Подумалося щодо Інтернету, котрий вбиває літературу, оскільки широка публіка віддає перевагу саме Інтернету, а книжок не читає.
А що змінилося?
Газети були звалищем різноманітного хламу - реальних новин, фейкових новин, пропаганди, маніпуляцій, мемасів, тобто карикатур і смішних байок із життя, тобто фейлетонів. Ну і, серед іншого, літератури. Два особливо популярні жанри - оповідання і серіальний роман. Газети були загальнодоступні (хоч і неоднаково, на відміну від Інтернету), тобто читали їх плюс-мінус усі, хто мав до них доступ і вмів читати. Іноді - по декілька різних. У біографії більшости авторів того часу є регулярне дописування в газети і журнали, або великі злидні, якщо не було інших джерел доходу.
Це не тому що автори були невизнаними геніями. Більшість таких авторів були посередностями. Просто книжковий ринок того часу взагалі не здатен був фінансово забезпечити автора. Навіть неймовірно крутого і популярного. І не тільки грошима - книжковий ринок не міг забезпечити автора читачами.
Ґі Де Мопассан - один із найпопулярніших європейських письменників свого часу, і то прижиттєво. Він мав величезне визнання. При цьому його книжка Les Contes de la Bécasse, яка вважалась надуспішним бестселером свого часу і пережила сім перевидань впродовж двох років, за цей період продалася тиражем аж чотири тисячі примірників. При цьому наклад жодного з додруків не перевищував триста примірників. Джованні Верґа, автор найуспішнішої італійської збірки свого часу, продався тиражем п'ять тисяч примірників за десять років. У Франції чи Англії три тисячі примірників, продані за два роки, були неймовірним успіхом.
При цьому Верґа регулярно, іноді по кілька разів на місяць друкувався у газеті Fanfulla зі щоденним накладом 23000 копій, а Мопассан - у Le Gaulois та Gil Blas, по 30000 копій кожна. І це були доволі елітні газети, які платили авторам грубі гроші, але коштували відповідно. А копійчані газети (penny papers), як тогочасний Літнет, публікували тупо все, але у великих містах та розвинених країнах з хорошою інфраструктурою могли мати наклади і по сто-двісті тисяч примірників. Ці, щоправда, переважно вдовольнялись літературою категорії Б і платили відповідні копійки. Для тогочасних авторів, доходи котрих залежали від публіцистики (тобто переважної більшости тогочасних авторів, включно з таким титаном як Еміль Золя, котрий був найуспішнішим французьким автором свого часу), втрата заробітку в газеті означала фінансову скруту, а часом банкрутство.
А книжки - вони були для престижу. Збірки оповідань, котрими нині чи не найбільш характерна та доба - це колекції раніших публікацій у газетах, де їх читала значно ширша публіка і де автор мав значно більшу популярність. І, дивлячись, як все більше і більше людей навколо мене видають книжки, що складаються з раніших дописів ув Інтернеті, чи пов'язуюють свою літературну діяльність із інтернет-присутністю - я цілком спокійний за майбутнє нашої літератури. Це ж було вже. Так само всі конвертували свою літературну популярність із наймасовіших і найлегкодоступніших джерел свого часу. Просто в іншій економічній ситуації і без патреону.
Матеріал опубліковано мовою оригіналу. Джерело: Facebook.
