«Як виростеш - зрозумієш»: що не так з популярною маніпуляцією

«Як виростеш - зрозумієш»: що не так з популярною маніпуляцією

Остап Українець
Автор
Остап Українець
UA.NEWS
Поделиться:

Одна з моїх улюблених маніпуляцій — «Як виростеш — зрозумієш», котра плавно перетворюється на «Як у тебе будуть свої діти — зрозумієш».

Прикметна вона тим, що особливо часто трапляється в обговореннях програми, доцільности вивчення певних речей і загалом при обговоренні різних соціальних «так прийнято», тобто тем, котрі опираються радше на світовідчуття, ніж об’єктивну реальність.

У базовому варіанті (виростеш — зрозумієш) це звичайне уникання обговорення. Фраза здебільшого означає «я не маю жодних раціональних обґрунтувань своєї позиції, тому хочу перенести це обговорення на ніколи, а тепер давай роби, як було сказано». Штовхає цю тезу віра в те, що позиція мовця, безперечно, універсально правильна і одна для всіх. Тобто це такий собі недоконаний несправжній шотландець, замасковане твердження про те, що «жодна доросла людина не ставитиме під сумнів твердження Х». А хто ти, відповідно, шмаркачу, такий, аби сперечатися з дорослою людиною, якою ти одного дня неминуче станеш.

З цього випливає ще цікавіше підспіддя. Людина, що наводить подібний аргумент, просто не визнає дитячу агентність. Оскільки ця взаємодія починається на рівні «виростеш — зрозумієш», йдеться саме про пов’язані з дітьми та підлітками запитання. Тобто аргумент виходить із переконання, що до певного віку дитина/підліток в принципі не здатна зрозуміти власних бажань, інтересів чи вчинків. Особливо якщо йдеться про нав’язування соціальної норми, від примусового прибирання шкільної території від паркану до обіду до вивчення десятиліттями застарілих речей у шкільній програмі. Особливо коли ці речі, власне, необов’язкові до вивчення, але вчитель тут вже двадцять років працює і нічого більше не знає.

І цей аргумент створює дуже цікаву картину, коли перетворюється на «коли в тебе будуть свої діти». Він передбачає, що факт батьківства/материнства уможливлює універсальне судження про дитяче благо (саме тому, як відомо, в світі немає неблагополучних сімей), але при цьому особистий досвід дитинства, який є в кожної людини; а часто й безпосередньо обговорюваний досвід, є в принципі неважливий. Це дуже цікаве — і травматичне, як на мене — дорослішання. Воно змушує тебе відсікати власний життєвий досвід і відмовлятися від особистості, якою ти був колись, аби прийняти правила гри, які на тебе накидаються хронологічно.

Але тільки поки цей індивідуальний досвід суперечить поставленому питанню. Якщо тобі подобалось прибирати шкільну територію (або тобі просто складно визнати, скільки твого часу було просрано на «обов’язкову» непотрібщину) — тоді все ок, твій дитячий досвід ідеально валідний, бо він узгоджується з засновком. Здається, я не знаю більш маніпулятивного і токсичного способу утвердити власний авторитет перед дитиною. Чи, як на те пішло, перед дорослим.

Наявність дітей, безперечно, дарує досвід, відсутній у людей, котрі дітей не мають. Але не робить людей педагогами. Так само хронічне захворювання дарує незабутній досвід, але не робить людей лікарями. Хоча так зразу й не скажеш.

П.С. Коли що, я з віком починаю розуміти дуже і дуже багато речей, яких не розумів підлітком. Попереду, гадаю, не менше. Але наразі жодна з цих речей не належить до тих, які я мав «зрозуміти, коли виросту».

Матеріал опубліковано мовою оригіналу. Джерело: Facebook.

загрузка...
Поделиться:

Добавить комментарий

Такой e-mail уже зарегистрирован. Воспользуйтесь формой входа или введите другой.

Вы ввели некорректные логин или пароль

Sorry that something went wrong, repeat again!