Банкір Віктор Капустін: Дефолт – це катастрофа, а «друкарський станок» – шлях до дефолту

 Україна переживає економічний спад та рецесію. Що потрібно зробити, щоб найшвидше подолати кризу, чому емісія не вирішує питання  дефіциту бюджету, а низька облікова  ставка - проблем із кредитуванням, які заходи має вживати уряд задля порятунку економіки та фінансової стабільності в державі - про все це ми поговорили з банкіром та екс-головою правління Укрексімбанку Віктором Капустіним. Також він є президентом Федерації шахів України. Тому ми поцікавилися його думками і щодо розвитку цього виду спорту.


Які ініціативи Національного банку України (НБУ) в цьому році можна вважати найбільш ефективними і перспективними?

Віктор Капустін: Діяльність НБУ слід розглядати й аналізувати не лише упродовж 2020 року, а радше в більш довгостроковій ретроспективі. Адже у попередні роки регулятор ухвалював чимало рішень, які впливають на сьогоднішні та майбутні процеси.

Зараз НБУ має продовжувати ту роботу, яка розпочалась раніше, і навіть прискорювати її реалізацію. Про це не втомлюються нагадувати наші іноземні партнери і кредитори, які глибоко зацікавлені у позитивному розвитку нашого фінансового ринку і банківської системи.

Слово «кредит» означає «довіра». І якщо цієї довіри немає, або вона не підкріплена державним і правовим регулюванням, то годі сподіватись на те, що системою можна ефективно керувати шляхом зміни облікової ставки.

Національний банк – один з головних суб´єктів економічного життя. Його завданнями є підтримка стабільності фінансової системи і курсу національної валюти, які він виконує, використовуючи відповідні інструменти і заходи. Я бачу, що в цілому НБУ намагається продовжувати започаткований раніше курс і це є позитивною ознакою.

В цьому контексті ключовими елементами є співпраця з Міжнародним валютним фондом (МВФ), проведення зваженої монетарної політики, подальша імплементація міжнародної програми BEPS (Base Erosion and Profit Shifting – протидія розмиванню податкової бази і виведенню прибутку з-під оподаткування) і заплановані на цій основі лібералізація режиму валютного регулювання, пожвавлення кредитування і ряд інших важливих моментів.

Яким має бути розмір облікової ставки НБУ, щоб кредитування вийшло на новий рівень і повністю задовольняло потреби бізнесу?

Віктор Капустін:  Сьогодні облікова ставка НБУ складає 6% і є найнижчою за всю історію банківської системи України. Водночас, на жаль не можна сказати, що кредити стали дешевими і доступними, і ними масово користуються громадяни та підприємства. Це свідчить про те, що облікова ставка є важливим, але тільки одним з елементів, які впливають на доступність кредитів та їх ціну.

Взагалі, стосунки у банківській системі багато в чому побудовані на довірі. Саме слово «кредит» означає «довіра». І якщо цієї довіри немає, або вона не підкріплена державним і правовим регулюванням, то годі сподіватись на те, що системою можна ефективно керувати шляхом механічного пересування цифр на шкалі облікової ставки.

Клієнти часто не довіряють банкам і намагаються знизити ризики пошуком або більш-менш надійних банків або високих депозитних ставок. Банки в свою чергу, далеко не завжди можуть захистити свої інтереси, а насправді інтереси своїх клієнтів, які довірили їм гроші, стикаючись з шахрайськими або просто кримінальними схемами і не маючи можливості досягти справедливості в судах або побороти застарілі популістські регуляторні чи законодавчі обмеження.

Інтереси кредиторів теж мають бути надійно захищені, бо врешті решт вони оперують грошима своїх клієнтів, вашими грошима. А кожен звичайно хотів би щоб його гроші були надійно захищені.

В нестабільній економіці існують також об´єктивно підвищені ризики ведення бізнесу, які можуть призвести до неспроможності позичальників розрахуватись за кредити і відсотки. Мають місце також і курсові ризики, інфляційна складова, непередбачувані  ринкові коливання, недолугі державні та регуляторні рішення, продиктовані політичними чи корупційними мотивами і багато іншого. Це я вже не кажу про стан судової системи, на швидкі і справедливі рішення якої може покладатись тільки невиправний оптиміст.

Ці всі незліченні ризики закладаються в ціну кредитів, тобто  відсоткову ставку, інші комісії та платежі, а також у їх доступність, тобто умови, які має виконати позичальник щоб довести свою платоспроможність. Якщо банк залучає депозити або ринкові гроші під 10-12 відсотків, то чекати від нього кредитів під 8-10 відсотків ніяк не варто.



Тобто, українцям не слід очікувати і на доступну дешеву іпотеку?

Віктор Капустін: А чим за великим рахунком іпотечний кредит відрізняється від будь-якого іншого? Хіба там відсутні перелічені вище ризики? Якщо кредитор обмежений в своєму праві на вилучення і реалізацію заставного майна, в даному випадку об´єкта нерухомості, то звичайно хто ж буде масово видавати такі кредити.

Влада має виконувати програму співпраці з МВФ. Не робити вигляд, а виконувати на практиці. Там все написано. І про судову реформу, і про збалансований бюджет, і про стабільність, і про демонополізацію, і про політично мотивовані рішення.

Інтереси кредиторів теж мають бути надійно захищені, бо врешті решт вони оперують грошима своїх клієнтів, вашими грошима. А кожен звичайно хотів би щоб його гроші були надійно захищені. Чи я помиляюсь?

Як бачите, тут існує багато факторів, пов´язаних один з одним. Окремі державні програми суттєво не допоможуть, якщо не будуть змінені фундаментальні економічні, фінансові і юридичні фактори – такі як стабільність фінансової системи, докорінна судова реформа, демонополізація ринку, мінімізація втручання політичних органів в економічне життя. Все інше – це безпідставні ілюзії та спекуляції.

Що можуть зробити Верховна Рада і Кабінет Міністрів для вирішення цієї проблеми?

Віктор Капустін: Для початку виконувати програму співпраці з МВФ. Не робити вигляд, а виконувати на практиці. Там все написано. І про судову реформу, і про збалансований бюджет, і про стабільність, і про демонополізацію, і про політично мотивовані рішення і про багато чого іншого і корисного.

Дефолт – це катастрофічний сценарій, що загрожує існуванню нації та держави, а неконтрольована емісія – найкращий шлях до дефолту.

Для втрати довіри потрібні місяці, для відновлення – роки. Ми зараз на етапі втрати довіри, тому її відновлення шляхом сумлінного виконання своїх зобов´язань є найпершим завданням влади і тих владних структур, про які ви запитали. У нас зараз такі економічні і політичні обставини, що заглядати за однорічний горизонт можуть тільки дуже самовпевнені люди. Тому, поки що потрібно почати хоча б з цього, а далі буде видно.

Є ще два кризових моменти, про які регулярно говорять – дефолт та емісія, тобто друк грошей. Наскільки імовірний такий розвиток подій і які наслідки він може мати для країни?

Віктор Капустін: Якщо  коротко, то дефолт – це катастрофічний сценарій, що загрожує існуванню нації та держави, а неконтрольована емісія – найкращий шлях до дефолту.

Якщо трохи розлогіше, то дефолт перетворить наш, м´яко кажучи, не найкращий у світі економічний ландшафт у суцільну фінансову пустелю. Країна буде відкинута без перебільшення на десятки років назад, підприємства збанкрутують, гроші знеціняться, розвиток зупиниться. І все це під час війни з екзистенційним ворогом. Вважати дефолт хоч якоюсь конструктивною альтернативою співпраці з МВФ – це злочинна безвідповідальність.

Без відновлення співпраці з МВФ економічне падіння в Україні триватиме як завгодно довго.

Щодо того, що друкування грошей може зарадити поліпшенню ситуації з покриттям дефіциту бюджету, то це просто невігластво, яке у кінцевому результаті приведе до того ж дефолту. Збільшення бюджетних надходжень досягається шляхом створення сприятливого бізнесового середовища і правової системи, залученням інвестицій, розвитком підприємництва та інновацій. Дехто  вважає цей шлях довгим і нудним. Звичайно, швидше і цікавіше запустити верстат і отримати потрібну суму. Але результат від цього завжди один і той же.



Багато українських та міжнародних експертів прогнозують рекордне зниження ВВП України, рецесію та подібні кризові явища. Яким є Ваш прогноз, враховуючи коронакризу та політичну ситуацію?

 Віктор Капустін: В Україні і надалі триватиме рецесія і зниження ВВП. Нагадаю, що воно почалось у січні 2020 року, а пандемія його лише прискорила. В такому стані ми будемо перебувати принаймні ще півроку.

Україна – без перебільшення одна з найбільших і найвпливовіших шахових країн у світі. Кожен рік по всій країні  відбуваються тисячі шахових турнірів – від аматорських до високопрофесійних, від дитячих до гравців поважного віку.

В разі відновлення співпраці з МВФ такий прогноз є реалістичним. В іншому випадку будь-які прогнози є невдячними та економічне падіння триватиме як завгодно довго.

Давайте поговоримо про шахи. Як Ви оцінюєте позицію України на шаховій мапі світу? Чи можна нас взагалі назвати шаховою країною?

Віктор Капустін: Так, безумовно можна. Ми без перебільшення одна з найбільших і найвпливовіших шахових країн у світі. Наші шахісти багаторазово перемагали або займали призові місця на Всесвітніх шахових Олімпіадах, чемпіонатах Європи і світу.

Дві наші видатні шахістки Анна Ушеніна і Марія Музичук володіли найвищим титулом чемпіонок світу в 2012 і 2015 роках, Руслан Пономарьов став чемпіоном світу ФІДЕ у 2002 році. Українські майстри завжди знаходяться на найвищих щаблях світового рейтингу, гідно захищають честь нашої держави на міжнародних змаганнях.

Майстерність молодого покоління крок за кроком підтягується до найвищих міжнародних критеріїв і ми сподіваємось, що в недалекому майбутньому вони принесуть нашій збірній команді нові досягнення.

Ці непересічні досягнення базуються на традиційно масовій підтримці мільйонів прихильників цієї чудової гри. Кожен рік по всій країні  відбуваються тисячі шахових турнірів – від аматорських до високопрофесійних, від дитячих до гравців поважного віку. Люди грають і для власного задоволення і для досягнення спортивних результатів. Це дійсно чудово і саме така масовість не тільки породжує суспільний інтерес до цієї гри, а й виховує нових шахістів для спорту високих досягнень.

Тобто є нормальне ком´юніті, воно підтягує молодь і цей процес оновлення існує?

Віктор Капустін: Так, безумовно, цей процес безперервно відбувається. Зараз на авансцену потроху виходить нове покоління. Серед них чемпіон України 2019 року та чемпіон світу серед юніорів 2019 року Євген Штембуляк, дуже цікаві та перспективні шахісти Кірілл Шевченко, Ілля Нижник, Олександр Бортник. Їхня майстерність крок за кроком підтягується до найвищих міжнародних критеріїв і ми сподіваємось, що в недалекому майбутньому вони принесуть нашій збірній команді нові досягнення на міжнародній арені.

Попри цьогорічні економічні проблеми та пандемію шахи отримали бюджетне фінансування на рівні наших запитів і розрахунків.

Не менш цікаві дівчата, які також посідають високі місця у світових рейтингах. Серед них Юлія Осьмак, Наталія Букса, Марія Бердник та інші. Відбувається природній процес оновлення збірних команд і це закладає перспективу на майбутнє.

Чи є проблема з державним фінансуванням шахового спорту? 

Віктор Капустін: Проблема будь-якого державного фінансування в тому, що його завжди хочеться більше. Звичайно, шахи не такий витратний вид спорту як футбол чи баскетбол, але певних витрат він безумовно потребує. В цілому, ми задоволені нашими стосунками з Міністерством молоді та спорту і попри цьогорічні економічні проблеми та пандемію шахи отримали бюджетне фінансування на рівні наших запитів і розрахунків.

Ми завжди намагаємось знайти баланс між нашими потребами і можливостями держави і такий зважений підхід, як правило, знаходить позитивний відгук. На таку ж плідну співпрацю ми сподіваємось і в майбутньому.

В Україні існує серйозна проблема відтоку «мізків» і «м´язів». Зокрема, у спорті. Хтось кудись переходить, виїжджає змагатися на ПМЖ за кордон. Чи потерпає шахова сфера від цього явища?

Віктор Капустін: Це не проблема. Це реальність яка існує настільки, наскільки існує свобода пересування, стремління людей до кращого життя та їх бажання його змінювати. Люди пересуваються по світові, шукаючи свою долю і Україна тут точно не є винятком. Так що ми є частиною загальносвітового тренду.

Перед тренерами збірних стоїть завдання створити з різних манер і стилів гри такий командний склад, який би підсилював один одного і нівелював слабкості та недоліки кожного. Створити справжній командний дух, спрямований на спільну перемогу, інколи навіть на шкоду деяким зірковим амбіціям. Це і є українська школа шахів. 

Шахісти переїжджають до інших країн тому що так складаються їх життєві обставини. Одні шукають більш комфортних умов перебування, інші бачать кращі перспективи у федераціях, які потребують сильних гравців для власних збірних, дехто змінює країну у зв’язку з особистими обставинами або виїздом на навчання, так що мотиви різноманітні і переважно зрозумілі. Дехто повертається, хтось залишається в інших країнах надовго. Таке життя.

Ми з повагою до цього ставимося як би це не впливало на шахове життя нашої країни. Боротись з цим явищем – це марна справа, зрештою і не потрібно цього робити. Потрібно створювати максимально комфортні умови для життя, розкриття особистих талантів, досягнення власних прагнень. Але це виходить за рамки суто шахової тематики. 

А яка ситуація з міграцією шахових тренерів?

Віктор Капустін:  Наші шахові тренери користуються великим авторитетом і працюють в багатьох країнах світу. Багато хто з них виховав чудових шахістів і створив цілі шахові школи в країнах, де вони працюють.

Власне, міграція тренерів обумовлена наявністю роботи, гідної оплати і прийнятних умов побуту і життя. У світі існує потреба у кваліфікованих тренерах, а наявність великої кількості таких тренерів в нашій країні створює умови для запиту їх послуг в країнах, де шахи набувають все більшої популярності. Власне, причини міграції шахістів-професіоналів і тренерів-професіоналів не дуже відрізняються.

Чим українська школа шахів відрізняється від шкіл інших країн? Чи є якийсь стиль чи пізнаваність серед пострадянських країн?

Віктор Капустін: Шахи – звичайно індивідуальна гра. В ній більш важливими є індивідуальні особливості кожного шахіста, ніж колективний підхід до тієї чи іншої манери гри. А манера гри кожного гравця залежить і від особливостей його характеру, психології, тренерської школи.

Деякі віддані наступальному, агресивному стилю, хтось віддає перевагу довгим класичним комбінаціям, що називається «дотискає суперника» у тривалому двобої, дехто полюбляє гострі позиції. Все по-різному. Тому перед тренерами збірних команд завжди стоїть нелегке завдання створити з різних манер і стилів гри такий командний склад, який би підсилював один одного і нівелював слабкості та недоліки кожного.

Тобто, створити справжній командний дух, спрямований на спільну перемогу, інколи навіть на шкоду деяким зірковим амбіціям. І це є найцінніше. Це і є українська школа шахів.