Історія «пекельних санкцій» почалась ще зі старту другої каденції Трампа.
Тоді він почав випробування механізмів митного тиску на держави. І це насправді дало результат. В усіх цих випадках США отримували нове поле для перемовин — тож тепер ми бачимо еволюцію цього інструменту на практиці.
Щодо Росії — вони можуть подіяти. Але не напряму, а створюючи торгову ізоляцію навколо РФ. Головне питання Москви зараз — реалізувати свій ресурсний торговельний потенціал та не втратити паралельний імпорт. Партнери, здатні не звертати уваги на розв’язану Кремлем війну, існують. Тому США обирають тактику економічного тиску на цих партнерів. Головне завдання — зробити РФ економічно токсичним партнером, а торгівлю з нею у будь-якому вигляді очевидно невигідною. Фактично, перед іншими країнами ставиться дилема: «російські енергоносії або американський ринок».
Найбільше, що можна досягти цим шляхом — зробити РФ невигідним партнером для Китаю. Наразі Піднебесна зберігає дипломатичний нейтралітет, не відмовляючись від торгівлі. За логікою КНР, світовий порядок та зрозумілі правила гри важливіші. Законопроект Ліндсі Грема закликає Пекін зважити майбутні переваги та втрати. І якщо втрат буде більше, Росія може опинитися без виходу на найбільший ринок з можливих.
Для самого Трампа це ще одна можливість ініціювати переговорний процес, маючи інструмент серйозного економічного тиску. З'являються й аргументи для нової розмови з Сі Цзіньпіном. Тільки розмова вже буде вестися з утилітарних, прагматичних позицій. Це найзрозуміліша мова для обох сторін.
Як у кейсі Ірану, так і у кейсі Росії Трамп має дуже вагомий важіль впливу, який він може або застосувати, або ні. Це — сильна переговорна позиція. Росія може протидіяти лише двома засобами: або намагатися створити автаркію, або спробувати «перебити» економічні втрати держав-партнерів більш дешевими цінами. Але обидва засоби тут не спрацюють. Для ресурсно орієнтованої держави з обмеженим доступом до ринків основною проблемою є не як вигідно реалізувати свої активи, а як хоч якось їх реалізувати. Тож енергоресурси вже торгуються за ціною нижче ринкової. Зниження цін ще більше — прямий удар по власній економіці. Як наслідок нестача грошей і у воєнній, і у цивільній сфері.
Тому ефективно пручатися у Росії не вийде. Доведеться домовлятися, або впадати у більш жорстку, майже васальну залежність від Китаю.
Максим Гончаренко
