Це вже 31-й понеділок 2026 року, а отже час для нового випуску моєї авторської рубрики на UA.News.
Цього тижня я справді була шокована.
Кілька днів поспіль поверталася до одного й того самого відео, де путін, усміхаючись, розмірковує про те, чим вони займатимуться після завершення війни. Мовляв, усі настільки «захопилися», що без неї буде скучно і нема чим займатись.
Я передивлялася цей фрагмент знову і знову. Не тому, що щось недочула чи неправильно зрозуміла. У мене просто не вкладалося в голові, що це взагалі можна вимовити. Саме так. Із такою кривою усмішкою, з таким єхидним хихиканням.
Здавалося, дно цинізму вже давно пробите, причому настільки глибоко, що нижче вже просто нікуди. Але цього разу знову постукали знизу.
Я не психіатр і не беруся ставити будь-кому діагнози, але я впевнена, що в нього прогресує серйозне психічне захворювання. Це хихикання. Так не може сміятися здорова, або навіть трохи хвора істота.
«Захопилися».
Одне слово.
Одне слово, за яким ховаються сотні тисяч людських трагедій.
Захопилися чим?
Убивствами?
Ракетними ударами по житлових будинках?
Дітьми, яких щодня вбивають російські ракети?
Цілими сім’ями, яких більше ніколи не буде?
Саме цими днями росія одним ударом знищила у Кривому Розі кілька поколінь однієї родини. Батьки. Діти. Маленький онук. Люди, які ще вчора будували плани, збиралися за одним столом, чекали завтрашнього дня. Для них завтра більше не існує.
А в цей самий час ця потвора усміхається і говорить, що вони «захопилися».
При цьому мені здається, що саме ці слова стали найчеснішою відповіддю за весь час цієї війни.
Більше чотирьох років всьому світу розповідали про «демілітаризацію», «денацифікацію», «захист російськомовних», «загрозу НАТО». Причини змінювалися постійно. Одна брехня змінювала іншу. Тепер, схоже, маски остаточно впали. Якщо уважно послухати путіна, війна вже давно не є способом досягнення хоч якихось цілей. Вона стала способом існування. Вона стала звичкою. Вона стала тим, без чого вони вже не уявляють власного майбутнього.
Саме тому, коли навіть усередині росії дедалі частіше почали звучати розмови про необхідність завершення війни, коли після ударів по військових об’єктах, складах, логістиці та нафтопереробних заводах росіяни вперше за багато років почали відчувати її наслідки на собі, путін виходить до камер і фактично каже: а що ми будемо робити без війни?
Але мені здається, що примусово лікувати треба не лише путіна. Примусового лікування на болотах потребують дуже й дуже багато істот. Наприклад, Валентина Матвієнко. Після самогубства підприємця, який втратив бізнес, вона заявляє, що він вчинив як егоїст і мав би піти воювати, а не накладати на себе руки. Також було ще дуже смішне відео, де вона спочатку говорить, що росія «міцно стоїть на ногах», а потім закликає молодих хлопців і дівчат йти до армії, щоб країна остаточно не зруйнувалася.
Іноді мені здається, що я дивлюся якийсь сюрреалістичний фільм, який мені катастрофічно не подобається. У той момент, коли вже хочеться вийти із зали, щоб не додивлятися його до кінця, я раптом розумію: це не кіно. Це життя. Життя, яке нам організувала банда російських маніяків.
Дуже хочеться перейти в іншу гілку реальності. Але, на жаль, поки що незрозуміло, як це зробити.
Ще одно відео, яке цього тижня облетіло всю Європу, виглядає дуже незвично.
Молода жінка зі сльозами на очах дивиться в камеру і каже лише одну фразу:
«Це вторгнення».
І знаєте, після того, що зараз відбувається в іспанській Сеуті, мені дуже важко з нею сперечатися.
Лише за одну добу до цього невеликого міста, де проживає близько 84 тисяч людей, прибули десятки тисяч мігрантів. Для розуміння масштабу — фактично за день місто збільшилося майже вдвічі. Вулиці переповнені людьми, тисячі ночують просто неба, місцеві жителі закривають магазини, бояться виходити з дому і відкрито говорять, що більше не почуваються у безпеці.
Думаю, саме ця історія стала переломним моментом для багатьох європейців.
Роками будь-яку серйозну розмову про нелегальну міграцію дуже швидко намагалися звести до звинувачень у ксенофобії, нетолерантності чи популізмі. Але коли десятки тисяч людей за одну добу проривають кордон, питання вже не про політкоректність.
Питання про безпеку.
Саме тому мене абсолютно не здивувала реакція Джорджі Мелоні.
Італія першою серед країн Європейського Союзу тимчасово закрила повітряне та морське сполучення з Іспанією, а також призупинила дію окремих положень Шенгенської угоди. У Римі відкрито заявили, що не збираються чекати, поки десятки тисяч людей почнуть безконтрольно переміщуватися Європою. Так, це безпрецедентне рішення. Так, воно викликало різку реакцію Мадрида. Але будь-яка влада насамперед зобов’язана думати про безпеку власних громадян.
Хтось сьогодні захоплюється цим рішенням, хтось його критикує. Але особисто мені імпонує інше. Мелоні вкотре показала, що готова брати на себе відповідальність і ухвалювати непопулярні рішення тоді, коли вважає, що цього вимагають національні інтереси її країни. Подобається це комусь чи ні, але саме так поводяться сильні політичні лідери.
Мені здається, ця історія набагато більша, ніж просто криза в Сеуті.
Вона показала, що Європа починає змінюватися. Повільно. Не всюди.
Але змінюватися.
Бо будь-яка демократія, будь-які права людини і будь-які європейські цінності починаються з обов’язку держави — забезпечити безпеку власних громадян. Якщо влада перестає контролювати свої кордони, дуже швидко вона починає втрачати контроль і над ситуацією всередині країни.
Саме тому мені здається, що рішення Італії — це не історія про міграцію. Це історія про те, що Європа нарешті починає визнавати очевидне: безпека не може бути другорядною. Іноді її потрібно захищати жорсткими рішеннями. Навіть якщо вони комусь дуже не подобаються.
Мабуть, однією з найгучніших світових новин цього тижня стало офіційне повідомлення Білого дому про походження COVID-19.
Адміністрація США оприлюднила окрему сторінку, на якій прямо заявила: найімовірнішою причиною пандемії став лабораторний витік вірусу з Уханського інституту вірусології.
Зізнаюся чесно, коли я це прочитала, першою моєю думкою було навіть не питання, звідки насправді взявся коронавірус. Я подумала про інше.
Скільки людей за останні шість років називали прихильниками теорій змови лише тому, що вони припускали саме такий сценарій?
Скільки публікацій видаляли із соціальних мереж?
Скільки експертів висміювали?
Скільки людей боялися навіть поставити це запитання, щоб не отримати ярлик «конспіролога»?
І ось тепер саме цю версію офіційно публікує адміністрація Сполучених Штатів.
На чому ґрунтується така позиція?
По-перше, автори документа стверджують, що вірус має біологічні особливості, які не характерні для його природної еволюції.
По-друге, звертають увагу, що всі відомі випадки COVID-19 походять від одного джерела, тоді як під час попередніх пандемій зазвичай фіксувалися численні незалежні переходи вірусу від тварин до людини.
По-третє, саме в Ухані працює один із провідних світових центрів дослідження коронавірусів, який багато років проводив відповідні дослідження.
По-четверте, у документі згадуються повідомлення про те, що ще восени 2019 року кілька співробітників Уханського інституту вірусології зверталися по медичну допомогу із симптомами, схожими на COVID-19. Сталося це за кілька місяців до офіційного початку пандемії.
Окремий розділ присвячений організації EcoHealth Alliance, яка, за твердженням американської сторони, використовувала кошти платників податків США для фінансування досліджень в Ухані. Після перевірки фінансування було зупинено, а Міністерство юстиції США розпочало окреме розслідування.
Одразу хочу наголосити на дуже важливій речі. Це не означає, що питання остаточно закрите. Наукова спільнота досі не має консенсусу щодо походження COVID-19. Американські розвідувальні служби також не дійшли єдиного висновку. Саме тому говорити, що лабораторне походження вірусу вже остаточно доведене, було б неправильно.
Але змінилося дуже багато. Те, що ще зовсім недавно називали конспірологією, сьогодні стало офіційною позицією адміністрації Сполучених Штатів.
Мені здається, ця історія значно більша, ніж суперечка про походження коронавірусу.
Вона про те, наскільки небезпечно поспішати із категоричними висновками. Якщо якась версія не підтверджується, її потрібно спростовувати доказами. Але не оголошувати забороненою лише тому, що вона комусь не подобається.
Можливо, остаточної відповіді про походження COVID-19 світ не отримає ще багато років.
А можливо, не отримає ніколи.
Але після заяви Білого дому версію лабораторного витоку вже точно не вийде відмахнути одним словом — «конспірологія». І, мабуть, наступного разу, перш ніж навішувати на людей ярлики, варто спочатку дочекатися всіх фактів.
Але понеділок почався — і це вже добрий знак!
Галина Хейло
