Це вже 38-й понеділок 2026 року.
Минулого тижня я писала про операцію «Карфаген» і прокурора Сергія Кропиву так званого «Канцлера». НАБУ підозрює його в організації схеми, за якою шахрайські кол-центри платили за можливість спокійно працювати. Разом із Кропивою під варту відправили Єлизавету Івахненко - «Музу». На оприлюднених записах «Канцлер» говорив про «Шефа», якого називав «Андрійовичем». Генпрокурор Руслан Кравченко заперечував, що має стосунок до цієї історії.
Після оприлюднення записів Кравченко говорив, що не збирається у відставку, але невдовзі написав все ж таки заяву про відставку. Навряд чи це було рішення, яке він спокійно ухвалив сам: президент одразу вніс до Ради подання про його звільнення і вимагав розглянути його без зволікань. Та поки депутати готувалися голосувати, Кравченко сам підписав собі наказ про п’ятиденне відрядження до Парижа й уночі виїхав з України. Уже звідти він записав звернення, у якому заявив про політичний тиск.
Можна скільки завгодно повторювати, що Кравченку не оголосили підозру й закон не забороняв йому виїжджати. Я це знаю. Мені цікаво, хто бачив наказ про відрядження до того, як генпрокурор поїхав. У документі стояв його підпис, але ж установа не складається з одного генпрокурора. Там має бути розроблений механізм документообігу, мають обліковуватися документи, мають знати, де перебуває керівник і хто виконує його обов’язки. Що саме знали в Офісі генпрокурора тієї ночі? Якщо знали, то кому здалося нормальним відпустити його під час процедури звільнення?
За повідомленнями журналістів, кордон Кравченко перетнув на службовому автомобілі. Хто був за кермом? Де зараз машина і хто відповідає за її повернення? Чи виплачували Кравченку відрядні й оплачували дорогу? П’ять днів, на які він сам собі оформив поїздку, уже минули. Відрядження закінчилося - що тепер записано в документах Офісу генпрокурора?
Люди, які працювали поруч із Кравченком, знали, що він подав заяву про відставку, і бачили, що навколо нього відбувається. У прокуратурі щодня мають оцінювати обставини, зіставляти факти й передбачати ризики. Невже ніхто не подумав, що генпрокурор, якого ось-ось звільнять на фоні гучної справи, до якої він, можливо, причетний, може скористатися відрядженням і залишитися за кордоном? Якщо подумали, кому про це повідомили? Я хочу знати, хто погоджував цю поїздку й хто тепер за неї відповідає.
З підозрою директору НАБУ Семену Кривоносу вийшла схожа історія. Кравченко оголосив про неї вже після виїзду й відправив документ поштою. На тлі «Карфагена» це дуже схоже на спробу помститися антикорупційним органам. Але як генпрокурор міг підготувати рішення такого рівня, якщо згодом його власний Офіс заявив, що підозру Кривоносу у встановленому порядку не повідомляли і підстав для неї немає? Хто вів справу, хто готував документи і на якому етапі Офіс генпрокурора дізнався, що саме робить його керівник? Із відрядженням і з підозрою ми знову чуємо те саме пояснення: Кравченко все зробив сам. Як у цій установі взагалі працює контроль?
У соцмережах жартують, що вперше в історії після оголошення підозри з України виїхав не підозрюваний, а генпрокурор. І це смішно, і зовсім не смішно одночасно. За президентства Зеленського генпрокурорами були четверо людей, і зараз усі четверо перебувають за кордоном. Я згадала, як у 2019 році Зеленський запевняв Дональда Трампа, що наступний генпрокурор буде «на сто відсотків його людиною». Ним став Руслан Рябошапка. За яким принципом президент добирав наступних? Йому й далі потрібні були насамперед «свої люди»?
Ще важче зрозуміти, як добирали керівництво самої прокуратури. Брат колишньої першої заступниці генпрокурора Марії Вдовиченко після окупації Криму перейшов на службу до російської військової прокуратури. Журналісти повідомили про російські паспорти в родині заступника генпрокурора Максима Крима. Про скільки таких зв’язків ми ще не знаємо? Ці люди займали найвищі посади в органі, якому доступна інформація про розслідування, зокрема пов’язані з російською агресією.
Хто заповнював і перевіряв їхні особові справи? Чи було там зазначено, що брат першої заступниці служить у російській прокуратурі? Хто після цього вирішив, що ризиків немає? Де гарантія, що через родичів у росії не може витікати державна або військова таємниця?
Спочатку ми дізнаємося, що посадовця Офісу генпрокурора підозрюють у «кришуванні» шахрайських кол-центрів. Потім генпрокурор виїжджає на службовій машині під час власного звільнення. Слідом з’ясовується, що в керівництві органу є настільки серйозні родинні зв’язки з росією. Я вже не розумію, навіщо Україні прокуратура в її нинішньому вигляді. Чи можна її очистити, чи доведеться розформовувати й будувати заново?
Після історії з Кравченком хочеться запитати, за яким принципом Зеленський узагалі добирає людей до свого оточення. Цього тижня про себе знов нагадала Юлія Мендель - його перша прессекретарка. Коли вона працювала в Офісі президента, її непрофесійність була помітна й без жодних викривальних інтерв’ю. Зеленський її захищав. Мендель тим часом написала книжку «Кожен із нас президент», у якій тепло розповідала про нього. Потім її звільнили, і тон розповідей змінився.
Тепер Мендель дає інтерв’ю з різкими звинуваченнями на адресу колишнього керівника. Якщо вона знала все те, про що говорить зараз, чому мовчала, коли працювала поруч із ним? Чому тоді написала книжку про те, який він чудовий президент? Що змінилося після звільнення: Зеленський чи можливість говорити про нього без похвали?
Цього тижня проти Мендель запровадили санкції. За кілька днів вона мала виступити у Страсбурзі на зустрічі, яку в будівлі Європарламенту організував депутат від німецької «Альтернативи для Німеччини». Мендель не дозволили зайти до будівлі, тож організатори підключили її по відеозв’язку. Причину відмови Європарламент не назвав; сама Мендель звинуватила Зеленського й пов’язала її із санкціями.
Перед учасниками зустрічі вона заявила, що Україна та Європа обирають продовження війни замість дипломатії, а Зеленський, на її думку, відкинув можливості домовитися про мир. Назвала військову поразку росії неможливою, звинуватила президентське оточення в наживі на війні й подякувала «Альтернативі для Німеччини» за запрошення. Усе це вона говорила людям із партії, яка виступає проти допомоги Україні.
Мені не хочеться співчувати Зеленському. Коли Мендель була його речницею, у мене вже вистачало запитань до її роботи. Мені шкода Україну. Під час війни, коли нам потрібна підтримка європейських союзників, колишня речниця президента говорить про Україну на майданчику партії, яка виступає проти допомоги нам. Ще вчора вона представляла президента, а сьогодні її слова використовуватимуть проти країни.
Єрмак, Кравченко, Мендель, інші люди, яких Зеленський наближав до себе, - скільки ще таких історій має статися, щоб президент переглянув свої кадрові рішення? Якщо головна вимога до людини поруч - бути «своєю», хвалити керівника й не псувати йому настрій поганими новинами, професійність відходить на другий план. Наслідки цього вибору тепер доводиться пояснювати не лише українцям, а й нашим союзникам.
Після всього цього трешу в нашій країні, третя новина виглядає дуже оптимістично. Конгрес США ухвалив, а Трамп 18 вересня підписав закон про нові санкції проти росії. Його назвали на честь сенатора Ліндсі Грема. Головна ідея проста: зробити дорожчим і складнішим для росії і ведення війни, і продаж нафти та газу, якими вона цю війну оплачує.
Закон передбачає обмеження для російських посадовців, банків, державних компаній і суден, які перевозять нафту в обхід санкцій. Найцікавіша його частина стосується інших країн. Для найбільших покупців російської нафти й газу США можуть встановити мита на їхні товари - аж до 100%. Тобто покупець має замислитися, чи вигідна йому російська нафта, якщо через неї постраждає торгівля зі Сполученими Штатами.
Чому Трамп підписав цей закон? Підтримка в Конгресі була потужною, але, думаю, йому самому зручний такий інструмент. Тепер можна показати москві жорсткий закон, а з покупцями її нафти торгуватися про конкретні рішення.
Закон залишає президентові право визначати розмір мит і робити винятки. Трамп отримав важіль впливу, який можна застосовувати по-різному.
Для України це добра новина за однієї умови: важіль справді використають. Підпис президента ще не означає, що найбільші покупці російської нафти завтра припинять її купувати. Значення матимуть рішення про конкретні мита, санкції проти суден і банків та готовність Вашингтона домагатися їх виконання. Саме тоді росії стане складніше отримувати гроші на війну.
Я б дуже хотіла побачити, як цей закон працює, а не лише почути, яким сильним його називають. Для України різниця вимірюється не гучністю заяв у Вашингтоні. Вона вимірюється тим, скільки грошей росія зможе витратити на наступні ракети.
Понеділок почався - і це вже добрий знак!
Галина Хейло
