад, в Запоріжжі нещодавно стався жахливий випадок, коли виявилося, що дітей в інтернаті продають за гроші як робочу силу. Що відбувається?

Сергій Лукашов: На жаль, такі випадки експлуатації та знущання над дітьми в інтернатах систематичні, і далеко не всі стають відомі громадськості. До речі, насильство буває не лише активним, а і пасивним: щоб скалічити дитину, не обов’язково її бити. Достатньо не надавати їй емоційної уваги і можливостей для розвитку, і все — дитина скалічена.

В сухому залишку начебто ніхто не винен, бо ніхто нічого поганого не зробив, але дитина виростає недорозвиненою, соціально не адаптованою і таким чином скаліченою. І це систематичні наслідки виховання в інтернатах.

Реформа начебто була, але…

Сергій Лукашов: Чому була? Реформа досі триває, і згідно з Національною стратегією трансформації інтернатних закладів триватиме до 2026 року. Тобто, в ідеалі до 2026 року в Україні не має залишитися жодного інтернату. Однак на папері це одне, а в реальності — інше.

На ділі рух відбувається надто повільно. Часто фізичне зменшення інтернатних закладів не означає зменшення там дітей.

Це як?

Сергій Лукашов: Система інтернатних закладів як гнучкий спрут – десь ховає одну кінцівку, іншу витягує, десь переповзає, змінює форми.

Щоб втекти від реального реформування, відбувається перейменування закладів, і нібито вони вже не інтернатні, а щось інше. Або робиться так зване злиття – тобто, всі діти, які були в інтернаті, там і залишаються, просто переміщені до іншого закладу і спресовані разом. Відбуваються махінації з поданням звітності, щоби не показувати на національному рівні дітей, які реально є на обласному, під яких виділяється фінансування.

Власно кажучи, все крутиться навколо фінансування. Чим більше дітей у закладах, тим більше фінансування, отже більше робочих місць у системі. Тобто система усіма силами захищає себе, бо в ній зацікавлено дуже багато людей. Така собі глобальна відповідь, чому в Україні дуже повільно йде реформа інтернатів.

Альтернатива інтернатам — сімейні форми виховання, в цьому фінансово зацікавлених немає? 

Сергій Лукашов: Поки що немає. Тобто декларативно ми всі цінності розділяємо (що дитина має бути в сім’ї і так дальше), прописуємо це в документах, але кровно зацікавлених у розвитку сімейних форм виховання дітей в Україні немає. Ось це парадокс.

Ви сказали, що є багато випадків в інтернатах, про які громадськість взагалі нічого не знає. Виникає таке питання: політики тему дітей-сиріт фактично ігнорують? Адже ані реформа інтернатів, ані взагалі розвиток дітей або підтримка кризових родин не були на повістці ніяких виборів. Чи хтось взагалі щось казав? І як можна пояснити поведінку ЗМІ, які ігнорують цю тему і чому вони її ігнорують? Чому взагалі так відбувається?

Сергій Лукашов: Чіткої відповіді у мене немає. Зараз нова команда, яка прийшла у Міністерство соціальної політики, декларує бажання реально змінити систему. І можливо там справді нові люди почнуть впровадження сімейних форм, хоча переважно це залежить не від них, а від Міністерства освіти. Бо більшість інтернатних закладів перебувають у системі освіти. Хоча знову ж таки, там є люди, які теж кажуть, що вони зацікавлені у зменшенні інституалізації дітей, але подивимось.

Чому політично це не є модною темою, складно сказати. На підтримку інституцій працює наша тривала багатопоколінна традиція. Всі люди, які зараз в Україні ухвалюють рішення, виховувалися на казках про Макаренка, про Республіку ШКІД. Це було частиною пропаганди.

Всі ці чисельні бізнеси і мас-медіа, які їздять по дитбудинках й інтернатах на свята, не перебувають там більше двох годин. Хоча б одну ніч провести в інтернаті і стає зразу зрозуміло, що це жахлива система. Однак в кожному разі, неуважність до цієї теми «б’є нас хвостом».

Наші політики цього не розуміють, не віддають собі звіту, наскільки це важливо. Але на рівні ООН Україна втрачає свій авторитет, зокрема і через те, що ми не деінституціоналізовані. Ми маємо найвищий рівень інституціалізації дітей у Європі. Це ганьба. І про це нам кажуть люди в офісі ООН у Женеві.

Нам докоряють цим на всіх міжнародних майданчиках, тикають, що це ганьба для європейської країни – діти в інтернатах у ХХІ столітті. І за неформальною інформацією, звіт України про виконання Конвенції про права дитини було вдруге відкладено на пізніше. Кожен уряд країни раз на кілька років подає такий звіт перед світовою громадськістю про виконання Конвенції про права дитини в їхній країні. Так от, якщо викликати Україну на такий звіт, то це буде ганьба. Нам майже немає нічого хорошого сказати.

З таких краплинок злилося море, через ось такі от недоліки в такому ціннісному, найважливішому для людей аспекті як права дитини, ми підриваємо собі авторитет, як держава і як суспільство. І це потім відбивається непрямим, але дуже потужним чином на економіці, політиці, мілітарних аспектах, на всьому. А наші політики цього не бачать, це така «сліпа пляма».

Який є позитивний приклад з Європи, як у них це відбувається, щоб Україна могла б запозичити? І не теоретично, а практично брати і щось робити? Можливо якісь прості кейси, початкові кроки, щось зрозуміле.

Сергій Лукашов: Центральноєвропейські країни підтримав Європейський Союз, але візьмемо Грузію – бідна країна, яка, тим не менше, швидко і рішуче провела деінституціалізацію. Так, у них є свої проблеми в соціальній сфері, але масового насильства і порушення прав дітей, які властиві інтернатним закладам, у них вже немає. Вони провели деінституціалізацію.

Яким чином?

Сергій Лукашов: Перевели фінансові потоки з централізованої інституціональної системи на місцеві громади, за системою, яка називається “гроші ходять за дитиною”.

Зараз у нас великі сподівання на реформу децентралізації. “СОС Дитячі містечка Україна” бере участь у цій реформі системи соціальних послуг. Ми разом з ЮНИСЕФ допомагаємо пілотним громадам створити соціальні послуги на місцевому рівні, щоб діти були вдома, у сім’ях, а не в інтернатах. І ось тут якраз і треба перевести ці фінансові потоки на підтримку соціальних послуг на місцях: щоб громади у себе вдома створювали дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім’ї, служби підтримки сімей в кризі. Тоді діти не будуть йти в інтернати, бо громада буде зацікавлена, щоб гроші крутилися на місці.

Був такий експеримент у 2011-2013 роках, коли створили велику мережу фахівців соціальної роботи, так би мовити, “дільничних соціальних працівників”. Це дало швидкі та суттєві результати. Так, це коштує грошей. Однак інтернати коштують державі набагато більше.

Це ілюзія, що в інтернатах немає грошей. Бізнеси привозять туди подарунки, а директори інтернатів плачуться, що не вистачає фінансування. Державне фінансування на дітей йде величезне: в середньому на одну дитину в інтернаті нараховується від 6 до 12 тисяч гривень на місяць. Просто до саміх дітей дуже мало що з цих коштів доходить.

Ми бачили зі звітів, що, наприклад, у будинку дитини для малюків (від народження до 3 років) державні витрати доходили до 500-600 євро на місяць на одну дитину. Тобто, грошей купа, а до самої дитини на послуги доходить дуже мало, загалом 5-6% й край. В основному кошти йдуть на утримання приміщень, заробітну плату персоналу, який до дитини взагалі не має відношення, адміністративні витрати.

Якщо взяти будь-який інтернатний заклад, в середньому, співвідношення дітей і персоналу, майже один до одного. Тобто, кожна доросла людина, яка працює там, могла б взяти одну дитину додому, й інтернати би зникли. Однак ми досі тримаємо цю величезну систему, яка щодня порушує права дитини.

Якщо у грудні у Нью-Йорку буде ухвалення резолюції ООН з прав людини з фокусом на дітей, які залишилися без батьківської опіки, як це допоможе дітям?

Сергій Лукашов: Напряму політичні документи, звичайно, ніколи не працюють. Вони створюють моральний і політичний тиск. Я зараз трішки відступлюся від теми і поясню, що таке взагалі Резолюція Генеральної асамблеї.

Це не закон прямої дії. Ось Конвенція про права дитини 1989 року — це Закон. Україна зобов’язана його виконувати і звітувати про це перед ООН.

Резолюція – декларативний, моральний документ. Він рекомендує і вказує орієнтири. Тим не менше, якщо ми порушуємо моральні зобов’язання, це просто соромно, ми втрачаємо свій авторитет. А це не жарти. Потім це впливає на всі наші позиції на світовій арені.

Так от, якщо буде ухвалена резолюція ООН, вона прямим текстом буде стверджувати, що інтернатне виховання шкідливе для дитини і що держава зобов’язана укласти достатню кількість ресурсів у служби підтримки сім’ї, щоб дитина не потрапляла в інтернати.

Якщо Резолюція буде ухвалена, це стане ще одним засобом тиску міжнародної спільноти на всі уряди. Зрозуміло, що Україна не одна така у світі, але в Європі ми найгірші. Ухвалення Резолюції буде тиском на наш уряд активніше впроваджувати законодавчі зміни, а вже вони потягнуть за собою зміни в бюджеті і в практичних послугах.

Доречі, є документ, теж декларативний, цього року йому виповнюється 10 років, він називається “Керівні принципи ООН з альтернативної опіки”. Це свого роду чітка інструкція. Якщо Конвенція про права дитини дає загальні рамки, які має бути втілено, документ “Керівні принципи” 2009 року надає більш-менш конкретну інструкцію. Так от цю конкретну інструкцію Україні вже давно можна було впровадити до нашого законодавства. Вони якраз вказують, що треба збільшувати послуги на місцях для сімей з дітьми, зменшувати фінансування на інституції, а бажано взагалі їх закривати, і збільшувати якомога сімейні альтернативні форми влаштування.

“СОС Дитячі Містечка” якраз утворюють і утримують таку альтернативну модель, демонструючі своїми прикладами, що можна нормально жити без інтернатів, коли діти або вдома, бо ми підтримуємо вразливі сім’ї, або, якщо родина занадто вже деградувала, в альтернативній сім’ї — це або дитячий будинок сімейного типу, або прийомна сім’я. Ми це робимо якісно. І це може робити будь-яка громада в Україні. Просто потрібна політична воля з центрального уряду і кошти.

Далі буде…

Автор: UA.NEWS
загрузка...
Поделиться:

Добавить комментарий

Такой e-mail уже зарегистрирован. Воспользуйтесь формой входа или введите другой.

Вы ввели некорректные логин или пароль

Sorry that something went wrong, repeat again!