Чи буде розкол: що відбувається в партії «Слуга народу»
Чутки про можливий розкол у пропрезидентській партії «Слуга народу» ходять фактично з моменту початку роботи Верховної Ради IX скликання. Але до недавнього часу парламентській силі Володимира Зеленського вдавалося триматися більш-менш монолітно. Що було видно по результатах ключових голосувань, та й усього осінньо-зимового законодавчого турборежиму.
Підсумки останнього засідання ТКГ в Мінську щодод приводу Донбасу в березні показали, що у «Слузі народу» є група депутатів, хто принципово не згоден із політикою Офісу президента у питаннях врегулювання в регіоні. Аж до відкритих звернень до Зеленського із закликом відмовитися від ініціатив, що загрожують національним інтересам України.
Чи витримає президентська сила «випробування Єрмаком»? Чи зможе Зеленський утримати свою монобільшість в парламенті, щоб не відправити Раду на дострокові вибори?
Сигнал Єрмаку та інші демарші «слуг»
Коли стало відомо про таємні домовленості на Мінській зустрічі створити спільну із представниками ОРДЛО Консультативну раду в рамках політичної підгрупи ТКГ, це не сприйняла не тільки опозиція.
Ряд депутатів партії Володимира Зеленського виступили проти подібної ініціативи, вважаючи її неприйнятною для України, так як вона фактично наділила б проросійських сепаратистів правом суб'єктності. При цьому статус Росії у переговорах з Україною зміщувався в бік спостерігача, нарівні з Францією, Німеччиною та ОБСЄ.
13 березня в мережі з'явилося звернення на ім'я президента не допустити підписання документа про заснування спільної Ради. Його поширювали самі народні депутати-«слуги» на своїх сторінках у facebook. Всього зібралося понад 50 парламентаріїв.
Головний посил звернення – заклик до президента зобов'язати переговірників повернутися у правове поле України. Попросту кажучи – не перетнути червоні лінії по Донбасу:
Після зустрічі з Єрмаком, організованої 13 березня увечері, деякі підписанти звернення відкликали свої прізвища. Але в цілому, сформувалася група депутатів зі «слуг», хто не готовий миритися із негласними і ризикованими для України домовленостями.
Ці парламентарії прямо вказали, намірів йти проти президента у них немає. Як і цілей розхитувати фракцію або відколюватися від більшості. Але дали зрозуміти голові президентської канцелярії, що перед тим, як підписувати що-небудь у Мінську, ОП має цікавитися думкою депутатів.
Особисто для Андрія Єрмака це також означає, що його готові критикувати і робити це публічно.
Втім, демарш проти мінських планів далеко не єдиний випадок депутатського опору рішенням на чолі із Зеленським.
Інші протестні епізоди
Відразу після «наїзду» на Єрмака, група депутатів звернулася до Секретаря РНБОУ Олексія Данілова. З «проханням» звільнити радника Сергія Сивохо із займаної посади, так як його діяльність «викликає занепокоєння в суспільстві, створює публічну напругу, дискредитує президента і шкодить національним інтересам України».
Сивохо, як відомо, просуває проект примирення і єдності, при цьому публічно користується проросійською пропагандою про «внутрішній конфлікт» в Україні. Його національна платформа не знаходить підтримки серед опозиційних верств населення, політиків і, як видно, у самій президентській партії.
Серед інших більш ранніх епізодів «непокори «слуг»» - звільнення Генерального прокурора Руслана Рябошапки, яке відбулося голосуванням в Раді 5 березня. Що також не підтримала група депутатів монобільшості. Якщо дивитися по прізвищах, то значна частина з них – підписанти під зверненням до Зеленського щодо ініціатив Єрмака і за відставку Сивохо.
За інформацією Комітету виборців України, ці ж депутати не голосували за закон однопартійців про пенсії для жителів ОРДЛО і частково – за схвалення прослушки для НАБУ і ДБР.
«Результати голосувань Ради свідчать, що в Слузі народу існує внутрішня опозиція, до складу якої входить кілька десятків депутатів, які частіше за інших займають особливу позицію. Це не стосується всіх без винятку голосувань, однак проявляється при розгляді найбільш політично чутливих рішень»
Так чи бути розколу?
Чи означає вищеописане початок відцентровості у партії Зеленського? Поки що це тенденція публічної «патріотизації» окремої групи всередині президентської сили. Судячи із заяв самих депутатів – вони мають намір і далі підтримувати програму реформ Володимира Зеленського. А значить не хочуть виходити у вільне політичне плавання.
Про те, що «Слуга народу» - не монолітна структура, в якій немає чіткої ідеології, відомо. Велика частина людей із прохідної частини списку партії, як і мажоритарники, пройшли у парламент завдяки імені президента. І якби не було цієї брендової надбудови, імена у Верховній Раді були б іншими. І депутати це розуміють краще за інших.
Тому говорити про розкол поки що передчасно. Але політично чутливі теми здатні посилити кризу зовнішньої єдності в партії, кажуть політологи. На тлі одіозних ініціатив і заяв Дубинського, Бужанського, Василевської-Смаглюк і ко, патріотична група виглядає не тільки проукраїнською, але і конструктивною.
Втрата монобільшості загрожує президенту гальмуванням реформ. За підтримкою непопулярних рішень доводиться звертатися до ОПЗЖ та позафракційних депутатів. Як було у випадку із голосуванням за відставку Рябошапки.
Тому завдання і президента, і очільника його адміністрації полягає в тому, щоб погасити внутрішні протиріччя. І налагодити комунікацію між ОП і фракцією. Щоб не довелося вдаватися до позачергових виборів в Раду, про що Зеленський попереджав депутатів неодноразово.
У поточних умовах, коли країну атакує коронавірус, насувається світова рецесія, а Росія продовжує вбивати наших солдатів на Донбасі, відволікання на вибори – не варіант для України. Щоб успішно подолати зовнішні виклики, яких більш ніж достатньо, доведеться розібратися із внутрішньопартійними в тому числі.
Серйозним індикатором досягнень на цьому терені буде зокрема голосування Ради за «антиколомойський» закон, від чого буде залежати, чи отримає Україна підтримку МВФ в епоху всесвітньої турбулентності.