Дмитро Снєгирьов: українська сторона і терористи «Л/ДНР» заробляють на обміні полонених, – інтерв’ю
Нещодавно Україна провела черговий обмін полоненими з «Л/ДНР», який був малочисельним і незрозумілим в аспекті списків. Про головні «підводні камені», «заробіток» на заручниках та інші потенційні загрози для безпеки і національних інтересів обмінів, в ексклюзивному інтерв’ю інтернет-виданню UA.News розповів співголова Громадської ініціативи «Права Справа» Дмитро Снєгирьов.
16 квітня Україна провела обмін полоненими з терористичними «ЛНР» та «ДНР», в рамках якого повернула 20 своїх громадян, а передала на тимчасово окуповані території – 14 осіб. Чому сторони обміняли так мало заручників і чому досі не використана формула «всіх на всіх», яка вже не перший рік обговорюється в Мінську?
Дмитро Снєгирьов: Відсутність обміну «всіх на всіх» має багато причин і факторів.
Перша причина – це неузгодженість даних про кількість заручників. У лютому на Мюнхенській конференції з безпеки Володимир Зеленський заявив, що в полоні проросійських бойовиків перебувають близько 200 осіб, які утримуються на тимчасово окупованих територіях Луганської і Донецької областей. Водночас, показовим є те, що за кілька днів після того відбулася прес-конференція у МВС, під час якої була оприлюднена зовсім інша цифра заручників терористів – 240 осіб. Причому на цій конференції був присутній Уповноважений представник України в робочій підгрупі Тристоронньої контактної групи з мирного врегулювання ситуації на Донбасі Геннадій Кузнєцов, який замінив Валерію Лутковську. Так от, на конференції він не відреагував на озвучену цифру, яка разюче відрізнялася від озвученої президентом. Тож або Кузнєцов не знав про 200 осіб, або ж МВС просто намагалося продемонструвати свою суб’єктність, попри те, що воно не займається обміном полоненими.
Тим не менше, російська сторона і представники самопроголошених «республік», миттєво використали цей факт і заявили, що Київ не має узгодженого списку власних заручників ОРДЛО, і що це, мовляв, гальмує весь процес обміну полоненими. За словами «представника так званої «ЛНР» у гуманітарній підгрупі Контактної групи Ольги Кобцевої, «спочатку заявляється про 200 осіб, а потім йдеться вже про близько 240 осіб».
Попри цей інцидент, у березні керівник Офісу президента Андрій Єрмак заявив про те, що наразі готується обмін 200 осіб за формулою «всіх на всіх». І тут слід зробити невеличке уточнення. У Мінських угодах дійсно вказана формула «всіх на всіх». Водночас, під час нормандської зустрічі, Україна погодилася застосовувати формулу «всіх верифікованих на усіх верифікованих» — тобто підтверджених заручників. Утім, подібне формулювання дозволяє бойовикам заявляти про те, що та чи інша особа не верифікована, оскільки не перебуває у місцях позбавлення волі, а також дозволяє займатися «заробітком» представникам спецслужб обох сторін обміну – і терористів, і СБУ.
Яким чином відбувається подібний «заробіток»?
Дмитро Снєгирьов: Наведу кілька прикладів. Перший. Колишній в’язень терористів «ЛНР» Денис Секацький розповів, що бойовики вимагають гроші за включення до списків на обмін полоненими. За його словами, за свою свободу він заплатив 32 тисячі доларів.
Другий приклад. Під час обміну, що відбувся ще за часів президентства Петра Порошенка, в Україну з полону ОРДЛО був визволений директор державного підприємства «Лутугинський науково-виробничий валковий комбінат» Віталій Швайко. Це особа, яка здійснювала фінансово-господарську діяльність на тимчасово окупованих територіях і фактично фінансувала незаконні збройні формування. Свого часу, його затримало т. зв. «міністерство держбезпеки ЛНР» за звинуваченням у фінансових махінаціях, але він дивним чином потрапив до списків на обмін.
Особливість цього заручника в тому, що він є двоюрідним братом колишнього народного депутата України від ВО «Свобода» Ігоря Швайки. І незрозуміло, яким чином Віталій Швайко потрапив до списків, враховуючи той факт, що на той момент у в’язницях ОРДЛО залишалися військовополонені, які на відміну від Швайко, не потрапили до списків на обмін. Також незрозуміло, чому йому досі не висунули звинувачення у фінансуванні тероризму. Це дає підстави говорити про те, що обмін військовополоненими є механізмом заробітку представників спецслужб по обидва боки конфлікту.
«Щодо останнього обміну, який відбувся 16 квітня. Знову ж таки, якщо Україна погодилася на обмін за формулою «усіх верифікованих на усіх верифікованих», то навіть під час нього, попри усі заяви української сторони, цю формулу все одно не змогли використати. Справа в тому, що 11 березня, «омбудсмен» «ДНР» Дар’я Морозова підтвердила утримання 15 осіб у місцях позбавлення волі на тимчасово окупованих територіях Донецької області. Однак, під час обміну українська сторона забирає значно меншу кількість своїх полонених — «ДНР» віддало 9 осіб. Тобто, знову виникає питання до українських перемовників – якщо є 15 заручників, то чому Київ забирає менше, тим більше, що інша сторона підтвердила утримання більшої кількості заручників?»
Наразі ми бачимо поетапний обмін заручників, як, наприклад, 16 квітня. Це свідчить про те, що українська сторона фактично погодилася на російський сценарій обміну. Поясню про що йдеться.
Якщо список нараховує 200 осіб, то процес обміну може розтягнутися на роки – терористи раз на півроку віддаватимуть орієнтовно по 20 осіб. Цей процес взагалі може затягнутися до нескінченності. Причому Росія буде постійно поповнювати список на обмін новими персонажами в особі цивільних осіб, як вона це вже робила.
13 грудня 2017 року аналітичний відділ ГІ «Права Справа» отримав інформацію, що напередодні у тимчасово окупованому Луганську відбулася нарада за участі лідера «ЛНР» Ігоря Плотницького, на якій порушувалося питання збільшення кількості заручників за рахунок проукраїнські налаштованих місцевих мешканців. 28 грудня 2017 року аналітичний відділ ГІ «Права Справа» інформував спеціальні служби України про те, що в окупованому Луганську відбулася аналогічна нарада у «міністерстві державної безпеки ЛНР». Тоді повідомлялося, що впродовж останніх тижнів суттєво зросла кількість випадків незаконних затримань співробітниками «спеціальних служб» самопроголошених республік місцевих жителів за обвинуваченням у співпраці з українськими спецслужбами та ЗСУ. Називалася і кількість затриманих співробітниками «МДБ ЛНР» – від 13-ти до 15-ти місцевих мешканців.
30 грудня 2017 року офіційні представники силових структур так званої «ЛНР» змушені були підтвердити факт проведення наради. Самопроголошений в.о. начальника управління «народної міліції ЛНР» полковник Михайло Філіпоненко повідомив, що на поточному тижні було проведено координаційну нараду з керівниками силових структур, під час якої обговорювалися питання протидії підривній діяльності українських спецслужб на території «республіки», з постановкою завдань з її нейтралізації.
Опісля, бойовики хапали усіх підряд і звинувачували в роботі на українські спецслужби, а потім оголошували вирок 12 років ув’язнення. І це в той час, як українські суди роками не можуть висунути звинувачення та вносять затриманих бойовиків до списків на обмін. Таким чином, адміністрації «Л/ДНР» регулярно поповнюють списки полонених цивільними особами, а українських військових з полону віддавати не поспішають. Тобто, погоджуючись на обмін у 20 осіб українська сторона змушена грати за російським сценарієм, який полягає в тому, аби максимально затягнути цей процес у часі.
Чергова загроза пов’язана з тим, що обмін відбувся напередодні великодніх свят. Це суто російський сценарій. Усі попередні обміни полоненими також відбувалися саме напередодні релігійних свят і це дозволяло РФ позиціонувати себе «миротворцем», третьою стороною, яка не є безпосередньо стороною конфлікту, але впливає на процес обміну полоненими. Відповідно, українська сторона повинна була зламати цей сценарій, але на жаль, цього не відбулося.
Ще один небезпечний момент стосується процедури юридичної очистки полонених. Обмін 16 квітня відбувся, і це свідчить про те, що українська сторона погодилася на вимоги російської сторони і «ДНР» та «ЛНР» щодо юридичної очистки осіб, які потрапили під обмін. Про що йдеться?
«Віддаючи осіб, які утримувалися в місцях позбавлення волі, українська сторона припиняє кримінальні переслідування проти них і закриває усі справи. Під час останнього обміну 4 бойовики відмовилися повертатися в ОРДЛО, але українські правоохоронці закрили кримінальні справи і вже не мають до них жодних претензій. Натомість, Київ чомусь не наполягає на застосуванні юридичної очистки з боку РФ. Наприклад, стосовно затриманих у Керченській протоці українських моряків. Росія повернула їх, але досі не закрила кримінальні провадження і вони фактично перебувають у «підвішеному» стані»
Тобто, слідчий ФСБ у будь-який момент може викликати їх на допит. Вони, зі зрозумілих причин, не з’являються, і на підставі цього він оголошує їх у міждержавний розшук по лінії Інтерполу. А далі і військовополонені моряки, і підслідні цивільні особи, яких обміняли з російського полону, не можуть залишити межі України. Вони фактично стають «заручниками» всередині країни. Чому офіційний Київ не наполягає на застосуванні юридичної очистки щодо осіб зі списків обміну – велике питання.
З обміном полонених, яких затримали у незаконно анексованому Криму, аналогічні проблеми?
Дмитро Снєгирьов: Кримське питання в процесі обміну полоненими, взагалі не слід порушувати доти, доки не відпрацьований механізм юридичної очистки. Більшість ув’язнених кримських татар проходять не за політичними статтями – їм інкримінують участь у терористичній організації Хізб ут-Тахрір. Причому вона заборонена не лише на території РФ. Відповідно, якщо РФ не проводить процедуру юридичної очистки ув’язнених кримських татар, а Україна забере їх з незакритими кримінальними провадженнями у Росії, то Київ ризикує отримати звинувачення у підтримці тероризму на державному рівні.
Продовження інтерв’ю читайте тут.
Добавить комментарий