Матеріал публікується мовою оригіналу, без редакцій.
Занудне.
Природа історіі теж однакова. Усюди. Через 10, 20, 50 років багато хто писатиме про нашу війну таке, від чого в сучасників волосся дибки б стало. З кожним роком усе більше людей виходить з Іловайська. І ніяк не вийде. Правда, при словах Красносільське, Новокатеринівка, Агрономічне, Кутейникове і Многопілля, Старобешево дехто з "досі виходящих" округлює очі: "щощо, дєвушка, яке Многопілля, яке Красносільське? Я вам кажу, я з Іловайського котла виходив!!". Торік на мене кидались два молодики з шевронами "Айдару", які кричали, що ііхній бат тримав Донецький аеропорт. На моє зауваження, що "Айдар" в цей час був в іншому місці, зчинилася ледь не бійка. Люди навколо, ясєн пєнь, стали на захист "гєроіів", які почали шикарно і захоплююче розповідали, як до кінця січня "Айдар" тримав аеропорт і лиш злочинний наказ змусив ііх підти і обіцяли дати в пику "порошенківському провокатору". Себто вашій покірній слузі. З кожним роком таких ставатиме все більше. А люди, на жаль, більше схильні вірити фейковим і абіженим, аніж справжнім героям. Була така "Джейн", яка ходила з шевроном "Айдару" по різним заходам і розповідала про своє героіічне воювання. Люди цілували іій руки, запроували до слова і усіляко величали. Я впіймала ііі на брехні, коли в Авдіівці взяли "Алмаз". Панянка, закотуючи очі, розповідала в Укрдомі, що вона туди завтра ііде вмирати за Украііну, бо іі побратими вже на промці. Люди плакали і обіймати "гєроііню", пропонували матдопомогу, хтось з журналістів підбіг з диктофоном. Всі моіі завіряння, що людина бреше, шо на промці зараз 72 і "Айдару" там немає, обертались проти мене, бо панянка витягла корочку УБД. А печатка на людей пост-гомо-совєтікус діє просто магічно. Потім ііі спіймали самі "Айдарівці" і записали на відео іі зізнання в брехні... але перед цим в мережі був не один десяток дописів про "героіічну дівчину-воііна і злочинну владу".
Є така хороша книга Г. Кралль "Раніше за Господа Бога". Так от в ній є цікавий момент: єдиного живого командира повстання не хотіли запрошувати на заходи, бо він говорив не пафосно, не героіічно і правду, про яку чути не хотіли. Всі хотіли, щоб була запальна промова. А він просто говорив правду. З декого з загиблих робили ікони, безжально вириваючи все "негероіічне" з біографііі. Щось схоже скоро буде і у нас. Фейкові героіі часом роздають настільки захоплюючі інтерв'ю і так рвуть душу, що іім вірять і запрошують далі. Ііх знімабть в програмах, про них пишуть в книжках. В той час як ті, хто насправді творить історію ці 4 роки, надто часто лишаються в тіні варитися у власних спогадах, як в пекельному казані. Страшно, але вони нерідко щиро вважають, що "нічого особливого не зробили, то ні про що і розповідати". Власне, одна з причин, чому я і моіі колеги працювали і працюють в АТО-щоб потім історики, які писатимуть підручники і книжки могли побачити, як це було насправді і хто там був насправді. За винятком розвідників і спеців, яких ми, на жаль, здебільшого показати не можемо.
Якось я запитала в одного грузинського воєнкора, як він повертався з війни. Він сказав, що кілька місяців безпробудно пив. А потім просто почав ііздити по іншим війнам, аби не виходити зі свого стану. Бо війна всмоктується в кров швидко, а виводиться з організму роками. І круто, що наші воєнкори, військові і волонтери пишуть книжки. Правдиві. Кожен по мазку в гігантське полотно. Яке потім стане історією нашоіі війни. Я, власне, до чого веду: хлопці і дівчата, справжні наші, нотуйте і пишіть побільше!))) Декому з вас вже давно пора видати пару томів книжок. Ну і не забувайтесь погоджуватись на інтерв'ю з нами :)
Євгенія Подобна
Матеріал опубліковано з дозволу автора. Посилання на оригінальний пост в Facebook.
