Нобелівська премія з економіки цьогоріч було вручена вченим, які перетворили боротьбу з бідністю в експериментальну науку. Вчені пропонують дарувати подарунки, мотивуючи щеплення, а вчителів — наймати на контракт.
UA. NEWS з'ясували, що являє собою експериментально-обґрунтована боротьба з бідністю, та за які експерименти присуджено Нобелівську премію в галузі економіки, лауреатам 2019 року.
Нобелівськими лауреатами з економіки у 2019 році стали Абхіджіт Банерджі, Естер Дюфло і Майкл Кремер (США).
Це вчені, які для боротьби з бідністю в країнах, що розвиваються, науково обґрунтували по-справжньому ефективні точкові заходи, а також, методи наукового визначення ступеня відповідної ефективності.
Отже, головною заслугою нинішніх лауреатів, за версією експертів нобелівського комітету, полягає у тому, що Кремер, Банерджі й Дюфло привнесли в дослідження економіки ті методи рандомізованих експериментів, які до цього часу були впроваджені лише в природничих науках і, передусім, в доказовій медицині.
Суть експериментально-обґрунтованої боротьби з бідністю
Для розуміння того, у чому полягає прорив польового експериментального підходу, розробленого лауреатами, потрібно передусім узагальнити сталість сучасної економічної науки, як такої.
Велика частина теорій та спостережень, на які опирається економічна наука, отримана не експериментальним шляхом, а ґрунтуючись на аналізі історичних даних за різними країнами в поєднанні з моделюванням поведінки абстрактних економічних агентів. Отже, багато тверджень не завжди корелюють з практикою.
Відтак, що таке «експериментальний підхід у боротьбі з бідністю». Суть підходу, піонерами якого стали лауреати 2019 року, полягає не в роздачі грошей. Для Кремер, Банерджі та Дюфло, це лише інструмент, що дозволяє знаходити заходи, які будуть найбільш ефективні для боротьби з бідністю в реальному світі. Заходи, дієвість яких доведена саме експериментальним шляхом.
Такий підхід пояснює дуже багато речей, але його основне обмеження полягає в тому, що в більшості випадків аналізу історичних даних дає лише відомості про кореляцію, тобто про простий зв'язку між параметрами — наприклад, між економічним зростанням і рівнем дитячої смертності. Чи є зростання причиною зниження смертності — або навпаки, зниження смертності веде до додаткового зростання, — питання досить дискусійне.
Найчастіше такий причинно-наслідковий зв'язок взагалі пояснюється стороннім фактором, який одночасно впливає на обидва вимірюваних чинників. Знайти цю загальну причину в результаті лише аналізу історичних даних надзвичайно складно.
В таких обставинах на допомогу дослідникам приходять експерименти: польові та лабораторні. В них можна спеціально створити необхідні умови, в яких відмінності в результатах між експериментальними групами (наприклад, між поведінкою людей, які отримали від вчених товар за різною ціною, або між селами, де збудували різні школи) не можна пояснити якоюсь сторонньою причиною.
Суть рандомізованих експериментів
Рандомізований експеримент (англ. Randomized experiment) — це експеримент, що забезпечує більшу надійність та валідність статистичних оцінок впливу явищ, що досліджуються. Висновки базовані на рандомізації є особливо важливими при плануванні експерименту та при формуванні експериментальних груп.
Що можна дізнатися в таких експериментах? Вчені наводять приклад в контексті вирішення дилеми, що корисніше для школярів: безкоштовні обіди чи додаткові підручники?
Низька якість шкільного навчання — одна з найгостріших проблем бідних країн. Саме з досліджень якості навчання починали лауреати, і на прикладі освіти можна з легкістю пояснити суть польових економічних експериментів.
Низьку якість шкільної освіти можуть обумовлювати величезна кількість чинників: занадто великі розміри класів, недостатня кількість підручників, неправильна організація навчального процесу, низька мотивація вчителів тощо. Яку з цих проблем потрібно вирішувати першочергово — питання дискусійне. Можна, наприклад, зіставити результати іспитів в різних школах з кількістю підручників, які в них є, отримати (з великою ймовірністю) залежність цих двох параметрів — та зробити висновок, що купівля додаткових підручників для шкіл — це добре вкладення в освіту для дітей бідних країн.
Однак в наслідок низки експериментів, проведених Майклом Кремером і його колегами в Кенії та Індії, вдалося з'ясувати, що додаткові підручники на шкільну успішність майже не впливають, а в реальності ситуація є значно глибшою.
Щоб отримати дійсно надійні дані про те, яке втручання все-таки є ефективним, вчені відмовилися від аналізу кореляцій і провели дослідження іншого типу. Вони взяли всі школи в регіоні, розділили їх довільним шляхом на кілька груп, надавши цим групам різну матеріальну допомогу. При цьому існувала ще й контрольна група шкіл, де все було як і раніше: за нею стежили, але жодним чином не втручаючись.
Саме такі дослідження називаються рандомізованими. Найбільш активно вони застосовуються в біології та медицині — наприклад, при розробці нових ліків. Однак в дослідженнях бідності до цьогорічних лауреатів такого типу експерименти практично не проводилося.
В результаті експерименту з’ясувалося, що роздача додаткових підручників ніяк не впливала на середню успішність в школі — підручники лише трохи покращували оцінки найбільш здібних учнів. Безкоштовні обіди, а особливо роздача ліків проти кишкових паразитів досить помітно знижували частку прогулів учнів — але, як не дивно, на успішність, це не впливало. Купівля ж додаткових матеріалів на зразок шкільних дошок і зовсім не впливала на ефективність навчання.
Суттєвого поліпшення результати тестів набували у випадку, коли додаткові гроші використовувалися для стимулювання вчителів. Відтак коли винагороду вчителів жорстко прив'язали до результатів успішності учнів, на іспитах поступ був істотним.
Але і в цьому випадку жодного універсального рецепта з’ясувати не вдалося: успішність дітей поліпшувалася лише за тим предметом, до якого їх готували. Тобто вчителі, напевно, натаскували школярів на здачу тестів, ніж давали їм більше цінних навичок навчання.
Серія подібних досліджень, розпочата Майклом Кремером в Кенії, була продовжена Банерджі й Дюфло в Індії. Працюючи в обох країнах, вони підтвердили більшість висновків минулих експериментів, але виявили ще один додатковий факт: найбільше успішність учнів залежала навіть не від фінансових вливань в освіту, а від самої організації процесу навчання.
Адже у бідних країнах вчителі досить часто просто не приходять на уроки. За наявною статистикою, вчителі не відвідують до 44% занять.
Дослідники провели кілька експериментів, в яких випробували різні способи боротьби з прогулами вчителів (аж до відеофіксації навчального процесу), але найефективнішим показав себе інший механізм.
Дослідження проводилося в кенійських школах, до яких наймали додаткових викладачів з місцевого населення. Такі вчителі працювали не на ставці, а отримували тимчасовий контракт, який міг бути продовжений у разі успіхів учнів. В одній з недавніх наукових статей, опублікованих Кремером і Дюфло, йдеться, що діти, випадковим чином розподілені в класи до «контрактників», істотно покращували свої показники з різних предметів. Водночас їх приятелі з класів, де викладали вчителі на ставці, ніякої переваги від зменшення розмірів класів не отримали. Як пишуть автори, з приходом контрактників звичайні вчителі починали пропускати заняття навіть частіше, ніж раніше — при цьому заважали найму нових контрактників, намагаючись віддати ці посади своїм родичам.
Отже, польові експерименти показали: рівень освіти в бідних країнах можливо підвищувати не шляхом збільшення фінансування, а простими реформами організації навчання — і, передусім, системи мотивації вчителів.
Інший відомий приклад експериментальних польових досліджень від цьогорічних лауреатів — це пошук найефективніших способів стимулювання в бідних країнах імунізацію дітей.
Варто зазначити, що для України проблема вакцинації стає все більш актуальною.
В провінційній Індії, де проводилися експерименти, рівень імунізації на момент початку роботи Дюфло і колег становив лише біля 2% від кількості всіх дітей до дворічного віку. Такі низькі показники не можливо пояснити ні вартістю вакцин (в місцевих центрах вакцинації вони доступні безкоштовно), ні зневагою до здоров'я дітей (у разі хвороби ті ж батьки, які не здійснювали щеплення для своїх дітей, могли витрачати значні суми на їх лікування в лікарнях).
В ході експериментів з'ясувалося: низька імунізація пов'язана, передусім, з низькою відповідальністю медичних працівників (вони часто прогулювали роботу в центрах імунізації), а по-друге, зі звичкою батьків відкладати щеплення «на потім».
Розв'язувати проблему виявилося досить просто. Дюфло та її колеги відібрали 134 села з одного регіону, випадковим чином розділили їх на три групи, і в одній з груп організували щомісячні пересувні «табори імунізації» - де батьки могли безперешкодно вакцинувати своїх дітей. Рівень імунізації в таких селах надалі виявився втричі вищим, ніж у контрольній групі населених пунктів, де для вакцинації батькам необхідно було добиратися до медичного центру. У третій групі сіл, де з'явилися такі самі «табори щеплення», але в яких пройшовши вакцинацію батьки отримували невеликий подарунок, вакцинованих збільшилося вдвічі, а порівнюючи з контрольованою зоною — в середньому на 39%.
Річ у тім, як пояснюють експериментатори, роздача символічних подарунків на тимчасовій основі змусила батьків припинити відкладати імунізацію до більш слушної нагоди — і, нарешті, зробити те, що раніше було і є, безкоштовним, але не організовано належним чином.
Практичні висновки
Нинішні лауреати були не єдиними і не першими, хто привніс в економіку експериментальний підхід, але саме завдяки їм польові експерименти стали стандартними методами дослідження. Наразі, це один і з небагатьох інструментів, який дозволяє надійно стверджувати наявність або відсутність будь-якого ефекту від ухвалених рішень, які приймають реальні агенти в реальному світі.
Для сучасних економістів усвідомлення, що для вивчення причинно-наслідкових зв'язків вимагає рандомізованих експериментів, прийшло давно. Але саме роботи Кремера, а потім Дюфло і Банерджі переконали наукове співтовариство та практиків у тому, що польові експерименти повинні бути стандартним інструментом для оцінки наслідків економічної політики.
Праця вчених показала, що польові експерименти можуть привнести серйозний вклад в боротьбу з бідністю, яка в наш час, передусім, є боротьбою за поліпшення освіти та умов життя.
Експерименти показали, що збільшення доступності шкіл, не змінює рівень їх знань - і, отже, гроші і зусилля краще витрачати на підвищення якості навчання.
