ТСК говорила про права добровольців, Оля Полякова просила захистити свої

Чергове засідання парламентської Тимчасової слідчої комісії з питань захисту прав людини починалося із справді важких тем. На порядку денному — проблеми іноземних добровольців, які воюють за Україну, юридичні колізії з громадянством, дискримінація людей через роботу в Росії до 2022 року.

Але насамкінець засідання до парламентської ТСК прийшла Оля Полякова. Вадіка, який «тягне мазу за базар» і «робить все без балачок»,  цього разу поруч не було. Тож захистити свої інтереси співачка просила народних депутатів. А саме право на участь у Нацвідборі після концертів у Росії та окупованому Криму.

Мотивація вища, ніж у деяких українців: як воюють легіонери з паспортами РФ

Насамперед йшлося про людей, які, попри наявність громадянства Росії чи Білорусі, воюють на боці України. Комісія зафіксувала, що чимало добровольців стикаються з юридичними перепонами та порушенням прав через досвід роботи в РФ до 2022 року, тому мета ТСК — допомогти їм оперативно вирішити ці питання.

Бойовий командир Назарій Кишак поділився власним практичним досвідом роботи з іноземними легіонерами. За його словами, у підрозділі тримають оборону громадяни різних держав, включно з тими, хто досі має на руках документи країни-агресора.

«У мене зараз служать чеченці (офіційно — громадяни Російської Федерації з відповідними паспортами), грузини, китайці, і навіть є кілька військовослужбовців-китайців, які теж мають російські паспорти. Як би це жорстко не звучало, але у цих людей мотивація подекуди більша, ніж у деяких українців. Кажу це абсолютно відверто. У них високий рівень виконання завдань. Головне при роботі з іноземцями — нормально їх підготувати, спланувати операцію і залучати їх до цього планування. Тоді йде чітке виконання. На Покровському та Новопавлівському напрямках ці люди зарекомендували себе в критичних ситуаціях надзвичайно строго і жорстко. Вони виконують роботу, приходять, просять два-три дні на відпочинок — і йдуть далі. Їм не потрібні особливі графіки чи поблажки», — розповів Назарій Кишак.

Окремо на засіданні розібрали фінансову сторону служби легіонерів. Нардепи перевірили, чи немає дискримінації за національною ознакою та чи отримують іноземні бійці виплати на рівні з українськими військовослужбовцями. Комбат запевнив, що грошове забезпечення нараховується копійка в копійку за загальною сіткою ЗСУ, а всі надбавки за роботу «на нулі» виплачуються без жодних затримок.

«Абсолютно аналогічно. Всі, хто заведений в район бойових дій, отримують базову заробітну плату 22 000 грн плюс 30 000 грн за перебування в районі. Ну і, відповідно, за кожен день виконання бойових та спеціальних завдань нараховується грошова винагорода — це 100 000 грн на місяць (або 50 000 грн, залежно від періоду виконання)», — підсумував командир військової частини.

Бюрократичний абсурд: як папери вбивають боєздатність

Замість спрощення процедур для іноземних добровольців, бойові підрозділи дедалі частіше стикаються із бюрократичним опором силовиків. Як зазначив голова ТСК Олексій Гончаренко, затягування юридичних процесів безпосередньо впливає на кількість іноземців, які хочуть офіційно укласти контракт із ЗСУ.

Комбат Назарій Кишак підтвердив, що потік добровольців-іноземців у його підрозділі зменшується. І виною тому не брак мотивації у бійців, а недосконалі юридичні норми та блокування спецперевірок з боку правоохоронних органів.

«Проблема саме в юридичних нормах, які не дозволяють їм продовжувати контракти. Поясню на пальцях: у мене є боєць-чеченець із паспортом РФ. Він із підрозділу нікуди не вибував, воює, але зараз не може продовжити службу. Чому? Бо йому з певних причин СБУ чи Нацполіція не погоджують спецперевірку. Дійшло до абсурду: йому кажуть, мовляв, саме в цей підрозділ ми вам контракт не погодимо, переходьте в інший. Це не просто б'є по морально-психологічному стану — це банально відбирає у людей бажання воювати. Якщо боєць уже на фронті, у своєму підрозділі, ми маємо розшибитися, але зробити все, щоб він продовжував воювати! Кожна одиниця, яку забирають із переднього краю через папірці — це пряме зниження боєздатності. Якщо держава цього не бачить, я відкрию їм очі: хай приїдуть до мене на передову і подивляться», — обурився Назарій Кишак.

Водночас внутрішня комунікація та підготовка іноземців у підрозділі налагоджені на високому рівні. Для легіонерів організували тримісячні курси української мови, тож бійці вже починають спілкуватися виключно солов'їною.

Командир наголошує: запорукою збереження життів є правильна адаптація та фаховий підхід, коли офіцери проходять навчання пліч-о-пліч із солдатами, вивчаючи сильні сторони кожного ще до виходу на позиції. Саме така тактика дозволила підрозділу показати унікальні для фронту результати.

«Я особисто відправляю командира відділення та командира взводу в навчальний центр разом із бійцями. Командир на етапі підготовки бачить усі ризики, бачить характер кожного: хто буде марксменом, хто снайпером, хто оператором дрона, а хто інженером. Завдяки цій фаховій підготовці у мене найменші втрати в Збройних Силах за 2025 рік. За всієї лютої навали РФ на нашому напрямку у мене загинуло шість чоловік, дев'ять поранені (один важкий, вісім уже повернулися в стрій після лікування)», — підсумував військовий командир.

«Колумбійський синдром»: як іноземні рекрути зникають в Україні 

Окремою проблемою у роботі з іноземцями є відсутність чіткого алгоритму супроводу рекрутів після перетину українського кордону. Командир військової частини Назарій Кишак звернув увагу ТСК на критичну ситуацію з іноземними добровольцями, які масово відсіюються ще до підписання контракту.

Він навів показовий приклад з навчального центру, куди привезли сотню колумбійців. Половина з них відсіялася ще на етапі підготовки, а з тих, хто доїхав до бригади, контракт підписали лише близько 20 осіб. Що ж відбувається з десятками іноземців, які в'їхали в Україну воювати за гроші, але «відпали» в процесі?

«Тепер у мене питання до держави: на що ми витрачаємо бюджетні кошти? На те, щоб просто дати іноземцям можливість в'їхати в Україну? А що відбувається з тими 75 колумбійцями, які не підписали контракт? Я не хочу звинувачувати прямо, але це виглядає як готова корупційна схема або кримінальний канал нелегальної міграції. Ми заводимо в країну людей, які готові воювати за гроші, але повністю втрачаємо над ними контроль, якщо вони «відпадають»», — наголосив Назарій Кишак.

Голова ТСК Олексій Гончаренко поцікавився, яким чином оформлюється це «відпадання» і хто відповідає за облік таких людей. Як з'ясувалося, фактично це фіксується як самовільне залишення частини (СЗЧ), і таких випадків наразі безліч.

«Нам негайно потрібно відпрацювати жорсткий порядок взаємодії між Міноборони, прикордонною та міграційною службами. Має бути створений настільки чіткий механізм, щоб ми розуміли кожен крок іноземця, який перетнув кордон для укладання контракту. Якщо людина не підійшла під час підготовки — ми миттєво повідомляємо МЗС і даємо їй 5 діб на виїзд з України. Цей алгоритм має працювати як швейцарський годинник. Якщо ми не запустимо його зараз, то вже за рік отримаємо навалу іноземців, які просто вештатимуться вулицями наших міст без документів і створюватимуть серйозні проблеми в кримінальних реєстрах», — запропонував шляхи вирішення проблеми бойовий командир.

Чому добровольці воюють «безкоштовно» на полігоні

Наступне болюче питання — затримки з оформленням документів для іноземців-ветеранів та штучний саботаж спецперевірок з боку силових структур. Назарій Кишак підтвердив, що проблема є критичною: бійці, які успішно проходять внутрішній відбір та поліграф у батальйоні, місяцями не можуть отримати погодження від СБУ чи Нацполіції без пояснення причин.

Голова ТСК Олексій Гончаренко запевнив, що комісія підготує офіційні звернення до відповідних структур із вимогою розблокувати та прискорити спецперевірки, адже держава не має права втрачати жодного мотивованого воїна. Також він уточнив, чи допускаються іноземці до бойових завдань до підписання контракту.

Як пояснив Назарій Кишак, процедура передбачає, що до укладання угоди іноземці перебувають виключно в тиловій зоні на полігонах. Проте умови постійних обстрілів несуть ризики навіть у тилу, а без підписаних паперів у разі загибелі родина бійця не отримає жодних компенсацій.

«Зараз у мене 14 іноземців уже другий місяць просто сидять на полігоні в очікуванні спецперевірки. Вони щодня тренуються, вивчають тактику штурму, роботу з FPV, розвідку, але не отримують за це жодної копійки. Я можу забезпечити їм лише проживання в укритті та харчування. При цьому у багатьох із них в Україні вже сім'ї. Є бійці, які воюють із 2022 року, у них уже по двоє дітей у Дніпрі, а оформитися вони не можуть через тотальну бюрократію», — підсумував командир.

Нуль мобілізованих від ТЦК 

Показники офіційної мобілізації через ТЦК у деяких бойових частинах демонструють нульову ефективність. Як зазначив голова ТСК Олексій Гончаренко, система примусового набору дає серйозний збій, тоді як реальне наповнення фронту тримається на внутрішніх зусиллях самих підрозділів.

Комбат Назарій Кишак підтвердив: за увесь рік його військова частина не отримала від військкоматів жодного мобілізованого. Натомість ТЦК використовують бойові підрозділи для реалізації сумнівних кадрових маневрів.

«Був лише один дивний випадок: до нас перевели чотирьох діючих військовослужбовців із ТЦК. Вони побули у частині рівно одну добу, а вже наступного дня прийшов наказ згори про їхнє термінове переведення в іншу частину для нібито “комплектування”», — поділився Назарій Кишак.

Голова ТСК Олексій Гончаренко назвав таку практику класичною схемою для приховування «потрібних» людей, коли провинених чи підставних військкомів нібито карають відправкою на передову, але через добу бойовим розпорядженням повертають назад у тил. Щоб ліквідувати цю можливість, нардепи планують законодавчо закріпити норму, за якою переведення до бойової частини зобов'язуватиме до служби на посаді щонайменше шість місяців без права переміщення.

Незважаючи на саботаж з боку ТЦК, підрозділу Кишака вдалося самотужки підняти укомплектованість з критичних 31-34% до теперішніх 96% від штатної чисельності, яка становить понад тисячу людей. Завдяки власному рекрутингу частину не просто наповнили людьми, а й суттєво модернізували під сучасні вимоги війни.

«За цей рік ми самі внесли зміни до штату в Генштабі: створили дві роти ударних БПЛА (РУБАК), взвод наземних роботизованих комплексів (НРК), а роту ПТРК переформатували в повноцінну артилерійську батарею, під яку командування логістики вже виділило нам артзасоби. На одній із систем у нас успішно працюють грузини (орієнтир — бійці Мамуки Мамулашвілі), на іншій — чеченці», — зазначив командир.

Електронна посвідка замість «брєда» з паперами

Процедура оформлення посвідок на тимчасове проживання для іноземних легіонерів в Україні досі залишається надмір бюрократизованою. Голова ТСК Олексій Гончаренко порушив питання про труднощі, з якими стикаються іноземці при отриманні документів, підкресливши, що бійці не повинні самотужки оббивати пороги кабінетів.

Комбат Назарій Кишак підтвердив наявність серйозних перепон з боку Державної міграційної служби (ДМС) та закликав негайно перевести цей процес у цифрову площину.

«Ми маємо нарешті зрозуміти: іноземці, які приїжджають за нас воювати, не повинні самотужки бігати по кабінетах із папірцями і щось там вибивати. Потрібно відпрацювати настільки чіткий механізм, щоб боєць подав документи через управління персоналу своєї частини, і за місяць-два йому автоматично приходила готова посвідка. Натомість ми маємо тотальну бюрократію. Спочатку ДМС вимагає одну довідку, потім просить її поновити, далі — ще якесь підтвердження, а потім знову починаються незрозумілі спецперевірки. У нас досі немає єдиного алгоритму. Дайте нам прозору процедуру та електронний документообіг! Ми живемо у ХХІ столітті, і возити шматок паперу формату А4 з Павлограда до Києва — це просто повний брєд. Я готовий залучати групу своїх військових юристів у понаднормовий час, але допоможіть нам проштовхнути цей алгоритм “згори”», — закликав Назарій Кишак.

Головуючий ТСК запевнив, що Комісія спільно з військовими юристами напрацює необхідні законодавчі зміни та звернення до Кабміну, а за потреби — викличе керівництво ДМС «на килим», щоб довести реформу до кінця.

Водночас у фінансових та медичних питаннях всередині самої частини лад наведено зразково. Завдяки професійній роботі фінансової служби, іноземні бійці не мають жодних проблем із відкриттям рахунків — цей процес триває щонайбільше п'ять годин від моменту підписання контракту.

Так само чітко налаштовано супровід поранених та проходження військово-лікарських комісій (ВЛК). Внутрішні служби частини повністю огороджують легіонерів від паперової тяганини.

Паспортний абсурд: чому міграційна служба вимагає довідки від РФ

Надання українського громадянства іноземцям, які роками у боях захищають нашу державу, наразі заблоковано через застарілі та відверто безглузді бюрократичні інструкції. Як зазначив голова ТСК Олексій Гончаренко, механізм отримання паспортів є фактично мертвим через вимоги, які межують із абсурдом.

Комбат Назарій Кишак підтвердив, що попри стовідсоткове забезпечення бійців посвідками на проживання, отримати український паспорт не зміг жоден із його підлеглих.

«Ми намагалися всіляко сприяти, але цей механізм юридично й бюрократично мертвий. Ось вам реальний приклад: у мене служать грузин і чеченець. Обидва перебувають у розшуку в РФ за те, що воюють на нашому боці — вони виставили свої фото зі словами “Слава Україні!” прямо з Покровського напрямку. Наша міграційна служба для надання українського громадянства вимагає від них... довідку з країни походження про те, що вони там не судимі і не перебувають у розшуку! Ви уявляєте цей абсурд? Люди проливають кров за Україну, виборюють право жити тут зі зброєю в руках, а система вимагає папірці від ворога», — обурився Назарій Кишак.

Голова ТСК запевнив, що Комісія обов'язково напрацює законодавчі зміни, аби скасувати вимогу будь-яких довідок від країн-агресорів для іноземних військових.

Водночас дисципліна серед іноземців у підрозділі залишається на висоті. Питання самовільного залишення частин (СЗЧ) для легіонерів є радше винятком, ніж правилом, а поодинокі випадки викликані виключно жорсткими життєвими обставинами.

«На всю мою частину (а це понад тисячу людей) є лише один випадок СЗЧ. Боєць мав терміново повернутися до Грузії за сімейними обставинами. Він написав рапорт на звільнення, але за процедурою мав чекати ще 22 дні. Хлопець просто не мав цього часу, тому здав усе майно, нікому нічого не сказав і поїхав. Коли я набрав його по телефону, він відповів: “Комбат, вибач, я ніяк не встигав, завтра вже мав бути в Грузії”. Я був змушений за законом подати його в СЗЧ. Але зараз він уже повертається в Україну, і ми поставимо його назад у стрій. Єдине, що він втратив через цей вчинок — гроші. Як на мене, один такий випадок на величезний підрозділ — це показник надвисокої дисципліни», — розповів командир.

Приватний рекрутинг від Міноборони

Нова ініціатива Міністерства оборони щодо відкриття ринку рекрутингу іноземців через приватні компанії за кордоном викликала значні застереження у бойових командирів. Олексій Гончаренко повідомив, що ТСК детально розбиратиметься з цим питанням на найближчому засіданні за участі профільного заступника міністра, оскільки вбачає тут серйозні безпекові та корупційні ризики.

Комбат Назарій Кишак виступив категорично проти залучення приватників до цього процесу, назвавши ідею неефективною бізнес-схемою.

«Кожен іноземець ефективний на фронті лише тоді, коли він правильно відібраний. Те, що я бачив нещодавно з тими ж колумбійцями — взагалі не вражає. Головне питання: за що держава платитиме приватним компаніям? За “голови” (кількість привезених людей) чи за реальне зарахування і виконання першого бойового завдання? Якщо платитимуть просто за кількість, то добре: я завтра звільняюся зі Збройних Сил, відкриваю свою приватну компанію і через три місяці привезу вам в Україну 300 000 колумбійців. Але яка від них буде користь на полі бою? Замість того, щоб витрачати шалені державні кошти на запуск приватників і везти сюди котів у мішку (з яких потім 70% відсіюється), Міноборони має домовитися з міністерствами дружніх держав. Потрібно розгорнути первинний відбір кандидатів та базову загальновійськову підготовку (БЗВП) з іноземними інструкторами безпосередньо на базі військових частин тих країн, які нас підтримують. І вже відібраних, готових людей везти на контракт», — наголосив комбат.

Вільні варяги чи жорстка вертикаль: як працювати з добровольцями

Дискусія навколо іноземних підрозділів зачепила й формат їхнього залучення: що ефективніше на практиці — офіційні контракти в ЗСУ чи добровольчі формування, які часто діють за власним розсудом. 

Як людина військова, Назарій Кишак наполягає на безальтернативності армійської вертикалі та задокументованої відповідальності контрактників, де виконання бойового розпорядження не підлягає обговоренню.

«Щодо добровольчих підрозділів, то дійсно є успішні, а є неуспішні кейси. Неуспішні — це ті, які просто ходять тилом, збирають гроші на монобанки через іноземні фонди і багато розказують. Успішні добровольці — це люди, які сформували потужний залізобетонний кулак, стали на позиції і тримають фронт разом із регулярними частинами, попри те, що з якихось причин не можуть підписати офіційні контракти. Зараз іноземні бійці дуже просять групувати їх у невеликі національні підрозділи — взводи чи роти. І це абсолютно правильно. У них є свої внутрішні лідери, своя мова та своя релігія, яку ми зобов'язані поважати. До нас у частину приїжджав мусульманський священник (імам), проводив їхні обряди, читав молитви. Я як командир брав у цьому участь. Спільна командна робота в інтернаціональному підрозділі починається з поваги до чужої культури. Чим більша повага від командира — тим більша довіра бійців в окопі. На цьому поки що все тримається», — підсумував командир.

Сім законів за рік: РДК та білоруські добровольці спростили легалізацію легіонерів

Процес легалізації іноземних добровольців, з російським громадянством, тривалий час залишався однією з найскладніших юридичних процедур. Один із лідерів Російського добровольчого корпусу (РДК) Василь Кірющенко, який переїхав до України у листопаді 2021 року і згодом підписав контракт із ЗСУ, на власному досвіді відчув усі кола бюрократичного пекла. Прагнучи допомогти своїм побратимам, він долучився до профільних робочих груп при Міністерстві ветеранів та Офісі Президента під керівництвом Ірини Верещук.

Спільними зусиллями РДК та колег із Білоруського добровольчого корпусу вдалося ініціювати революційні зміни у міграційному законодавстві України, створивши чіткий триетапний «ешелон легалізації».

«Завдяки нашій спільній роботі з білоруськими колегами вдалося ухвалити сім законодавчих актів. Вони зменшили термін служби, необхідний для подачі на громадянство, з трьох років до одного року. Так само з трьох років до одного року було скорочено термін для отримання посвідки на постійне проживання. Крім того, з’явилася можливість отримувати тимчасову посвідку на підставі військового квитка одразу після вступу на службу. Тобто тепер людина підписує контракт і за 2–3 тижні має тимчасову посвідку. Служить рік — і отримує постійну. За нашим досвідом, уже близько 50 бійців отримали дозвіл на імміграцію, що займає буквально три місяці після подачі документів. Кілька десятків людей змогли отримати громадянство за походженням», — розповів Василь Кірющенко.

Без термінів розгляду: де застрягає оформлення українського громадянства

Попри значні законодавчі зрушення, у системі надання громадянства військовослужбовцям залишається величезна правова прогалина. Голова ТСК Олексій Гончаренко звернув увагу на те, що процедура розгляду документів часто розтягується на роки, а у держави немає жодних важелів впливу на цей процес.

Як пояснив представник РДК, служба за контрактом є єдиним порятунком для російських добровольців, адже вона повністю нівелює потребу надавати довідку про несудимість від РФ, яку бійцям фізично не здатна видати країна-агресор. Проте терміни ухвалення кінцевих рішень щодо паспортів досі ніде не прописані.

«Якщо термін розгляду документів на постійну посвідку чітко обмежений пів роком, то для розгляду справ щодо громадянства на підставі військової служби жодних часових меж просто не існує. Фактично, чекати можна скільки завгодно. У нас є приклад бійця, який отримав орден Богдана Хмельницького у вересні 2023 року і тоді ж восени подався на громадянство. А паспорт він отримав аж у березні 2025 року. Що відбувалося з його справою півтора року — невідомо. Ми пропонуємо на законодавчому рівні встановити чіткий шестимісячний термін розгляду таких справ, що є цілком адекватним для роботи бюрократичного апарату», — зазначив один Кірющенко.

Візовий бар'єр, банківські блоки та відмова у виплатах родинам загиблих

Ще одним болючим питанням, яке потребує негайного втручання ТСК та профільних відомств, є соціальні гарантії для родин іноземних легіонерів. Наразі діє жорстка колізія: за законом родичі військовослужбовців (дружини, діти до 18 років та непрацездатні батьки) мають право на отримання посвідки на проживання на основі контракту бійця, але фізично не можуть в'їхати в Україну через діючий візовий режим для громадян РФ.

Крім того, родини стикаються з тотальним блокуванням банківських рахунків в українських банках навіть за наявності тимчасової посвідки. Але найважче сім'ям полеглих героїв.

«Ми зіткнулися з історією, коли мати нашого бійця, який загинув у 2023 році під час виконання бойового завдання на території РФ, приїхала до нас, оформлює дозвіл на імміграцію, але не може отримати виплату за загибель сина. У законі прописано пряму заборону на будь-які виплати громадянам Російської Федерації, під яку вона підпадає. Тут необхідно створювати окрему робочу групу із залученням урядовців та представників підрозділів, бо одним рішенням це не змінити. Так само є проблема з відкриттям рахунків родичам із тимчасовими посвідками. ПриватБанк і Монобанк відмовляють, вимагаючи лише постійну посвідку. Я особисто через робочу групу при Офісі Президента доходив до заступника голови Нацбанку, але навіть він не зміг з'ясувати, чому банки блокують цей процес на практиці», — поділився Василь Кірющенко.

Рекрутинг військовополонених та проект «Хочу жити»

Найскладнішою категорією для легалізації в ЗСУ залишаються колишні російські військовополонені, які свідомо перейшли на бік України, а також учасники проекту «Хочу жити», котрі здійснювали диверсії проти армії РФ та допомагали українській артилерії. У більшості таких людей немає жодних документів, а зв'язок із родичами в Росії повністю розірваний через загрозу репресій.

Голова ТСК Олексій Гончаренко підтримав ініціативу створення прозорого механізму ідентифікації таких осіб, оскільки їхній перехід на бік України — це серйозний та незворотний крок, який назавжди спалює за ними всі мости.

«Для тих, хто вступає до лав сил оборони України, це рішення означає повну відмову від попереднього життя. І ми, як ті, хто закликав їх стати під наші прапори, зобов'язані дати їм можливість побудувати життя заново. Наразі великою проблемою є рекрутинг колишніх військовополонених, у яких взагалі немає документів — єдиним папірцем для них є військовий квиток ЗСУ. Я пропонував на робочих групах створити процедуру державної ідентифікації: знімати дактилоскопію, брати біоматеріали та фактично створювати для них нову особистість. Але цей процес бюрократично дуже важкий, і наразі ніхто за нього не взявся. Проте це відкрите питання необхідно вирішувати, адже ці люди зробили сильний вчинок на підтримку України і вже ніколи не зможуть повернутися назад», — резюмував Василь Кірющенко.

За болем фронту — біль шоубізу: Оля Полякова принесла свої образи на ТСК

Щойно ТСК встигла розібрати складні питання легалізації добровольців, виживання легіонерів без паспортів та болісний шлях бійців РДК, як на засіданні «внєзапно» змінився вектор. Замість військових шевронів у залі з’явилася «королева ночі» українського шоу-бізнесу.

Для надання свідчень запросили Ольгу Юріївну Полякову. Гончаренко спробував зв'язати тему захисту прав військових із ширшим контекстом — дискримінацією українців в Україні, зокрема згадавши кейс Полякової, якій відмовили в участі у нацвідборі на Євробачення. Проте співачка перехопила ініціативу, попросивши право на власну заяву.

«Питання про порушення прав важливе завжди, яким би малим воно не здавалося, порівняно з іншими питаннями, що сьогодні розглядаються. І я тут не тому, що вважаю ситуацію якоюсь на найважливішою, а тому, що хочу бути послідовною і хочу бути прикладом для тих, хто відчуває, що їхні права порушені... Все своє життя я намагаюся жити за правилами і законами, які встановлює держава. Сьогодні держава визначила, наприклад, межі використання російської мови в публічному просторі. Я, як публічна особа, спілкуюся українською і створюю україномовний український контент, бо є такий закон», — розпочала свій виступ Полякова.

Вибіркова справедливість Суспільного

Суть претензії Олі Полякової полягає в сумнозвісному пункті 4.6 правил нацвідбору на Євробачення, який Суспільний мовник затвердив у 2019 році. Ця норма забороняє брати участь у конкурсі артистам, які виступали в Росії після 15 березня 2014 року.

Співачка переконана: це рішення є дискримінаційним, адже на момент її єдиної поїздки до РФ у 2015 році жоден закон України не встановлював за це жодної відповідальності.

«Вони прийняли це правило в 2019 році. Я була всього один раз і не з концертом, на початку 15-го, більше туди не їздила. Вважаю цю відмову порушенням моїх прав... Цей пункт з'явився заднім числом лише у 2019 році і застосовувався дуже вибірково. У 2016 переможниця нацвідбору також виступала у Росії у 2014-15 роках. І це не завадило їй представляти Україну на міжнародному конкурсі і виграти — Джамала. У 2017 році в нацвідборі був продюсер Міладзе Констянтин, який не просто на той момент вже багато років працював у Росії, а й до цих пір працює. Але це не завадило йому бути членом журі. Розумієте?» — емоційно пояснювала Полякова.

Вона додала, що Суспільний мовник утримується коштом платників податків (зокрема й за рахунок її мільйонних податків), але ухвалює рішення одноосібно, як приватна структура. На думку артистки, правила нацвідбору наразі є морально застарілими та несправедливими до тих, хто роками працював в Україні та створював робочі місця, на відміну від тих, «хто виїхав з України в незаконний спосіб чи ухиляється від виконання обов'язку перед державою».

«Мій менеджмент пропонував провести круглий стіл, сказати, що можна зробити, як це можна зробити, але ця ініціатива залишилася проігнорована. Тобто мені не залишають ніякого вибору, ніж вирішувати це питання через суд. Моя поїздка до Росії була один єдиний раз в 2015 році. І навіть це був не концерт. Це була участь в шоу, в якому я приймала участь. І мало того, після цієї поїздки я розірвала контракт, заплатила неустойку. І це шоу навіть не вийшло по телебаченню, тому що я перестала там зніматися, бо мені було все понятно з ними вже тоді», — резюмувала вона.

Гончаренко уточнив, чи є інші відомі топові артисти, які постраждали від цього правила. Полякова підтвердила, що йдеться про «практично увесь топовий ешелон», проте назвати конкретні імена відмовилася: «Я можу вийти і шашкою махати, а люди зараз в Україні трошечки налякані, як то кажуть».

Фільми Зеленського та новий паспорт Лорак

Під час дискусії голова ТСК нагадав дещо пікантні історичні деталі. Зокрема те, що навесні 2014 року в Москві знімав свій фільм майбутній Президент Володимир Зеленський. «Ну от бачите, яка виборочна справедливість», — підхопила Полякова.

Також Гончаренко згадав свіжий прецедент квітня 2025 року, коли співачка Ані Лорак, яка перебуває під санкціями РНБО з 2022 року і продовжує співати в РФ, без проблем отримала новий український паспорт через Вірменію.

«Ну я от не розумію цю логіку. Виходить, що артистці, яка обрала Росію — паспорт, а артистам, які живуть в Україні, не те що паспорт, а відмовляють в можливості поборотися за право Україну представляти. Так виходить... Тому що хто видає паспорта? Одна установа, хто громадянство видає — інша. А Суспільне телебачення, само собі дало право дискримінувати тих чи інших громадян України, тому що немає якогось основного правила... А так це все якась каша. Ніхто не понімає, де справедливість», — прокоментувала співачка, закликавши вирішити це питання без судів та скандалів.

Емоційна Полякова таки справді почувалася обуреною, адже ніяк не могла всидіти на місці — то відсувалася від мікрофона, то знову нахилялася до нього. ААле просто взяти мікрофон в руки відмовилася:«Це страшно, бо я зараз встану, почну співати і ходити між рядами».

Про меншовартість

Олексій Гончаренко поцікавився у співачки її оцінкою колишньої державної політики, коли російські виконавці (як-от Баста у 2021 році чи запланований на березень 2022-го Шуфутинський) без проблем гастролювали Україною, а Квартал 95 продавав контент в РФ після 2014 року. На питання, чому президентом з таким бекграундом стати можна, а виступити на конкурсі — ні, Полякова відповіла щиро: «Ні, я не розумію. Нам треба з цим розібратися».

Вона переконана, що у 2019 році керівництво Суспільного просто «зробило глупость велику, а зараз вони просто бояться її виправити». Співачка також пригадала атмосферу 2014-2015 років та ставлення російського бомонду до українців.

«Я це дуже гарно пам'ятаю, тому що я тоді вела одну премію, оце тоді, коли я єдиний раз там була. І до нас відносилися як до другого сорту. Вони вважали, що вони розумніші, розвинутіші, модніші, а ми якісь там зачухані, занедбані. І треба сказати, що і ми самі до себе так відносилися. Абсолютно точно, тому що тоді на українських каналах було засилля російських артистів... Їм платилися величезні гонорари. Їх кормили по велюрам ( ресторан «Велюр» - прим.ред.)  за великі гроші. А що робили з нами, з українськими артистами, я вам розкажу. Ми їздили на метро. Нам не платив ніхто ні копійки грошей. Нас кормили на кінокухні з нами просто поводилися як з г**ом і ще казали: "Кажіть спасибо, що ми вообще вас показуємо по телевізору"», — відверто поділилася Оля Полякова.

Під роздачу від королеви ночі потрапив навіть російський співак Леонід Агутін, якого раніше обожнювали українські продюсери.

«Тут у мене, понімаєш лі, я не знаю, Леонід Агутін, велікая звізда. От йому треба заплатити, йому треба купити три бутилки віски, бо він без трьох пляшок не міг витримати ні одної передачі. А до нас — от це отакий комплекс меншовартості, бо ми самі так до себе відносились, то і вони до нас так ставилися», — емоційно підсумувала артистка.

«Стелили коврову дорожечку»: як виживав український артист до 2014-го

То ж чи реально взагалі було стати суперзіркою в Україні до 2014 року без впізнаваності в Росії та мати ротації на ТБ і радіо. Відповідь Полякової була відвертою:

«Стати суперзіркою? Ні. Якщо ви згадаєте всі по-справжньому великі кейси великих артистів, вони всі стали впізнаваними і популярними в Росії. І тільки потім їм тут уже стелили коврову дорожечку».

За словами артистки, українці тоді просто не поважали своїх виконавців. Саме тому більшість вітчизняних зірок починали кар'єру російською мовою — ринок СНД диктував свої правила гри, а в Україні банально не існувало соціальних ліфтів для своїх.

«Ми в своїй країні не могли розвиватися, бо ніхто не давав ні ротацій, нічого. Тому ми всі хотіли туди», — зізналася Полякова.

Вибіркова культура відміни

Обговорюючи культуру відміни, Гончаренко згадав кейси артистів, які роками працювали в РФ, але до яких зараз немає питань, на противагу тим, кому зривають концерти. Полякова пояснила це просто: закон і мова.

• Про Світлану Лободу та Івана Дорна: «Вона співає там, де може, бо в Україні не може — у неї пісні російською. Те саме й Дорн. Якби вона переклала все українською і приїхала з концертом, не думаю, що хтось чинив би перешкоди».
• Про Андрія Данилка (Вєрку Сердючку): На зауваження Гончаренка, що Данилка у 2025 році оштрафували за російськомовні пісні в Києві, а вже у 2026-му Суспільне залучило його до Євробачення, Полякова розвела руками: «Питання до Суспільного. Треба слідувати закону».
• Про «хороших росіян»: Співачка переконана, що повністю викреслювати всіх росіян не варто. Вона відкрито товаришує з Нікою Білоцерківською та Євгеном Чичваркіним, які задонатили на потреби України понад 7 млн євро та рятують життя бійців дефіцитною тактичною медициною.
• Чи шкодує про свій виїзд у Москву в 2015 році: «Якби я знала, в який кошмар це вильється, що в нас буде війна... Але я не Ванга і не Нострадамус, я — Оля Полякова».

«Брєд сивої кобили»: нацвідбір лише для тих, хто у 2014-му ходив у дитсадок

Найбільший абсурд, на думку Полякової та членів комісії, криється в деталях ухвалення того самого правила 2019 року. Суспільний мовник затвердив його заднім числом після скандалу з Maruv, автоматично «відрізавши» від конкурсу весь топ-ешелон української сцени на п'ять років назад.

«Цим правилом вони повністю відрізали всіх статевозрілих на той період людей. Тепер на Євробачення від України може поїхати лише людина, яка народилася у 2000-х, і в 2014 році їй було років 14, тож вона фізично не могла гастролювати. Це тепер конкурс молодих талантів, бо всі інші колись десь виступали — так був побудований ринок», — обурилася співачка.

А хто саме ухвалює такі рішення і чи не є це державною політикою наглядової ради Суспільного, Полякова лише розвела руками. Співачка заявила, що мовник повністю закрився від діалогу:

«Хто це зробив? Хто прийняв цей закон? Хто нам відповів? Ми не знаємо. Вони навіть не виходять на зв'язок, щоб поговорити і внести якісь корективи. Нам просто прислали листа, де написано "ніт". І все».

Вердикт ТСК: без «культури відміни» та зшивання країни замість нових розколів

Крапку в емоційному обговоренні шоу-бізнесових пристрастей поставив голова ТСК Олексій Гончаренко. Його фінальний вердикт повернув засідання від сценічного епатажу до жорстких правових оцінок, хоча нардеп і не втримався від шпильки на адресу зіркової гості.

«Я не належу до ваших фанатів, — одразу й відверто зізнався Гончаренко. — Більше належу до фанатів тих, хто виступав сьогодні у вас на "розігріві" — це наші військові. Але я дуже поважаю вашу позицію щодо захисту вашого права. У тому числі й права тих, хто зараз промовчав і не став пліч-о-пліч з вами, виборюючи це».

Як юрист, голова комісії чітко констатував: правила Суспільного — це штучно створена дискримінація, а вимоги, ухвалені заднім числом, не можуть бути підставою для недопуску артистів до конкурсу. Адже підзаконні акти акціонерного товариства (яким є Суспільне) за жодних умов не можуть обмежувати права людини, якщо прямої заборони немає в законі.

Гончаренко оголосив плани ТСК та озвучив головний водорозділ для суспільства:

• Звернення від ТСК: Комісія не обмежиться розмовами й готує офіційний запит до Суспільного мовника з вимогою надати пояснення та переглянути свої підходи.
• Суди проти миру: Нардеп побажав Поляковій успіху в суді, хоча висловив сподівання, що питання вдасться вирішити полюбовно. Адже судові витрати держструктури зрештою покриватимуть платники податків.
• Один водорозділ — 2022 рік:

«Україну не можна ділити на тих, хто зрозумів усе в 13-му році, в 14-му чи 15-му. Є один водорозділ — це 2022 рік, коли розпочалося повномасштабне вторгнення. Тоді кожен обрав свою сторону. Ті українці, які обрали Росію — зрадники. Всі інші є громадянами України і мають абсолютно рівні права — і ті, хто боронив країну зі зброєю в руках, і ті, хто боронив українську культуру з мікрофоном».

«Нам треба забути про цю культуру відміни. Нам треба зшивати країну, а не рвати її», — підсумував Олексій Гончаренко, закриваючи «зірковий» блок засідання.

Натомість Полякова завершувала докорами: «Ви не запрошуєте представників культури. А зря. Ми, артисти, маємо покладатися... знаєте, ми наче сліпі люди по понюху: що тут можна, чого не можна, куди можна, що сказати, а що ні. Ми дезорієнтовані! Нам би знати, на що ми маємо право, а на що ні. І це має визначати законодавство. Напишіть закони — що заборонити, а що дозволити — і ми будемо по стойці смирно ходити, туди-сюди шагать»

Читай нас у Telegram та Sends