В питанні можливості мобілізації в Росії є кілька аспектів.
В першу чергу це військовий аспект. Стратегія РФ після літа 2022 року — війна на виснаження, і цієї стратегії російське військове керівництво дотримується, і з цим у них все загалом гаразд. Хоча поступово й зменшується кількість бажаючих законтрактуватися на війну в Росії, але якоїсь критичної нестачі людського ресурсу у ЗС РФ нема. Але якщо казати про зміну стратегії — це те, чого вимагає частина російського суспільства, так звані «турбопатріоти», які, потрапивши в пастку власної пропаганди, вважають, що вже п'ятий рік все це тягнеться, та ще й прилітає з України по НПЗ, по Wildberries, тощо.
Так ось якщо брати до уваги зміну стратегії як такий собі геймчейнджер, то дійсно це для України буде дуже серйозний виклик. Тому що в генштабі Російської Федерації з можливих опцій «пришвидшити» війну залишається або ядерна зброя, або мобілізація. І така можливість не відкидається взагалі. Хоча якщо подивитися з політичної точки зору, то в Росії у вересні вибори до Держдуми. І саме російська опозиція, яка більшою частиною знаходиться в еміграції, активно розганяє меседж про те, що Путін піде на мобілізацію — пам'ятаючи, як росіяни сприйняли мобілізацію у 2002 році, коли півтора мільйона людей виїхали з країни.
Якщо дивитися тверезо, то ми розуміємо, що у випадку мобілізації півмільйона росіян ці півмільйона треба прогнати через учбові центри, забезпечити їм 2-3 місяці підготовки як мінімум, знайти обмундирування та екіпірування, і лише потім відправляти на фронт.
З сумного досвіду 2022 в Росії зробили висновки. Тому така мобілізація, якщо й буде проводитися, то лише з розрахунком на весняно-літню кампанію 2027 року. Це потребуватиме від України мобілізувати ще як мінімум 250-300 тисяч людей, аби якось протидіяти. Саме тому для України це вкрай небажаний сценарій. Для продовження війни потрібні три речі: гроші, зброя і люди. З грошима і людьми у нас серйозні проблеми. І саме тому треба все ж таки щось змінювати в ЗСУ, бо у нас активних «штиків» 150-200 тисяч, не більше, які сидять в окопах на нулі, а 800 тисяч десь вештається у тилах. Це, як колись сказали, «їдоки»: люди, які носять військову форму, але пороху майже не нюхають. З учбових центрів до бригад не доходить величезна кількість людей, це визнавав і омбудсмен Лубінець. Наявний людський ресурс має використовуватися більш раціонально і оптимально.
Тому треба сподіватися на краще, але готуватися до найгіршого. Так само і з питанням російської мобілізації. Треба розділяти аспект військової доцільності та політичні спекуляції навколо цього.
Андрій Золотарьов
