Новий Цивільний кодекс — суто технічний документ, який намагалися подати як євроінтеграційну перспективу чи якусь суттєву зміну правил гри для пересічних українців.
Але фактично найбільш резонансні пункти вже мали прояв у старому законодавстві. Як приклад — так зване «відшкодування«» витрачених на весілля коштів у разі відмови після заручин: ця практика родом ще зі Статті 31 Сімейного кодексу. Тобто нічого радикально нового не ввели.
Дивлячись на процес прийняття цього рішення, в мене складається враження, що його ухвалювали поспіхом. Цим можна пояснити і скандали навколо формулювань, і скандал щодо можливості одруження з 14 років, і відсутність маркерних євроінтеграційних ініціатив, як-то рівні права для ЛГБТК+ спільноти, а також використання таких «гнучких» юридичних неологізмів, як «доброзвичайність». Все це означає необхідність ретельно доопрацювати законопроєкт у межах другого читання, інакше від ініціативи буде більше непорозумінь, аніж прозорості.
Орієнтуючись на пересічного громадянина, зміни у найбільш медійно-резонансних пунктах не є критичними. Але у середньо- та довгостроковій перспективі більше занепокоєння викликають питання майна та власності громадян. Питання у механізмах на отримання та передачу права власності, а конкретно — хто визначає та як трактує правила гри. Питання у збільшенні ролі цифрових інструментів в управлінні домовленностями, чіткіші правила взаємодії між сторонами — наскільки ці механізми будуть працювати. Питання у механізмах бізнесу та спадку. І тут ми натрапляємо на ризики. Навіть при всій задекларованій прогресивності системи, юридична практика та правозастосування ще не напрацьовано у повній мірі. Навіть юристи трактують нові положення по-різному, а прості громадяни банально не розуміють, що це все означає.
Максим Гончаренко
