Сьогодні 37-й понеділок 2026 року.
Потап і Настя Каменських дали інтерв’ю російській журналістці Катерині Гордєєвій, яку російська влада внесла до реєстру так званих «іноземних агентів». Одіозних заяв там вистачало, проте найбільше обговорень викликало пояснення Каменських, чому вона після пів року спілкування українською знову перейшла на російську.
За словами співачки, під час туру в неї з’явилася кіста на голосових зв’язках і вона втратила голос. Каменських звернулася до психолога, який нібито порадив їй: «Повертайся на російську мову, твоє тіло цього не сприймає». Сама співачка назвала це «чистою психосоматикою». Заява спричинила хвилю обурення та глузувань у мережі, а невдовзі Каменських внесли до бази сайту «Миротворець».
Мені Настю зовсім не шкода. Іноді варто думати, перш ніж говорити, особливо коли даєш велике інтерв’ю на тему, яка під час війни має для суспільства величезне значення. Каменських сказала відверту дурницю й отримала цілком передбачувану реакцію.
Я не фахівчиня з психосоматики, хоча трохи цікавилася цією темою. Психологічний стан справді може впливати на голос, психогенні розлади голосу також існують. Жодного медичного пояснення, згідно з яким організм здатен «не прийняти» конкретну мову та відреагувати на неї кістою, я не знайшла. Якщо ми приїжджаємо до іншої країни, вивчаємо її мову, намагаємося нею говорити й відчуваємо труднощі, це ж не означає, що тіло відкинуло мову. За такою логікою в усіх, кому складно опановувати іноземні мови, мали б з’являтися кісти. До того ж, мені здається, що у разі виникнення кісти, люди навряд чи звертаються до психолога. Перший раз чую, щоб психологи лікували кісти.
Я завжди за правду, навіть якщо вона комусь не подобається. Ще до повномасштабної війни, коли українські телеканали показували російськомовні серіали, продюсери пояснювали це досить чесно: більша аудиторія приносить більше грошей. Якби Потап і Каменських прямо сказали, що зараз їхня кар’єра розрахована на аудиторію країн колишнього СРСР, де багато людей розуміють російську, але не знають української, це, на мою думку, сприйняли б краще, ніж вигадану історію про кісту через неприйняття тілом української мови. Чесність у таких випадках зазвичай працює краще.
Мені не шкода, що Каменських потрапила до бази «Миротворця» і що для багатьох українців вона після цього остаточно закрита як артистка. Не здивуюся також, якщо згодом побачу її десь на російській сцені.
Водночас мовний скандал навколо Каменських вкотре показав, наскільки вибірково ми застосовуємо власні вимоги. Нещодавно Олені Тополі довелося пояснювати, чому на інтимному відео, яке без її згоди поширили в мережі, вона розмовляла російською. Вибачте, але лізти до чужого ліжка й контролювати, якою мовою люди там говорять, вже явний перебір. Під час сексу Олена Тополя може говорити або кричати будь-якою мовою, якою захоче. Це її приватне життя, до якого ніхто не мав права втручатися.
Набагато менше запитань чомусь виникає до наших високопосадовців. Вони дружно вдягають вишиванки, публічно захищають українську мову, а на оприлюднених записах НАБУ раз по раз розмовляють російською, переважно ще й матом. Каменських, хоч би якої невисокої думки ми були про її слова, все ж лише співачка. Тополя у власному ліжку взагалі нікому нічого не винна. Чому мовний контроль так легко поширюється на артисток, навіть на їхнє приватне життя, але значно рідше стосується людей, які представляють українську державу та ухвалюють рішення від її імені?
Українська мова для мене принципова, оскільки це наша ідентичність, а під час російської агресії ще й питання національної стійкості. Кожен громадянин України, навіть якщо він виріс у російськомовному середовищі, повинен вивчити українську та володіти нею. Але цей принцип не дає права переходити межі приватного життя або застосовувати різні вимоги до різних людей. Якщо вже суспільство вимагає поваги до української мови, підхід має бути однаковим для всіх.
Доречі, стосовно однакових вимог до всіх. Минулого тижня ми спостерігали серіал про те, як живуть звичайні українські прокурори та їхні «музи».
На плівках НАБУ 24-річна Єлизавета Івахненко, відома як «Муза», хвилювалася, що їй доведеться видалити з Instagram фотографії Porsche, речей Loro Piana, годинників, браслетів, сумок і шуб. Фотографії зникли, але питання про походження такого життя залишилося. Тепер Івахненко перебуває в СІЗО з можливістю внесення 20 мільйонів гривень застави, а Сергій Кропива, той самий «Канцлер», якого підозрюють в організації систематичного отримання хабарів від шахрайських колцентрів, отримав заставу у 120 мільйонів.
Після затримання Кропиви сюжет швидко дістався його керівника. Руслан Кравченко подав заяву про відставку з посади генерального прокурора. Одночасно з’ясувалося, що Кропива був для нього не просто підлеглим. За даними прокурорів САП, він міг особисто координувати ремонт у будинку Кравченка в Козині: спілкуватися з виконробом, вирішувати питання з генератором, каміном і сигналізацією. Виходить, що посадовець, якого тепер підозрюють у «кришуванні» шахрайських колцентрів, паралельно займався домашніми справами генерального прокурора.
Кравченко підтвердив, що з травня орендує цей будинок площею близько 280 квадратних метрів разом із новою дружиною Олександрою. Навесні 2026 року в реєстрі ФОП її прізвище змінилося з Шовкопляс на Кравченко. Питання про те, за які гроші родина може дозволити собі таку оренду, привело журналістів до її доходів. Центр протидії корупції звернув увагу, що Олександра зареєструвала ФОП у 2020 році, після чого її річні доходи почали обчислюватися мільйонами. У 2025 році вона задекларувала майже 6,5 мільйона гривень, хоча її основним місцем роботи значиться посада асистентки кафедри адміністративного права та адміністративної діяльності Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. 21 листопада 2025 року Кравченко відвідав цей університет і вручив працівникам почесні грамоти генерального прокурора. Серед нагороджених була й Олександра Шовкопляс, його майбутня дружина.
У декларації Максима Шовкопляса за 2024 рік Олександра ще зазначена як його дружина. На той час він працював прокурором Спеціалізованої екологічної прокуратури Харківської обласної прокуратури. Максим Шовкопляс також є фігурантом іншого провадження НАБУ та САП. За версією слідства, він причетний до спроби заволодіти зерном державного підприємства вартістю майже 12 мільйонів гривень. Цю справу вже передали до Вищого антикорупційного суду. Так довкола Олександри Кравченко зійшлися одразу кілька прокурорських біографій: колишній чоловік, нинішній чоловік і його довірена людина, яка допомагала облаштовувати родинний побут.
Гроші в цьому серіалі з’являються всюди: в Instagram «Музи», у мільйонних доходах дружини генпрокурора, у будинку в Козині та сумах застави. Навіть пенсія Кропиви виявилася прокурорського масштабу. У 42 роки він через суд домігся пільгового обчислення стажу і задекларував за 2025 рік понад 283 тисячі гривень пенсії, тобто в середньому близько 23,6 тисячі на місяць.
Моя мама, все життя пропрацювавши, отримує сім тисяч гривень на місяць. Кропива, залишаючись чинним посадовцем і отримуючи зарплату, через суд довів державі, що вже заслужив на пенсію, у кілька разів більшу. У цьому й весь прокурорський серіал: для одних держава знаходить пільговий стаж, десятки тисяч гривень і потрібне судове рішення, для інших залишає декілька тисяч на місяць.
Після прокурорського серіалу з «Музою», мільйонами та будинком у Козині особливо важко слухати чергові заяви про те, кого ще готова захищати Україна. На щорічній зустрічі YES керівник Офісу президента Кирило Буданов заявив, що Україна буде віддячувати державам, які допомагали їй під час війни. Європа, за його словами, має визначити нову архітектуру безпеки та місію України в ній. Його формулювання було прямим: «Україна точно готова до активної участі в цьому і пропонує це відкрито».
Такі заяви вже остогидли, тому що за словами про «місію» і «роль» знову не видно самих українців.
Хто саме має захищати Європу? Ті самі люди, які п’ятий рік воюють, гинуть, отримують поранення, втрачають близьких, домівки та роки власного життя? Скільки ще разів держава готова розпорядитися їхніми долями, навіть не пояснивши, про яку саме участь ідеться?
Україна вже захищає Європу, стримуючи російську армію на своїй території та сплачуючи за це страшну ціну. Допомога партнерів була і залишається життєво важливою, проте її не можна перетворювати на нескінченний борг, який українці мають повертати власними життями. Європейські держави, підтримуючи Україну, також захищають себе.
У той самий час верхівку держави один за одним накривають скандали з дерибаном, корупцією та розкраданням. Поки одні посадовці облаштовують будинки, легалізують мільйони та домовляються про застави, звичайні люди втрачають усе. Люди у високих кабінетах зберігають посади, гроші та можливість почати нове життя, а решті вже готують нову роль у майбутній системі безпеки.
Перед тим як відкрито пропонувати активну участь України в захисті Європи, влада має пояснити власному суспільству, що саме мається на увазі, чи передбачає це відправлення українських військових, хто ухвалюватиме таке рішення, за яких умов і які взаємні зобов’язання отримає Україна. Українці не витратний матеріал, яким можна розраховуватися за місце в новій системі безпеки.
Понеділок почався — і це вже добрий знак!
Галина Хейло
