Днями СБУ повідомила, що cлідчі Головного слідчого управління СБУ за процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора, завершили розслідування щодо очільників окупаційної адміністрації Російської Федерації в українській Автономній Республіці Крим. «Досудовим розслідуванням встановлено, що у лютому-березні 2014 року представники російської окупаційної адміністрації брали активну участь у діях, спрямованих на насильницьке повалення конституційного ладу та зміни меж території України. Зокрема, вони брали участь у створенні окупаційних органів, безпосередньо очолювали їх та керували ними»
Втім, на моє переконання, увага слідчих СБУ має бути прикута не лише до злочинної діяльності колаборантів і зрадників. Слідчим СБУ необхідно звернути увагу на злочинну бездіяльність представників вищого військово-політичного керівництва України, які фактично створили умови для анексії РФ українського Криму.
Нагадаю хронологію подій березня 2014 року.
5 березня 2014 року Шевченківський районний суд Києва виніс постанову про затримання спікера кримського парламенту Константинова та «прем’єр-міністра» автономії Сергія Аксьонова. Їх вимагали доставити в суд для обрання запобіжного заходу.
Щодо Аксьонова та Константинова, правоохоронні органи України розпочали кримінальне провадження за частиною 1 статті 109 Кримінального кодексу республіки («дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади»).
5 березня 2014 року Шевченківський суд виніс постанову, а вже 7 березня делегація з Криму на чолі з Володимиром Константиновим зустрілася з депутатами Держдуми РФ, а потім поспілкувалася з сенаторами з Ради Федерації. Під час зустрічей спікер кримського парламенту пообіцяв зробити усе можливе, аби український півострів приєднався до Росії.
Показово, що Константинов, попри постанову Шевченківського суду і розслідування справи українськими правоохоронцями, летить у Москву. Повітряний коридор літака з кримською делегацією на чолі з Константиновим, пролягав над територією України і забезпечувався українською стороною. Підняти у повітря винищувачі і посадити на український аеродром літак зі зрадниками – це справа суто технічна.
Незважаючи на те, що Шевченківський районний суд Києва виніс постанову про затримання Константинова, наші військові жодним чином не реагують. Більше того – вони дають коридор як до Москви, так і в зворотному напрямку. Рішення або команду про невтручання у цю справу, військові могли отримати лише від вищого політичного керівництва країни.
Відповідно, тоді постає питання, що вже 7 березня 2014 року, доля українського Криму була вирішена не на користь України і вирішував її не зрадник Константинов. Він лише декорація, персонаж, який потрібен для протокольного фото.
Тепер стає зрозумілою і позиція вищого військово-політичного керівництва країни, яким слід було зберегти обличчя при поганій грі.
28 лютого 2014 року на засіданні Ради національної безпеки і оборони під головуванням виконувача обов’язків президента України Олександра Турчинова, Ігор Тенюх заявив: «Сьогодні ми зможемо зібрати зі всієї країни військове угруповання чисельністю понад 5 тисяч військовослужбовців, здатних виконувати бойове завдання. Їх можемо кинути у Крим, але це не вирішить проблеми півострова».
Часткову мобілізацію оголошують лише 17 березня, після проведення референдуму в Криму, коли стає зрозумілим, що Путін претендує не лише на Крим, але й на східні області України.
17 березня віддається наказ про застосування зброї українськими військовими при спробі штурму українських частин. Цей наказ іде всупереч з попередніми наказами не піддаватися на провокації і не відкривати вогонь. У підсумку ми мали повну деморалізацію особового складу, який вже просто не розумів, які накази йому виконувати.
Свого часу екс-начальник Генштабу і головнокомандувач Збройними силами України (2012-2014 років) генерал-полковник Володимир Замана заявив, що відмова ввести воєнний стан у Криму в лютому 2014 року було «стратегічною помилкою нової влади».
На думку генерал-полковника, першопричина проблем України не в імперських амбіціях Путіна. Він лише стерв’ятник, який захопив те, що безгосподарно валялося. А валялося саме тому, що ніхто в офіційному Києві не збирався захищати Крим – нова влада з ранку до ночі ділила портфелі. Люди попіарилися на Майдані, прийшли до бюджетного корита, почали дерибан та бійку за міністерські пости.
Якби українська влада захистила Крим, не було б війни на сході. Війна на Донбасі – це прямий наслідок бездіяльності офіційного Києва в Криму.
Нагадаю, що 16 березня 2014 року на території Автономної Республіки Крим і Севастополя відбувся не визнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу.
Країни Заходу не визнали анексію Криму і запровадили економічні санкції проти РФ.
Верховна Рада України офіційно оголосила 20 лютого 2014 року датою початку окупації Криму і Севастополя Росією.
Якби 2014 року у Крим не пустили «зелених чоловічків», Росія не вдерлася б на територію Донбасу, заявив президент України Володимир Зеленський в інтерв’ю Axios on HBO.
«Якби я тоді був президентом, ми б там усі вмерли у Криму, але ми б туди «зелених чоловічків» не пустили. А якби не пустили туди «зелених чоловічків», то Росія не допомагала б сепаратистам і не була б на сході України»
Президент УкраїниМатеріал опубліковано мовою оригіналу.
