Скажу коротко: шансів на повноцінне «енергетичне перемир’я» цієї зими майже немає.
Вони фігурують в оптимістичних прогнозах західних партнерів, але реальність дає нам інший досвід. І якщо про точкові домовленості ще можна розмірковувати, то ґрунтовне рішення щодо тимчасової зупинки бойових дій — занадто нереалістичний сценарій.
Чому так склалося? Перш за все, стратегічна логіка Росії. Енергетичний шантаж для РФ є випробуваним та відомим інструментом, яким Москва користується протягом всіх років повномасштабного вторгнення. Мета — продавити переговорну позицію України, послабити її у дипломатичному і внутрішньо-гуманітарному питанні. Як ідеальний результат Росія хоче побачити виснажене від енергетичної кризи суспільство та колективне прагнення «зупинити все це за будь-яку ціну». Зима — період максимальної реалізації такої стратегії. Удари по енергетиці більш відчутні, отже українське суспільство зазнає більш нищівних втрат. Відмовлятися від найбільш ефективного періоду для удару Росія не буде навіть під тиском.
Друга причина — відсутність довіри. Навіть за досягнення формальних домовленостей з обох сторін зберігатиметься високий ризик провокацій. Кожна зі сторін звинувачуватимуть супротивника у порушенні мораторію. Як наслідок, ми матимемо удари у відповідь або превентивні заходи. Так чи інакше домовленості, навіть якщо обидві сторони на них погодились, будуть порушені через «локальні сутички», а черга з «відповідей» зведе нанівець будь-яку мирну ініціативу.
Однак чи є ця ініціатива безнадійною? Ні. В України був досвід локальних домовленостей. Яскравий приклад — тимчасове перемир’я навколо ЗАЕС з ініціативи МАГАТЕ. Але це все ще про локальні рішення у вузьких термінах, а не про глобальну зупинку обстрілів.
Більш реалістично для України буде розраховувати на зимовий пакет підтримки від держав-партнерів. Наприклад, посилення ППО, збільшення поставок зброї або фінансова допомога. Це те, що можуть дати сторони, які напряму зацікавлені у стійкості України. Також є вірогідність точкових домовленостей (наприклад, щодо захисту об’єктів атомної енергетики). Але поки що — не більше.
Максим Гончаренко
