Ура, понеділок! Це вже сімнадцятий понеділок цього року і моя чергова колонка.
Не встигла Європа видихнути після новин з Угорщини, де завершується епоха Віктора Орбана і до влади приходить Петер Мадяр, як одразу інша історія — Болгарія.
Вибори там пройшли позаминулих вихідних, а минулого тижня оголосили результати. Переміг Румен Радєв — політик, якого прямо називають проросійським, Kremlin-friendly. Його не раз критикували за позицію проти санкцій і дуже стримане ставлення до підтримки України.
І якщо чесно, я в шоці.
Болгарія — член Євросоюзу. І водночас країна, яку регулярно називають найбіднішою в ЄС, інколи навіть жорстко — “бомж Європи”. Вона роками отримує європейські гроші, інвестиції, підтримку.
І при цьому обирає відверто проросійський курс.
Я дивлюсь на це і не розумію: що в голові у людей, які цього хочуть? Вони дійсно хочуть назад у совдепію? Як вони бачать своє майбутнє?
І ще питання — чи вони не бояться наслідків? Якщо країна йде в такий бік, Європа може почати інакше дивитися на фінансування.
А туризм? Це одна з основних дохідних статей бюджету Болгарії. Так, зараз українців їде менше, ніж раніше. Але вони є, вони витрачають там гроші. Це теж частина економіки.
І от цікаво — про це хтось думає, коли голосує?
Побачимо, що буде відбуватися у Болгарії далі, але мене терзають смутні передчуття….
Історія з виборами в Болгарії — це історія відповідальності людей за свій вибір. А наступна новина — вже про деякі грані відповідальності в нашій країні.
У мережі розійшлися фотографії виснажених військових 155-ї окремої механізованої бригади Збройних сил України. І це не полонені, не люди, над якими знущалися росіяни — це наші військові, які служать і тримають фронт.
Самі бійці публічно заявили про проблеми із забезпеченням: їжею, водою, базовими умовами. З їхніх слів, доходило до того, що вони змушені були пити дощову воду, тому що нормального водопостачання не було. І вони неодноразово на це скаржилися, але реакції не отримували.
Після того, як історія стала публічною, відреагувало командування: розпочали перевірку, у підрозділі змінили частину керівництва, дали можливість напряму звертатися до вищого командування.
Але це не знімає головного питання щодо відповідальності: як так сталося, що військові опинилися в такому стані? Хто відповідав за забезпечення і чому на скарги не реагували? Де результати перевірок? Де покарання тим, хто допустив таке ставлення до наших захисників?
І ще одне. Ми постійно говоримо про різницю між нами і росією, про цінності, за які воюємо. Але якщо свої військові залишаються в таких умовах, і на це ніхто не реагує, і це триває значний час, судячи з фото, то ця різниця має підтверджуватися не словами, а конкретними рішеннями і відповідальністю тих, хто це допустив.
І третя історія — теж про відповідальність. Хоча в реаліях росії саме слово «відповідальність» давно втратило будь-який зміст.
російський пропагандист володимир соловйов цього тижня влаштував серію істерик у своїх ефірах і встиг посваритися з половиною інтернету. Але найгучніше він пройшовся по прем’єр-міністерці Італії Джорджії Мелоні — називав її «дурною», «непідготовленою», дозволяв собі відверто зневажливі формулювання на її адресу. Ці випади втягнули росію в черговий міжнародний скандал.
Мелоні відповіла особисто і публічно. У своєму дописі вона прямо написала, що дивно чути подібні заяви від російського пропагандиста, і дала зрозуміти, що такі висловлювання — це не журналістика, а пропаганда, яка давно втратила будь-які межі.
Після цього в Італії викликали посла росії і вручили офіційну ноту протесту через образи на адресу глави уряду.
Я особисто дуже поважаю Джорджію Мелоні. За її позицію щодо України, за прямі слова про те, що Україна воює за всю Європу. За те, що вона ставить на місце навіть таких, як Дональд Трамп, коли йдеться про недоречні заяви. І за рішення, які вона приймає — зокрема, видворення з країни пакистанського проповідника, який виправдовував шлюби з дівчатами від дев’яти років.
І хочеться, щоб ця історія стала точкою саме для володимира соловйова.
Щоб після цього він втратив ефіри, втратив можливість виходити в публічний простір і говорити від імені «журналістики», щоб його закрили і щоб більше ніхто не був змушений слухати всю цю агресивну, брудну, отруйну пропаганду, яку він роками розганяє.
І ще дуже хочеться, щоб нарешті всім цим скабєєвим, соловйовим та іншим був даний жорсткий відсіч у всіх країнах світу — щоб їм просто закривали будь-які можливості виходити назовні зі своєю пропагандою, і щоб вони варилися виключно у своєму болоті, де їх і слухатимуть лише ті, хто готовий це слухати.
А ще, звісно, дуже хочеться, щоб росіяни отямилися — хоча, здається, інопланетяни прилетять швидше…
Але понеділок почався — і це вже добрий знак.
Галина Хейло
