Дайджест подій на тиждень в Національній філармонії України
Колонна зала
28 вересня МІЖ ЗВУЧАННЯМ І ТИШЕЮ: ХОРОВІ СВІТИ ІРИНИ АЛЕКСІЙЧУК («Київ Музик Фест – 2026»).
Музика починається зі звуку. Але спочатку передує тиша. Саме з тиші народжуються слово, молитва, пам’ять, любов, надія. Іноді – біль. Чи запитання, на які немає однозначної відповіді. А іноді – музика, здатна сказати те, чого не вдається висловити словами.
«Між Звучанням і Тишею: Хорові світи Ірини Алексійчук» – це не просто авторський концерт. Це музична подорож крізь найглибші людські переживання – від тиші й очікування до молитви, від осяйної краси миті до нестерпного болю втрати, від страху перед невідомим до надії на новий початок. У цій подорожі звук стає голосом душі, а тиша – простором, у якому відкривається сенс.
Ірина Алексійчук – одна з найяскравіших постатей сучасної української композиторської школи, авторка музики, у якій новаторська звукова мова органічно взаємодіє з духовною традицією, поезією та культурною пам’яттю. Її творчість – особливий голос хорового мистецтва: глибокий, інтелектуальний і водночас надзвичайно чутливий до внутрішнього світу людини.
Музика Ірини Алексійчук не стільки прагне вразити, скільки запрошує слухача до внутрішнього діалогу – слухати не лише те, що звучить, а й те, що залишається після звуку.
Вхід безоплатний за попередньою online реєстрацією.
30 вересня МОЖЛИВІСТЬ ОСТРОВА («Київ Музик Фест – 2026»)
«Музика має бути настільки прозорою, щоб можна було бачити дно, і щоб крізь цей простір можна було бачити поезію», – цитував Валентина Сильвестрова в одному зі своїх інтерв’ю Гія Канчелі. І сьогодні – вечір «прозорої» музики і поезії, в центрі якого – постать Валентина Сильвестрова, чия музика стала одним із найтонших і найглибших явищ української культури. Її «освітлює» «Можливість острова» Олексія Войтенка – музичний образ пошуку того самого місця серед безмежного моря часу, де ще можливі любов, близькість і надія. Цей образ особливо відгукується сьогодні: острів може бути не географічною точкою, а внутрішнім простором, який людина зберігає в собі.
У камерних кантатах Сильвестрова голос стає носієм пам’яті, втіленої в слові. Поезія Тараса Шевченка і народні тексти звучать без зовнішньої патетики – легко і майже невагомо, але саме в цій простоті відкривається сила слова, яке не втрачає своєї ваги з часом. Українська поезія тут не лише джерело натхнення композитора – вона стає живою і невід’ємною частиною музичного простору.
«The Messenger» повертає нас до теми пам’яті особистої. Тут музика ніби зберігає слід чиєїсь присутності, перетворюючи втрату на тихе, майже невидиме послання. А «Valse Boston» Гії Канчелі – вальс про те, чого вже неможливо повернути; ілюзія спогаду, в якому минуле зустрічається з теперішнім.
Так різні твори сходяться в одному – у відчутті вразливості людського життя і водночас дивовижної стійкості людської душі. Слова Шевченка, народна пісня, музика Сильвестрова, Войтенка й Канчелі – усе це різні голоси однієї розмови про пам’ять, любов і надію, про те, що у безмежному морі часу, попри втрати і біль, таки є «можливість острова вдалечині». Для кожного з нас.
1 жовтня Камерний ансамбль «Київ»: Шуман, Блох.
Роберт Шуман створив свій фортепіанний квінтет op. 44 у 1842 році, який називають «роком камерної музики» у творчості композитора. Якщо його сучасники та водночас друзі Мендельсон, Брамс, Шопен ставилися до композиції як до планомірної та послідовної праці, то Шуман надавав перевагу натхненному запалу та міг видавати твори значного масштабу. Так, роботу над своїм опусом 44 композитор розпочав 7 жовтня, а вже за пʼять днів, 12 жовтня, Квінтет було завершено. До того ж, Шуман започаткував модель фортепіанного квінтету, що за своєю силою здатна рівнятися із фортепіанним концертом у супроводі оркестру. І це спрацювало: композитори й до сьогодні працюють із цим форматом. Шуманівський квінтет сповнений сили та свіжості, блискучий та ефектний. Роберт присвятив цей твір своїй дружині Кларі, яка і стала першою виконавицею партії фортепіано.
Перший фортепіанний квінтет Ернеста Блоха потребував від композитора значно більшого ресурсу часу — він працював над ним близько трьох років. Спершу це була ідея віолончельної сонати з фортепіано, але поступово склад розширився до повного камерного ансамблю, де всі інструменти звучать на рівних, без поділу на соло та акомпанемент. Блох використав складні ритми, насичену фактуру та навіть четвертьтони, що додає темам особливої напруги і нових звукових відтінків. Завдяки цьому квінтет звучить одночасно темно й драматично, іноді навіть інфернально, але завершується все у світлій гармонії до мажору.
2 жовтня ВІДОБРАЖЕННЯ У НЕВІДОМОМУ («Київ Музик Фест – 2026») – концерт про те, як у музиці відбивається досвід людини й країни в час невизначеності, випробувань і змін.
Програму відкриє Симфонія № 7 Кармелли Цепколенко, що звертається до досвіду війни та передає драматичні стани людини, яка шукає внутрішню опору. В увертюрі «Сходження» Наталії Боєвої для органа з оркестром цей пошук набуває відчуття піднесення, сили й світла. «Та, що танцює з вітром» Сергія Пілютікова розгортає тему свободи – образ сильної та вільної героїні, який для композитора став образом України.
Другий відділ відкриє увертюра «Вихори бажань» Нацангійна Жанцаннорова, яка поєднує академічну симфонічну традицію з інтонаціями музичної культури Монголії та вперше прозвучить в Україні. У «Шляху до Канева» Олега Безбородька особистий досвід перетинається з національною пам’яттю: дорога до міста, де похований Тарас Шевченко, стає роздумом про зв’язок людини з власною культурою та історією.
Завершить програму «Древо» Лесі Дичко – симфонічні фрески, натхненні картинами українських художників. Тут живопис оживає в музиці: барви, лінії та образи перетворюються на масштабне звукове полотно, в якому відчувається глибокий зв’язок із українською землею, культурою та пам’яттю.
«Відображення у невідомому» – це різні авторські голоси й різний досвід, у якому щоразу по-іншому проявляється одне й те саме питання: що допомагає людині зберегти себе, свою пам’ять і свободу, коли майбутнє ще не має чітких обрисів.
3 жовтня НЕХАЙ БУДЕ СВІТЛО – концерт-закриття «Київ Музик Фест – 2026», у якому музика осмислює світло і темряву, втрати й надію, духовний вибір та здатність людини зберігати внутрішню опору.
Програму відкриє однойменний твір Богдани Фроляк – музика, народжена під час війни. Для композиторки світло тут – це світло України, пам’ять про тих, хто загинув за нього, і віра в те, що воно неодмінно переможе. Поруч – Концерт для віолончелі та великого симфонічного оркестру Любави Сидоренко, у якому сольний голос віолончелі вступає в складну взаємодію з масштабним оркестровим звучанням та «Знаки» Ганни Гаврилець – роздуми про долю та пошук власного шляху.
Другий відділ поєднає дві знакові духовні партитури ХХ століття. «Кредо» Арво Пярта – особисте музичне свідчення віри, побудоване на зіткненні двох світів: агресії та ненасильства, конфлікту і краси. «Стікс» Гії Канчелі – музика пам’яті й примирення, у якій голос альта стає символічним мостом між світом живих і світом тих, кого вже немає.
У час війни музика не може залишатися осторонь реальності. Вона говорить про втрати й біль, пам’ять і спротив, про особисте та спільне пережите, але водночас – про те, що допомагає не піддатися темряві, якої сьогодні достатньо навколо нас. Саме тому фінальне «НЕХАЙ БУДЕ СВІТЛО» звучить як твердження, як побажання і як віра – попри війну, попри втрати, попри все, що відбувається навколо. У різних програмах фестивалю це світло проявлялося по-різному: у пам’яті, що не дозволяє зникнути минулому, у мистецтві, яке дає голос пережитому, у здатності любити, творити й чинити спротив. Роберт Шуман писав, що обов’язок митця – нести світло в темряву людських сердець. Сьогодні це світло особливо у музиці, яка допомагає не змиритися з пітьмою, зберегти людяність, пам’ять і віру в те, що після темряви неодмінно прийде світанок.
Музичний салон
30 вересня NEW YORK, NEW YORK. Френк Сінатра, Дін Мартін, Перрі Комо, Енді Вільямс – музика, що сформувала смак поколінь. Голоси, які стали символами Америки.
У програмі – ліричні балади, свінг та джазові стандарти золотого періоду естради. Це зібрання творів із «великого американського пісенного канону» – того матеріалу, який не старіє, а лише набуває ваги з роками. Від іронічної стриманості Діна Мартіна до бездоганної фрази Сінатри, від оксамитового тембру Перрі Комо до легкості Енді Вільямса – ця програма не імітує оригінали, а віддає їм належне. Тут є місце і свінговій розкутості, і тихій, майже камерній інтонації, коли слухачі завмирають на перших акордах Autumn Leaves чи Moon River. Дуетні номери (New York, New York, Fly Me to the Moon, My Way) – не ліричний діалог, а рівноправне партнерство на сцені. Це розмова двох артистів, які розуміють ціну і значення кожного рядка.
Два голоси. Живий звук. Легенди американської сцени.
3 жовтня Концерт ЛЬВІВСЬКІ КОНТРАСТИ («Київ Музик Фест – 2026») демонструє розмаїття української музики у виконанні фортепіанного дуету Dovhan & Zubko Piano Duo. У програмі – твори композиторів різних поколінь, у яких поєднуються духовна традиція, фольклорні інтонації, особисті переживання та сучасний погляд на українську музичну спадщину.
Музика Віктора Камінського, Золтана Алмаші, Станіслава Людкевича, Михайла Шведа, Богдана Сегіна та Андрія Легкого відкриває різні грані цього звукового простору: від сакрального образу Богородиці й карпатських мотивів до музики, що осмислює час, пам’ять, рух і зміни. Особливе місце посідає «Valse mélancolique» Станіслава Людкевича, написаний за мотивами новели Ольги Кобилянської – твір, у якому танцювальна форма стає мовою глибокого психологічного переживання.
Dovhan & Zubko Piano Duo – Петро Довгань і Наталія Зубко – працюють разом із 2017 року. Важливою частиною їхньої діяльності є відкриття, реконструкція та популяризація української музики. Саме вони здійснили перший у світі запис повного доробку Станіслава Людкевича для фортепіано в чотири руки, повернувши ці твори з архівів до сучасного концертного життя.
«Львівські контрасти» – це можливість почути, наскільки різною може бути українська музика, і водночас відчути те, що об’єднує її крізь покоління: живий зв’язок із культурною пам’яттю та здатність говорити про сучасність мовою музики.
Музичне Фоє
29 вересня СВІТЛО НАД ПРІРВОЮ (до 85-ї річниці трагедії Бабиного Яру)
«Голокост, який призвів до знищення однієї третини євреїв і незліченної кількості представників інших національностей, завжди слугуватиме всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження…» – із резолюції Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй від 2005 року.
Пам’ять про Голокост є одним із найсильніших застережень в історії людства. Вона мала б убезпечити світ від повторення геноцидів, та сьогодні ми бачимо: пам’ять потребує постійного оновлення й осмислення, інакше зло повертається.
Концерт «Світло над прірвою» – це мистецька спроба осмислити історичний біль через музику, поезію та живе слово. Глядачі почують спогади, думки та історії відомих митців й очевидців трагедії Бабиного Яру, які переплітатимуться із музикою глибокого духовного та емоційного змісту: скорботно-молитовною «Kaddisch» Моріса Равеля, сповненим внутрішньої сили «Псаломом № 50» Мирослава Скорика, проникливою «Піснею Пісень» Василя Барвінського та світлою й життєствердною композицією Наомі Шемер «Єрушалаім» в українському перекладі Анатолія Матвійчука. Окремий сучасний акцент у програмі становитимуть його поетичні твори, які читатиме чинний військовослужбовець 1020-го зенітного-ракетно-артилерійського полку, актор театру та кіно Андрій Карпов – ведучий цього вечора. Його голос поєднає минуле й сьогодення, нагадуючи про ціну свободи, людської гідності та світла, що здатне подолати будь-яку темряву.
4 жовтня ЗВУКИ І ГАРМОНІЇ. Що може розповісти один звук, якщо дати йому час прозвучати? У концерті «Звуки і гармонії» він стає відправною точкою для музики, де у тиші камерного простору тембр, ритм, тонка інтонація набувають особливого значення. У програмі зустрічаються різні композиторські мови й естетики, але кожна з них по-своєму досліджує можливості звуку, тиші та ритму. А наприкінці фортепіано й альт поступаються місцем двом парам долонь: «Clapping Music» Стіва Райха – твір, який не потребує «жодного інструмента, крім людського тіла». Так Катерина Супрун (альт) і Максим Шадько (фортепіано) запрошують почути, як із простого ритму, повторення і парадоксу може народитися цілий світ звуків і гармоній.
Інформаційні ресурси Національної філармонії України
https://www.facebook.com/philukr
https://www.instagram.com/kyivphilharmonic/
https://www.youtube.com/@philukr
https://www.tiktok.com/@go.to.phil
https://www.threads.com/@kyivphilharmonic
