Сьогодні 36-й понеділок 2026 року.
Серіал про Ірину Мудру та Максима Микитася цього тижня отримав нові серії. Попкорну вже з’їдено чимало, а образи головних героїв, як у якісному фільмі, набувають нових штрихів та розвитку. Разом із цим змінюється і моє ставлення до них.
На першому судовому засіданні Мудра заявила, що з 237 розмов, покладених в основу справи, 232 записані через мікрофон однієї людини. Вона не назвала Микитася прямо, але натяк був більш ніж зрозумілим:
«Ця людина була мені близькою, я їй довіряла. Він говорив, я слухала, він записував».
У той момент це справді виглядало як зрада. Мені як жінці навіть стало її трохи шкода. Дізнатися, що близька людина записувала ваші розмови, та ще й почути ці записи в суді, не побажаєш нікому.
Цього тижня на цю версію відповів керівник САП Олександр Клименко. В інтерв’ю каналу «Є питання» він сказав, що антикорупційні органи не залучали Микитася до співпраці. За його словами, співпраця з людиною, яку слідство вважає організатором злочинної організації та підозрює у тяжких і особливо тяжких злочинах, неможлива.
Це не дає відповіді на запитання, як саме записи опинилися у слідства, але руйнує головний натяк захисту: Микитась нібито роками залишався на волі, бо працював на НАБУ чи САП. Клименко прямо назвав це лише версією сторони захисту.
Наступна сцена взагалі перевернула ролі.
Під час розгляду апеляції Микитась заступився за Мудру. Назвав її «людиною із великої літери та з кришталевою репутацією», говорив про її державницьку позицію, боротьбу з російською агресією та роботу над створенням міжнародного трибуналу.
«Якщо десь і порушено закон, то саме на мені лежить відповідальність і саме я повинен за це відповідати», - заявив Микитась.
Мудра тим часом продовжила перекладати відповідальність на нього. Під час власної апеляції вона нагадала суду, що Микитась є фігурантом більш ніж п’яти кримінальних справ, ставила під сумнів його здатність знайти згадані на записах 4 мільйони доларів і припускала, що під час деяких розмов він міг перебувати під дією якихось речовин.
Дивна виходить картина. Микитась називає Мудру людиною з кришталевою репутацією та готовий відповідати за порушення закону сам. Мудра у відповідь нагадує про всі його кримінальні справи, фінансові проблеми та можливий стан під час розмов.
Людина з численними провадженнями НАБУ була достатньо хорошою для близьких стосунків, спільних розмов про гроші, банк, суди та посадовців. Щойно Мудра сама отримала підозру, ті самі провадження стали аргументом, чому словам Микитася не можна вірити.
Минулого тижня він виглядав чоловіком, який зрадив близьку жінку. Цього тижня вже Мудра виглядає людиною, яка намагається врятувати себе за його рахунок.
Фраза «він говорив, я слухала» також звучить дедалі менш переконливо. На оприлюднених записах Мудра не просто мовчки слухає. Вона бере участь у розмовах про можливий вплив на Міністерство юстиції, Верховний Суд і ВАКС, державний Sense Bank, знищення документів, очищення телефонів та способи уникнути відповідальності.
Я не хочу виносити вирок замість суду, проте те, що звучить на плівках, чую власними вухами. У цих розмовах Мудра виглядає не безпорадною слухачкою, а повноцінною учасницею обговорень і, за версією слідства, конкретних дій. Кримінальну відповідальність визначить суд. Моральні висновки кожен може зробити сам.
Фінансова частина серіалу теж розвивається.
Станом на 1 вересня із 20 мільйонів гривень застави за Мудру внесли лише 666 гривень. Актор і продюсер Григорій Гришкан заявив hromadske, що саме він зробив цей символічний внесок. Повної суми так і не знайшлося.
Журналіст Михайло Ткач раніше писав, що в бізнесових колах нібито пропонували 20% винагороди тому, хто погодиться внести заставу. Ярослав Железняк згодом говорив уже про 50%. Офіційного підтвердження цим повідомленням немає.
Захист Мудрої пояснює відсутність грошей тим, що потенційні заставодавці бояться медійної атаки, навіть якщо мають легальні кошти. Я б сформулювала простіше: охочих пов’язувати своє ім’я та гроші з цією корупційною справою не знайшлося.
2 вересня Апеляційна палата ВАКС залишила запобіжний захід без змін. Захист просив звільнити Мудру з-під варти або принаймні зменшити заставу до 5 мільйонів гривень. Прокуратура наполягала на збільшенні суми до 150 мільйонів. Суд залишив 20 мільйонів, тому Мудра продовжує перебувати в СІЗО.
Під час засідання вона розплакалася, говорячи про свого восьмирічного сина. Мудра сказала, що не знає, з ким він зараз перебуває, і просила суд дозволити їй повернутися до нього.
«Можливість повернутися до сина, відводити його до школи і бути поруч із ним - це більша гарантія, ніж будь-яка сума», - сказала Мудра.
На одну секунду мені по-материнськи стало її шкода. Мама є мама. Ми всі матері й ніхто з нас не хоче пропускати важливі моменти життя своїх дітей.
Ця секунда швидко минула.
Я згадала українських батьків, які не відвели дітей до школи, бо зараз воюють. Згадала тих, хто працює далеко від дому, щоб утримувати родину та державу. Згадала тих, хто загинув і вже ніколи не побачить шкільних свят своїх дітей. Згадала дітей, які цього 1 вересня не пішли до школи, бо їх убила росія.
Мудра, безумовно, не винна у тому, що росія розпочала цю війну. Її, за версією слідства, підозрюють в участі у злочинній організації та легалізації 150 мільйонів гривень, отриманих незаконним шляхом, для внесення застави за Германа Галущенка. Самого колишнього міністра енергетики та юстиції у справі «Мідас» підозрюють у відмиванні коштів та участі у злочинній організації, яка діяла в енергетичній сфері.
Корупційні операції під час війни для мене належать до найстрашніших злочинів проти власної країни. У таких речей завжди є причинно-наслідковий зв’язок. Коли посадовці використовують державний банк, міністерства чи суди для приватних оборудок, держава стає слабшою. Слабша держава гірше захищає енергетику, людей і країну. Під час війни ціна такої слабкості вимірюється не лише грошима, а й людськими життями.
Попкорном я запаслася і дивитимуся далі. Тільки співчуття до пані Мудрої з кожною новою серією меншає, а запитань до її моральних якостей стає дедалі більше.
Наступна історія схожа на сюжет поганого детектива, тільки відбувалася вона не на екрані, а у дворі житлового будинку в Києві. Стріляли там представники СБУ та ГУР.
Уночі та вранці 2 вересня на вулиці Юрія Шумського, на Березняках, між співробітниками СБУ та військовослужбовцями одного з підрозділів ГУР сталася збройна сутичка. Лунали постріли, було поранено трьох бійців ГУР. За словами заступника командира Російського добровольчого корпусу Степана Каплунова, один із них отримав тяжке поранення, але його стан вдалося стабілізувати.
У центрі конфлікту опинився сам Каплунов, який воює у складі підрозділу Тимура ГУР.
23 серпня він зник. За версією Каплунова, люди в цивільному посадили його в автомобіль, після чого кілька днів утримували у невідомому місці, чинили фізичний і психологічний тиск та намагалися змусити дати свідчення проти командування ГУР. Окремо він стверджує, що від нього вимагали інформацію, яка могла б дискредитувати колишнього керівника ГУР Кирила Буданова.
СБУ викладає зовсім іншу версію.
За даними СБУ, Каплунов підтримував контакти з представниками ФСБ росії та нібито отримав завдання готувати вбивство російського опозиційного діяча, який приїхав до України напередодні Дня Незалежності. Також СБУ перевіряє інформацію про можливі завдання щодо вбивства українських військовослужбовців за гроші.
Каплунов усі ці звинувачення заперечує.
За версією Каплунова та його адвоката, у ніч проти 2 вересня співробітники СБУ привезли його до квартири на вулиці Шумського для проведення обшуку. Представники ГУР на той момент уже перебували біля будинку або всередині квартири. Вони приїхали, щоб не допустити можливого підкидання речей або документів.
Під час обшуку військові ГУР почали вимагати від співробітників СБУ документи, які підтверджували б законність їхніх дій, та наполягали на прибутті свого командира. До будинку стягнули додаткові сили обох відомств.
СБУ стверджує, що її оперативно-слідчу групу атакували та заблокували автомобілями.
Для припинення збройного опору співробітники спецпідрозділу «Альфа» застосували зброю.
Адвокат Каплунова описує події інакше. За його словами, співробітники СБУ спочатку затримали у дворі військових ГУР, а потім відкрили вогонь, коли їхні колеги спробували не допустити вивезення затриманих.
Хто саме першим застосував силу та зброю, тепер має встановити слідство.
Протистояння завершилося лише після прибуття слідчих ДБР та переговорів між командирами. Сторони розрядили зброю і розійшлися. Поки українські спецслужби стягували підкріплення та з’ясовували стосунки у дворі житлового будинку, у Києві лунала повітряна тривога і працювала ППО.
Працівникові СБУ Назару Верхолі повідомили про підозру у перевищенні влади або службових повноважень. Військовослужбовцю ГУР Сергію Іванову повідомили про підозру у посяганні на життя працівника правоохоронного органу.
4 вересня суд відмовився відправляти їх під варту. Верхолу передали на особисту поруку керівника департаменту контррозвідки СБУ, Іванова - на поруку командира його військової частини.
Станом на 6 вересня жоден із них у СІЗО не перебуває.
Каплунов також перебуває на волі. Ще двох військових ГУР, яких затримали під час конфлікту, того самого дня відпустили. Їхній адвокат стверджує, що процесуального статусу їм так і не надали.
Обставини стрілянини розслідує ДБР під процесуальним керівництвом Офісу генерального прокурора. Окремо розслідують зникнення Каплунова. Слідство має встановити, хто саме його затримав 23 серпня, де він перебував, як із ним поводилися та на яких правових підставах його утримували. У СБУ та ГУР також розпочали внутрішні розслідування.
Володимир Зеленський назвав стрілянину між співробітниками двох українських спецслужб абсолютно ганебною ситуацією. Президент заявив, що зброю в Україні мають використовувати лише проти російських окупантів, та анонсував звільнення заступників керівників СБУ і ГУР, відповідальних за те, що сталося. Їхніх імен публічно не назвали. Діям самих керівників обох відомств обіцяють дати оцінку після завершення службового розслідування.
Тут у мене виникає очевидне питання: чому заступників уже призначили відповідальними та пообіцяли звільнити, а керівникам СБУ і ГУР лише збираються надати оцінку? Стрілянина між озброєними співробітниками двох спецслужб у житловому районі столиці виглядає не як помилка окремих виконавців, а як провал управління та координації.
Ще складніше питання полягає в тому, хто і як тепер має встановити правду.
Одна державна структура висуває тяжкі звинувачення проти людини, пов’язаної з іншою державною структурою. Обидві сторони мають зброю, силові підрозділи, доступ до закритої інформації та власні версії подій. Розслідування веде ДБР під процесуальним керівництвом Офісу генерального прокурора, довіри до якого у мене теж немає. Незалежним цей орган я не вважаю. Внутрішні розслідування СБУ та ГУР також складно сприймати як достатню гарантію неупередженості.
Суспільству знову пропонують обрати, якій державній структурі вірити на слово. Після всього, що ми бачили, я не готова вірити на слово нікому. Потрібні докази, зрозуміла хронологія подій та відповіді на всі питання.
Якщо має рацію СБУ, представники ГУР зі зброєю перешкоджали операції проти людини, яку підозрюють у співпраці з ФСБ росії та підготовці вбивства.
Якщо має рацію Каплунов, співробітники СБУ викрали українського військового, кілька днів незаконно його утримували, тиснули на нього та намагалися отримати потрібні свідчення.
Кожна із цих версій страшна. Ще страшніше, що представники двох українських спецслужб не змогли зупинитися до того, як у житловому районі Києва пролунали постріли та з’явилися поранені.
У столиці, вже скривавленій російською війною, озброєні співробітники українських спецслужб влаштовують розбірки у дворі житлового будинку. Над містом літають російські ракети й дрони, працює ППО, українці гинуть на фронті, а люди з посвідченнями СБУ та ГУР з’ясовують між собою, хто має право когось затримувати, обшукувати або вивозити.
Мені страшно від самого факту, що таке стало можливим.
Ще страшніше думати, що буде далі, якщо люди зі зброєю і спеціальними повноваженнями й надалі вирішуватимуть свої суперечки на вулицях столиці країни, яка воює за власне існування.
Після поганого детектива зі стріляниною цього тижня з’явилося ще одне кіно. Жанр визначити складно. Найближче визначення - дуже поганий і трагічний детектив. Називається він «Карфаген».
4 вересня НАБУ і САП розпочали операцію «Карфаген», а наступного дня оприлюднили її перші результати. За версією слідства, один із керівників структурного підрозділу Офісу генерального прокурора створив злочинну організацію, яка систематично отримувала хабарі від шахрайських кол-центрів. За ці гроші працівники прокуратури нібито не перешкоджали їхній роботі, допомагали контролювати кримінальні провадження та використовували обшуки для тиску на конкурентів.
Підозри отримали п’ятеро людей. Їм інкримінують створення, керівництво та участь у злочинній організації, а також легалізацію майна, отриманого злочинним шляхом. Головним організатором злочину називають Сергія Кропиву, заступника начальника Департаменту міжнародно-правового співробітництва Офісу генерального прокурора.
На записах НАБУ керівника організації називають «Канцлером». У серпні 2025 року він отримав керівну посаду в Офісі генерального прокурора. В одній із розмов «Канцлер» пояснює своє ставлення до роботи та грошей:
«Я люблю лучшее. Еб*ть так королеву, воровать так миллион».
Фраза миттєво розійшлася на меми. Для мене вона звучить як коротке пояснення того, чому вся ця система продовжує існувати. Так говорить людина, яка не боїться ні слідства, ні покарання, ні навіть власних слів.
За даними НАБУ, отримані гроші учасники організації вкладали у нерухомість, коштовності та дороге рухоме майно. Понад 10 мільйонів гривень розмістили на рахунках близьких осіб під виглядом доходів від підприємницької діяльності. Активи вартістю понад 12 мільйонів переоформили на третіх осіб, щоб приховати справжнього власника.
За версією слідства, посадовець прокуратури організував систему захисту шахрайських кол-центрів від держави, яка мала б захищати від них людей.
Шахрайські кол-центри не просто забирають гроші. Вони забирають останнє.
Колишня працівниця такого центру розповідала Суспільному, що іноді доводилося ошукувати людину навіть на останні сім доларів, оскільки такими були правила. Інші жертви втрачали десятки й сотні тисяч доларів.
За оцінкою Глобальної ініціативи проти транснаціональної організованої злочинності, у шахрайських кол-центрах в Україні можуть працювати майже 60 тисяч людей. Дві третини з них залучені до банківських махінацій, а загальний оборот цієї індустрії оцінюється у суму до одного мільярда доларів на місяць. Українські «офіси» ошукують людей у 29 країнах світу. Росіяни становлять лише 10-15% жертв таких схем.
Дослідники також відзначають високу плинність кадрів. Серед працівників багато молодих людей, які приходять за швидким заробітком, а потім ідуть далі. Через такі кол-центри постійно проходять нові люди.
Ця індустрія калічить ціле покоління. Молодих людей навчають брехати, маніпулювати, тиснути на страх, користуватися довірою та не відчувати провини за чуже горе. Людина щодня слухає, як її жертва плаче і просить повернути гроші, а потім отримує відсоток від украденого.
Мені важко називати людьми тих, хто під час війни цілеспрямовано забирає в інших останнє. У людей і так немає грошей, житла, роботи, спокою та впевненості у завтрашньому дні. Гроші, які могли б залишитися в родині, піти на лікування, допомогу армії чи підтримку близьких, опиняються у шахраїв та їхніх покровителів.
Найстрашніше, що дах цій індустрії, за версією слідства, забезпечували люди з органу, який мав би з нею боротися.
Під час операції «Карфаген» детективи НАБУ провели обшуки у службових приміщеннях, якими користуються генеральний прокурор Руслан Кравченко, його перша заступниця Марія Вдовиченко та інші працівники Офісу генерального прокурора. Підозр Кравченку та Вдовиченко станом на зараз не оголошували.
У матеріалах справи фігурує «шеф», якого називають Андрійовичем.
У документах, на підставі яких проводили обшуки, слідство припускає, що йдеться про Руслана Андрійовича Кравченка. Офіс генерального прокурора це заперечує і заявляє, що прямих даних про його причетність до прикриття кол-центрів, отримання грошей або перешкоджання розслідуванням немає.
Я не можу звинувачувати Кравченка в участі у схемі, оскільки це не доведено. Водночас я не вірю, що керівник Офісу генерального прокурора зовсім не знав, що відбувається у його відомстві. Людина, яку слідство вважає організатором злочинної схеми, отримала керівну посаду вже за каденції Кравченка. Також слідством задокументовані їхні тісні особисті стосунки. Кропива домовлявся відносно ремонту дому Кравченко та відносно візи до США для дружини генпрокурора.
Поведінка Офісу генерального прокурора після початку операції також залишила багато питань. Спочатку речниця відомства заявила, що ані вдома, ані в кабінеті Кравченка слідчі дії не проводилися. Наступного дня Офіс підтвердив обшуки у службових приміщеннях, якими користується генпрокурор.
Поряд з обіцянкою сприяти розслідуванню прокуратура заявила, що перевірятиме, чи не вийшли детективи НАБУ за межі судових дозволів під час обшуків. Виглядає це так, ніби відомство одночасно намагається відмежуватися від фігуранта і захиститися від самого розслідування.
6 вересня Кравченко заперечив свою причетність до прикриття кол-центрів, повідомив про відсторонення фігуранта справи та підготовку його звільнення. Також він наказав перевірити роботу відповідних департаментів і направити на поліграф працівників, пов’язаних із процесуальним керівництвом та розслідуванням справ щодо кол-центрів.
Поліграф не встановлює винуватість і не замінює слідство. Якщо генпрокурор сам пропонує використовувати цей інструмент для перевірки підлеглих, почати варто було б із себе.
Окреме питання стосується Марії Вдовиченко. Кравченко призначив її своєю заступницею у червні 2025 року, а в грудні вона стала першою заступницею генерального прокурора.
За даними розслідування Центру протидії корупції, її старший брат Олександр Левандовський після окупації Криму отримав російський паспорт і продовжив службу у військовій прокуратурі росії. Після оприлюднення цих даних Офіс генерального прокурора зареєстрував щодо нього кримінальне провадження за статтею про державну зраду.
Інформація про родичів Вдовиченко та їхні зв’язки з росією була відома ще до її призначення першою заступницею генпрокурора.
Навіть без відповіді на питання про формальний допуск до державної таємниці ця посада передбачає роботу з надзвичайно чутливою інформацією про кримінальні провадження. Я не розумію, як в Україні перевіряють людей перед призначенням на такі посади і що взагалі може стати причиною для відмови, якщо близький родич у прокуратурі держави-агресора не став перешкодою.
Кандидатуру Руслана Кравченка на посаду генерального прокурора вніс до Верховної Ради Володимир Зеленський. Парламент надав згоду, після чого президент його призначив.
Станом на зараз публічної реакції Зеленського на операцію «Карфаген» я не побачила. Мовчання президента у цій ситуації також викликає питання. Він вніс кандидатуру людини, у відомстві якої тепер викривають ймовірну злочинну організацію. Суспільство має право знати, чи зберігає президент довіру до генерального прокурора.
Керівник не обов’язково є співучасником злочинів своїх підлеглих. Керівник відповідає за людей, яких призначає, та за систему, якою керує.
У державі з працюючим інститутом репутації скандал такого масштабу мав би закінчитися принаймні заявою керівника відомства про відставку. В Україні добровільних відставок практично немає. Посадовців звільняють лише тоді, коли підозру, обшуки та оприлюднені записи вже неможливо ігнорувати.
«Мідас», «Феміда», «Форест Гамп», тепер «Карфаген». Операції НАБУ і САП виходять одна за одною та викривають людей біля найвищих державних кабінетів. Ніхто не йде у відставку через втрату довіри чи політичну відповідальність.
Інституту репутації в Україні немає взагалі.
Після таких історій я дедалі менше вірю, що прокуратуру та інші силові органи можна виправити черговою заміною прізвищ. Цю систему потрібно повністю перезавантажувати, створювати нові правила та проводити незалежну перевірку кожної людини, яка претендує на місце в оновлених органах.
Я не ідеалізую НАБУ і САП. Там також працюють не ангели, а діяльність цих органів теж потребує контролю. Проте сьогодні це єдині правоохоронні структури, яких по-справжньому бояться представники влади та високопоставлені корупціонери.
За це їм справді велике дякую. Хочеться вірити, що вони й далі продовжуватимуть очищати українське суспільство і державу від цієї гнилі.
Понеділок почався - і це вже добрий знак!
Галина Хейло
