23 вересня «Європейська правда» опублікувала колонку «Захист адвокатів як потенційний ризик: чому Люксембурзька конвенція може зашкодити шляху до ЄС», в якій центральною є теза, що ратифікація Конвенції Ради Європи про захист професії адвоката може зашкодити шляху України до ЄС.
Автор визнає, що посилений захист адвокатів потрібен, але далі вибудовує ланцюжок загроз: конкуренція з ЄСПЛ, «сотні звернень», несумісність із воєнним станом, репутаційне «тавро». Кожна ланка цього ланцюжка тримається на неточному прочитанні тексту Конвенції або на підміні юридичного аргументу медійним. Розберімо їх по черзі.
Підміна перша: хронологія
Колонка датує ухвалення Конвенції 13 травня 2025 року. Насправді Комітет міністрів Ради Європи ухвалив її 12 березня 2025 року, а для підписання відкрив 13 травня 2025 року на 134-й сесії в Люксембурзі. Деталь дрібна, але показує рівень роботи з першоджерелом.
Підміна друга: Конвенція нібито «дублює» ЄКПЛ
Обидва договори походять від однієї організації. Люксембурзьку конвенцію підготував Європейський комітет з правового співробітництва Ради Європи, тобто тієї самої організації, яка створила ЄКПЛ і через Комітет міністрів наглядає за виконанням рішень ЄСПЛ. Але головне не походження, а текст: розробники не залишили місця для суперечностей навіть теоретично.
Преамбула прямо посилається на ЄКПЛ, протоколи до неї та практику Європейського суду з прав людини. Поняття «встановлений законом» і «необхідний у демократичному суспільстві» Конвенція вживає в значенні ЄКПЛ у тлумаченні ЄСПЛ (стаття 3). Заборонені ознаки дискримінації при допуску до професії визначаються практикою Страсбурзького суду (стаття 5). Дисциплінарні провадження мають відповідати вимогам справедливого суду за статтею 6 ЄКПЛ (стаття 8). Нарешті, стаття 16 гарантує, що Конвенція не зачіпає інших міжнародних договорів, які забезпечують вищий рівень захисту адвокатів.
Отже, це не паралельна система прав, а спеціальна конкретизація ЄКПЛ для однієї професії. Вона кодифікує те, що ЄСПЛ уже сформулював у практиці: щодо адвокатської таємниці (Michaud v. France), свободи вираження адвоката (Morice v. France), обшуків у адвокатів (Kruglov and Others v. Russia). Сам автор колонки згадує рішення «Рєзнік проти України» 2025 року, де ЄСПЛ констатував відсутність у законодавстві України конкретних винятків для втручання в адвокатську таємницю. Конвенція і є інструментом виконання цього рішення, а не загрозою йому.
Підміна третя: GRAVO як «конкурент» ЄСПЛ
Центральна теза колонки полягає в тому, що GRAVO і ЄСПЛ розглядатимуть ті самі порушення і дійдуть різних висновків. Щоб так було, GRAVO має розглядати індивідуальні справи. Вона їх не розглядає.
Стаття 12 описує інший механізм: оцінювання відбувається раундами, а GRAVO визначає їх обсяг та інструменти, наприклад опитувальники щодо дотримання Конвенції державами. Результат роботи становлять звіт і висновки щодо заходів держави, які оприлюднюються разом із її зауваженнями. Це моніторинг держави, а не суд у спорах. Механізму індивідуальних скарг, аналогічного статті 34 ЄКПЛ, у Конвенції немає.
Україна давно живе з такими механізмами поряд із ЄСПЛ: CPT, GRECO, GRETA, GREVIO. Жоден із них не конкурує зі Страсбурзьким судом. Навпаки, ЄСПЛ регулярно використовує звіти CPT як доказову базу у справах за статтею 3 ЄКПЛ. Це взаємодоповнюваність, а не конфлікт юрисдикцій.
Підміна четверта: «невідкладна процедура» як аналог Правила 39
Колонка ставить поруч статтю 13 Конвенції і Правило 39 Регламенту ЄСПЛ. Проте асиметрія протилежна описаній. Тимчасові заходи ЄСПЛ обов'язкові для держави. Невідкладна процедура GRAVO починається із запиту до держави про спеціальну доповідь, а візит на територію можливий лише тоді, коли це виправдано, і лише за згодою держави. Цю ключову умову колонка просто пропускає.
Підміна п'ята: «сотні звернень» і «тавро порушника»
Прогноз про десятки й сотні повідомлень побудовано на аналогії зі статистикою ЄСПЛ. Але, як показано вище, процедури індивідуальних скарг у GRAVO немає. Громадські організації та адвокатські асоціації можуть подавати інформацію в межах оцінювального раунду. Це вхідні дані для звіту, а не «справи» проти держави.
Сама логіка «краще не ратифікувати, щоб ніхто не побачив проблем» є логікою уникнення контролю. Саме її Єврокомісія оцінює найсуворіше.
Підміна шоста: воєнний стан і доступ до матеріалів
Колонка стверджує, що в умовах воєнного стану неможливо забезпечити свободу пересування національних експертів, які є військовозобов'язаними. Але додаток про привілеї та імунітети не є новацією Люксембурзької конвенції. Аналогічний додаток щодо делегацій GREVIO містить Стамбульська конвенція, яку Україна ратифікувала в червні 2022 року, в розпал воєнного стану. ЄС сприйняв це як позитивний сигнал.
До того ж візити організовуються у співпраці з національними органами, мають допоміжний характер і проводяться лише тоді, коли інформації недостатньо. Держава впливає на склад і логістику делегації.
Щодо доступу до матеріалів: Конвенція говорить про доступ до матеріалів, що стосуються візиту до країни, а не про право ознайомлюватися з матеріалами кримінальних проваджень. Теза про необхідність змінити фундаментальне правило КПК з тексту не випливає.
Підміна сьома: «нереформована НААУ» як аргумент проти ратифікації
Найдивніша ланка колонки: Конвенцію нібито не можна ратифікувати, бо адвокатське самоврядування потребує реформи. Але саме Конвенція і формулює стандарти для такої реформи. Стаття 4 вимагає, щоб професійні асоціації були незалежними й самоврядними, а вибори їхніх органів відбувалися за законом і без зовнішнього втручання. Статті 5 і 8 вимагають об'єктивних і прозорих критеріїв допуску до професії та судового оскарження дисциплінарних рішень. Якщо мета полягає в європейській моделі адвокатури, Конвенція є мапою до неї, а не перешкодою.
Рада Європи і ЄС: одна система стандартів
Рада Європи не є інституцією Євросоюзу, але право ЄС прямо інтегрує її стандарти. Стаття 6(3) Договору про ЄС визнає права, гарантовані ЄКПЛ, загальними принципами права Союзу, а стаття 6(2) зобов'язує ЄС приєднатися до ЄКПЛ. Стаття 52(3) Хартії основоположних прав ЄС встановлює, що права Хартії, які відповідають правам ЄКПЛ, мають таке саме значення та обсяг. Кожна держава — член ЄС є членом Ради Європи. ЄС і сам стає стороною конвенцій Ради Європи: у 2023 році він приєднався до Стамбульської конвенції, у 2024 році підписав Рамкову конвенцію Ради Європи про штучний інтелект.
Люксембурзька конвенція вбудована в цей простір. Вона відкрита для підписання Європейським Союзом (стаття 17), а стаття 2 прямо враховує адвокатів, які практикують у країні перебування відповідно до права Європейського Союзу. За змістом вона відтворює те, що вже є частиною acquis. Директива 2013/48/ЄС гарантує доступ до адвоката і конфіденційність спілкування з ним. Директиви 2016/1919 і 2016/343 стосуються правової допомоги та процесуальних гарантій. Директиви 77/249/ЄЕС і 98/5/ЄС регулюють надання послуг адвокатами та відкриття ними постійної практики в країнах Євросоюзу.
Хартія захищає право на захист (статті 47–48) і приватність комунікації (стаття 7), а Суд ЄС послідовно захищає адвокатську таємницю, зокрема у справі Orde van Vlaamse Balies (C-694/20, 2022). Ратифікувавши Конвенцію, Україна прийме зобов'язання, які прямо збігаються з тим, чого від неї вимагатиме членство в ЄС.
Вступ до ЄС: ризик, якого немає в жодному документі ЄС
Заголовок колонки обіцяє показати, як Конвенція може зашкодити шляху до ЄС. Але в тексті немає посилання на жодну норму, критерій чи документ ЄС, з якими ратифікація нібито конфліктує. Юридичний аргумент непомітно замінено медійним: шкоди завдасть не Конвенція, а, за словами автора, «гіпотетичний потік новин». Автор сам визнає, що йдеться про гіпотезу.
Вступ до ЄС оцінюють за виконанням критеріїв, а не за кількістю заголовків. Для України центральним тут є кластер «Основи», до якого входить глава 23 «Судочинство та основоположні права». Цей кластер Україна відкрила першим, на міжурядовій конференції в Люксембурзі 15 червня 2026 року; він охоплює ключові цінності ЄС, від верховенства права до демократичних інституцій. Незалежність адвокатури, адвокатська таємниця і право на захист є прямим предметом оцінки саме в цьому кластері. Символічно, що і Конвенцію, і переговори в «Основах» було започатковано в тому самому місті.
Колонка перевертає логіку контролю. ЄС оцінює кандидатів, спираючись саме на висновки органів Ради Європи: Венеційської комісії, GRECO, CPT, GREVIO. Україна давно перебуває під таким моніторингом, і він не завадив ні отриманню статусу кандидата, ні відкриттю переговорів.
Аналогія з корупцією, яку наводить автор, насправді доводить протилежне. Коли в липні 2025 року парламент обмежив незалежність НАБУ і САП, реакція ЄС була різко негативною, і закон довелося швидко змінити. Шлях до ЄС ставить під загрозу послаблення незалежних механізмів, а не їх посилення.
Колонка також перекладає на Конвенцію проблеми, що вже існують. Автор визнає, що Єврокомісія вказувала на потребу реформи адвокатського самоврядування, а рішення «Рєзнік проти України» вже констатувало вади законодавства про адвокатську таємницю. Ці проблеми враховуються в оцінках ЄС незалежно від ратифікації. Конвенція їх не створює, а задає стандарт для їх усунення.
Реальні перешкоди на шляху до ЄС зовсім інші, і вони добре відомі. 14 липня 2026 року на третій міжурядовій конференції в Брюсселі відкрито переговори за кластером 6 «Зовнішні відносини», а у вересні Угорщина вдруге заблокувала відкриття кластерів 2 і 3, і рух України та Молдови до ЄС залишається призупиненим. Вето однієї держави-члена є справжньою проблемою. Ратифікація договору про право на захист нею не є.
Хто підписав і чому варто поспішити
Найпростіший тест тези про шкоду для євроінтеграції полягає в тому, щоб подивитися на підписантів. Першими Конвенцію підписали Андорра, Естонія, Франція, Греція, Ірландія, Італія, Литва, Люксембург, Нідерланди, Північна Македонія, Норвегія, Польща і Швеція, а наступного дня Бельгія, Ісландія, Молдова та Велика Британія. Серед них більшість держав ЄС і Молдова, кандидат, що йде тим самим переговорним шляхом, що й Україна. Рада адвокатських і правничих товариств Європи (CCBE) закликає й сам ЄС приєднатися до Конвенції, щоб посилити узгодженість європейської правової рамки.
Водночас станом на 24 вересня цього року Конвенція має 34 підписа, але при цьому жодної ратифікації. Тож чинності ще не набрала. Для цього потрібні ратифікації щонайменше восьми держав, із яких шість мають бути членами Ради Європи. Для України це шанс стати однією з перших ратифікуючих держав, а рання ратифікація дає змогу відігравати провідну роль у формуванні незалежного експертного органу, що наглядатиме за виконанням договору.
Часові рамки теж працюють проти колонки. Перші вибори членів GRAVO відбудуться протягом року після набрання Конвенцією чинності, а оцінювання йтиме раундами, зі звітами, що публікуються разом із позицією держави. Лавина негативних новин, яка нібито паралізує переговори, є сценарієм, для якого в самій Конвенції немає механізму.
Висновок
Колонка застосовує впізнаваний прийом: визнати цінність документа в першому абзаці, а потім накопичити гіпотетичні «ризики», кожен із яких розсипається при звірці з текстом. GRAVO не є ні судом, ні конкурентом ЄСПЛ. Невідкладні візити можливі лише за згодою держави. Імунітети делегацій Україна вже приймала в умовах воєнного стану. Конвенція прямо прив'язана до ЄКПЛ та її тлумачення Страсбурзьким судом і повністю узгоджується з правом ЄС.
Шлях до ЄС ускладнює не ратифікація міжнародного договору про захист права на захист, а відмова від неї під приводом, що хтось може помітити наші проблеми. Ратифікувати Конвенцію варто не всупереч євроінтеграції, а заради неї.
Ярослав Куц
