Блог. Віктор Дацко: про «Північний потік-2», безпомічність еліт і головний актив нації

Блог. Віктор Дацко: про «Північний потік-2», безпомічність еліт і головний актив нації

Матеріал публікується мовою оригіналу, без редакцій.

Після того, як Німеччина надала дозвіл на будівництво, у своїй винятковій економічній зоні, 31 км відрізку 2 гілки Nord Stream 2, 5 квітня свій дозвіл на 374 км відрізок надав уряд Фінляндії.

В той час зі всіх членів ЄС, Данія, Литва, Латвія, Естонія та Польща, є активними противниками будівництва даного газогону.

Також 32 сенатори США від двох партій звернулися з листом до Міністерства фінансів країни та Держдепартаменту з проханням запобігти будівництву російського газопроводу “Північний потік-2”.

Що можна помітити в першу чергу? А те, що Жижостан наполегливо та ефективно протискає свій проект крізь бюрократичні та політичні лещата ключових європейських країн, які могли реально завидити реалізації цього проекту.
Я не думаю, що там сидять ідіоти(?), які не розуміють які загрози несе посилення залежності від російського газу. Які не розуміють, що краще вкладати таку кількість грошей в диверсифікацію джерел отримання енергії, ніж підсідати на голку російського “крокодила”. Адже так само як тіло людини через пів року вживання “крокодила” перетворюється на фекальний сталагміт, так само тіло країни, яка критично залежить від російського газу, може перетворитись на Україну.

Тому з одного боку ми бачимо заяви про підтримку України, проте їхні реальні кроки говорять самі за себе. І звісно ніхто з них не буде відмовлятись від своїх, хай короткострокових профітів, заради того, щоб Україна і далі могла пройобувати всі реформи, боротьбу з корупцією та антикорупціонерами і могла далі нагло кидати своїх західних союзників на закони, які від неї вимагають прийняти і гроші, які їй виділяються, для переобладнання пунктів пропуску(наприклад).

З другого боку важливість транзиту російського газу через територію України важко переоцінити. Адже окрім економічного значення, є ще цілком політичне та військове. Як тільки росія перекине весь український транзит на Nоrd Stream, буряти на танках будуть іти рашем по периметру наших кордонів. І ніхто з європейських країн нічим звісно нам не зможе допомогти. І це лиш те, що лежить на поверхні. А скільки ще є супутніх та прихованих небезпек? Я взагалі вважаю, що на даний момент, це одна з фундаментальних та критичних стратегічних загроз в середньостроковій переспективі для нашої країни.
А головне.
Чи готові наші иліти до реального виклику, який в собі несе цей проект? І якщо особисто я, як звичайний citizen of Ukraine довіряю команді пана Коболєва, то нашим політичним илітам я не довіряю чуть більше ніж повністю. Наш український “політичний естеблішмент” ВКОТРЕ довів всім нам, західним союзникам, росіянам, самому собі, що він є абсолютно популістським, не ефективним, з коротким горизонтом планування, без чіткої стратегії в ЛЮБОМУ питанні, корупційним, потенційно схильним до закулісних перемовин з воріженьками. В них зараз вибори президента і парламента. Пошук ворогів наріду. Срачі з любого приводу чи без.

І ви не дуймайте що газогін будується 5-10 років. Його можна звершити за 2-3 роки. Якраз встигнуть тоді, коли ми будемо у верхній точці нестабільності. І повірте, вони цим скористаються наповну.
Бо ніхто з вас не дасть гарантії, що Нафтогаз знову не зможе очолити Бойко чи ще якісь Колєсніков, в самий “непідходящий” момент. Бо нам жеж треба якось налагоджувати стосунки, мільйони робочих місць,стратегічна необхідність збереження транзиту, ко ко ко, бла бла бла. Шоколадні ферми затаврують Коболєва як розпалювача і провокатора, який хотів собі здобути політичний рейтинг, а потім і булаву. Що потрібно керуватися стратегічними інтересами, а не бажанням посильніше піднасрати хай і воріженькам, але таким, з якими можна найти спільну мову, щоб врятувати залишки цієї дегенеративної икономіки.
Вікно можливостей для нашої країни не те, що би закрите, але ним хлопають протяги, на яких ми не маємо впливу. А після реінтегрції Бомбаса при цих політичних та економічних илітах, які є зараз, воно закриється навічно, або до нового витка насильства в середені країни. Але новий виток насильства вкотре зменшить нашу територію. Тому всім нам потрібно думати та визначатись. Особисто для мене, територія це ніщо. Це те що можна отримати, відвоювати в любий момент. Головний актив любої нації, що воює це люди. І не вірте тим, хто хоче вас переконати у зворотньому.

 

Віктор Дацко

Матеріал опубліковано з дозволу автора. Посилання на пост в Facebook.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Теги Запису
Слідкуйте за UA.News в Telegram. Дізнавайтеся важливі новини першими.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: