Чи очікувало суспільство від нової влади реальної деолігархізації? Напевно, що так. Адже, очікування базувалися не лише на прагненнях населення та вірі передвиборчим гаслам «веселих та кмітливих», а й посилювалися реальністю поступу через співпрацю з Міжнародними фінансовими організаціями, базова умова якої полягала в деолігархізації, реформі судової системи та забезпеченні структурних перетворень. Йшлося про консенсус намірів всеохоплюючих реформ, які були фактично основою передвиборчої платформи сьогоднішньої влади. І оскільки НБУ постійно мав конфронтацію з власниками банків — олігархами, то чіткою умовою подальшої співпраці з МФО було також гарантування незалежності Нацбанку.
Нагадаємо, президент Групи Світового банку Девід Малпасс після зустрічі з Володимиром Зеленським у Києві 23 серпня 2019 року, написав у блозі для Financial Times, що Зеленський підтвердив наміри здійснити земельну реформу, розділити права власності на транзитні активи «Нафтогазу», демонополізувати економіку і державні підприємства, а також поважати незалежність центрального банку.
Але таки сталося те, на що очікували, та до чого не були готові. Звільнення Голови НБУ відбулося на тлі закликів «запуску емісійного станка», як ключових «антикризових заходів», посилаючись на практику низки країн, правда, не уточнюючи, що це країни з вільноконвертованою валютою, в яких розширення грошей в обігу відбувається за допомогою емісії резервної, а не локальної, обмежено конвертованої валюти, якою є гривня. Слід зауважити також, що українська економіка — це мала, відкрита, сировинна економіка, яка досить чутлива до зміни кон’юнктури глобального попиту. Окрім цього, вона має високий рівень доларизації, що лише посилюватиме проблему валютного курсу в умовах фіскального домінування.
Отже, ключовим висновком є те, що влада не спромоглася розбудувати ефективні інституції щоб збирати податки з олігархів, відтак переключилася на збільшення податків з населення через нарощення інфляції, повертаючи «старі порядки» в банківському секторі, який в минулому коштував платникам податків близько 600 млрд. грн.
Наступ на незалежність регулятора як сигнал розвороту
Незалежність центробанку означає, що при зміні політичної кон’юнктури в країні керівництво регулятора не трансформується під конкретного політика з владними повноваженнями. І однією з причин провалу місії МВФ в минулому, аналітики називали намір чинної влади змінити керівників Національного банку України. І не безпідставно, адже неодноразово висловлювалися побоювання щодо незалежності НБУ.
Збереження регуляторної незалежності центрального банку має величезне значення для зміцнення довіри та збільшення обсягу прямих іноземних інвестицій і кредитних ресурсів, що надходять до приватного сектору під час зниження процентних ставок в Україні, наголошували у Світовому банку.
Отже, лише незалежний НБУ може керуватися у своїх рішеннях економічним прагматизмом, а не політичною доцільністю, ухвалюючи рішення в яких зміст домінуватиме над формою.
Окрім монетарної політики, для олігархів важливим є контроль над регуляторною політикою НБУ та її реалізацією.
Як зазначає на своїй сторінці у фейсбук Віктор Козюк, член Ради Національного банку України: «Проблема незалежності центробанків в інституціонально слабких країнах не тільки стосується макроекономічного блоку, а регуляторного і наглядового. Від жорсткості регуляцій та ефективного нагляду залежить фінансова і, як наслідок, монетарна стабільність. Так, саме вони є прихованим «призом» при захопленні регулятора».
Процеси розвитку олігархізації
Практично всі олігархи володіли банками: від найбільшого до найменших, і їм був вигідний слабкий НБУ та недосконалий банківський нагляд, зазначає Владислав Рашкован, заступник виконавчого директора в МВФ. Власникам банків «щастило», що центробанк закривав очі на приховування реальних власників банків, на сформований з непідтверджених джерел капітал, обман вкладників та кредиторів, а також на високу ризикованість кредитних операцій, відсутність адекватного корпоративного управління й багато інших аспектів банківництва зі вітчизняною специфікою.
Починаючи з 2014 року в НБУ прийшла нова команда та указала на проблеми банківського менеджменту. Справжніх акціонерів банків вимусили визнати володіння банками, а відтак понести витрати на резервування втрати за ризиками (що означало, віднині красти гроші можна буде лише у себе), влити в банки реальний капітал, підтримати ліквідність банків, і у тому числі коштом надходжень від повернення кредитів, узятих раніше з рахунків простих українців.
Практично всі банкіри не хотіли дотримуватися діючих правил та чинного законодавства, наголошує Владислав Ракшован. Саме тому вони почали здійснювати атаки на Нацбанк через підконтрольні їм засоби масової інформації, влаштовувати пікети перед головним офісом НБУ, вдаватися до тиску та шантажу заступників Голови та членів правління, а також перевіряти на міцність моральні підвалини українських суддів.
Протягом цього часу на Нацбанк і його керівників пролилося багато бруду з усіх можливих каналів, які намагаються вплинути на рішення регулятора. Проте НБУ інституційно вистояв: понад 100 локальних банків було закрито, більшість олігархів втратили свої банки — в них були введені тимчасові адміністрації, один банк був націоналізований. Проте, відповідальності власники цих банків так і не понесли, а довіру населення до НБУ все ж зіпсували.
Як використовували держбанки
Протягом всього періоду незалежності, олігархи як могли експлуатували слабкість корпоративного управління держбанків. За даними звіту про фінансову стабільність 40 промислових груп в Україні (більшість з яких контролюються олігархами) тільки з 2008 року отримали близько 10 млрд доларів кредитів в держбанках, практично нічого не повернувши з цих грошей, пише Liga.net.
Частка NPL банківської системи залишається досить високою. Станом на 1 січня 2020 року вона становить 531 млрд грн., або 48% кредитного портфеля банківської системи. Слід зазначити, істотна кількість непрацюючих кредитів зосереджена в державному секторі банківської системи. Біля половини всього обсягу кредитного портфеля банків складають непрацюючі кредити (48%, або 531 млрд грн), з яких 75%, або 397 млрд грн акумульовано у держбанках.
Як приклад, нагадаємо історію купівлі Activ Solar – колишньої власності бізнесменів Клюєвих. Будівництво сонячних станцій обійшлося майже 30 млрд грн виданих кредитів держбанками «Ощадбанк» та «Укрексімбанк». Кредити наразі не повернуті, а капіталізація банків українським платникам податків обійшлася близько 20 млрд грн.
Де ці кошти? Якась частина осіла в офшорах, якась інвестована в локальний або іноземний бізнес олігархів, а якусь частину витрачено на нерухомість і яхти, футбольних та баскетбольних гравців.
Відмивання коштів через банки
Ще одним аспектом протистояння НБУ та олігархів були дії регулятора, які посилюють антилегалізаційне законодавство. Не секрет, що законодавство в цілому в Україні суворе для пересічного законослухняного громадянина, але абсолютно кероване для тих, хто воліє його обійти. До 2014 протидією відмиванню грошей, банки, м’яко кажучи, були не дуже обтяжені, і передусім через обмежені регуляторні можливості Нацбанку.
До 2014 року на ринку під патронатом спецслужб і податківців функціонували так звані «сертифіковані майданчики», на яких дозволялося знімати готівку під узгоджений відсоток. Всі ці майданчики працювали через мережу банків, імена яких більшості населенню ні з чим не асоціюються — ці банки не займалися нічим, крім відмивання грошей: переведення в готівку або переказу грошей на офшорні рахунки, пише Liga.net. Зробити це без невтручання НБУ було б складно.
Для чого потрібна готівка? Для ухилення від податків і для корупції та підкупів уповноважених осіб у владі.
Реакція ринку
Перша реакція ринку була помірно негативною – дохідності українських паперів зросли на 20-120 б.п. (рис. 1), курс знецінився приблизно на 20 коп./дол. США на тлі інтервенцій НБУ з продажу валюти. Окрім цього, Мінфін був змушений відмовитися від уже практично завершеної угоди по залученню 1.75 млрд дол. на 12 років під досить прийнятну ціну - 7.3%, пише Сергій Ніколайчук, head of Macro Research в ICU.
Рисунок 1 – Зростання дохідності українських паперів
Джерело: ICU.
Наразі реакція на заяву глави НБУ Якова Смолія про відставку, продовжує посилювати нервовість на ринку. Регулятор 2 липня вийшов зі 100 млн доларів по 27,15 грн, які швидко розкупили. Щоб погасити паніку Нацбанк продав ще 100 мільйонів доларів по 27,20 грн/долар, стабілізувавши ситуацію й утримавши курс валюти.
Звичайно, це не катастрофа для вітчизняного ринку, який останнім часом уже звик до коливань курсу, і зміна цін на євробонди могла б бути й суттєвішою. Однак, ризики того, що це тільки початок відходу від виваженої політики Нацбанку та руху до фінансової турбулентності, дуже високі, наголошує Сергій Ніколайчук.
В підсумку слід зазначити, багато інвесторів, як приватних, так і інституційних, вже зробили заяви, що в поточній ситуації невизначеності щодо майбутньої політики центробанку і її незалежності. Інвестори відкладають свої рішення щодо розміщення інвестицій в українську економіку.
Напевно, погіршення девальваційних очікувань буде продовжуватися. Його глибина і реалізація ризиків суттєвої девальвації в майбутньому багато в чому наразі залежить від кандидатури нового Голови НБУ та збереження інституційної спроможності регулятора продовжувати проводити політику, яка викликає довіру у інвесторів, кредиторів та бізнесу.
«Інфляція – єдина форма оподаткування, яка не потребує узаконення», - блискуче свого часу охарактеризував проблему популістських урядів відомий економіст, нобелівський лауреат Мілтон Фрідман.
