Міжнародна політика – пряма прерогатива президента України. На цьому терені Володимир Зеленський обіцяв швидке закінчення війни, подальшу інтеграцію із Заходом та відновлення відносин з Росією, просування регіонального лідерства нашої країни.
У що це виливається на практиці на другому році його правління – ми присвятили спецтему, з акцентом на підсумки президентської дипломатії за літній період 2020.
Рекордне перемир'я є, прогресу по Донбасу – немає
Той максимум, який вдалося досягти на сьогодні – це тимчасове перемир'я з 27 серпня, з одиничними щоденними порушеннями та провокаціями з боку бойовиків. Позитив такого стану речей полягав у найнижчому рівні агресії з моменту початку війни:
В повному розумінні слова «перемир'я» все ж не відбулося, так як з моменту його проголошення і до кінця літа ОБСЄ зафіксувала понад 900 різних порушень. Навіть при такому розкладі, як відзначають експерти, це поки що рекордне перемир'я, порушене 6 вересня, в результаті чого загинув військовий ЗСУ. І воно очікувано не призвело до довгострокового миру. Росія не зацікавлена у закінченні цієї війни.
Ці позиції не прийнятні з точки зору національних інтересів України. І навіть у тому випадку, якщо б влада пішла на поступки Кремлю в питаннях статусу Донбасу і місцевих виборів там до встановлення контролю над українським кордоном, громадянське суспільство України цього не дозволить. У чому спостерігається принципова відмінність з самою Росією.
Ці сценарії, як відомо, провалилися. На осінь експерти прогнозують продовження торгів по Донбасу, включаючи шантаж з боку Москви, як політичний, так і військовий. Тому активізація бойових дій імовірна. Як і зворотній сценарій повернення до ситуативного перемир'я, вважає політолог Володимир Фесенко:
Обмін полоненими на паузі?
Ще одна важлива і болюча для Володимира Зеленського тема. Останній раз обмін полоненими між Україною і сепаратистами відбувся навесні, 16 квітня. Після цього команда президента анонсувала нові переговори і підготовку списків на подальші обміни.
За даними правозахисних організацій, у в'язницях Росії або в полоні на території «Л/ДНР» знаходиться більше 100 українців. Доля деяких з них невідома.
На початку серпня очільник Офісу президента Андрій Єрмак заявив про те, що Україна готує обмін полоненими за форматом 100 на 100, який може пройти «у найближчі тижні». Станом на 10 вересня прогресу з цього питання не спостерігається.
Відсутній рух і щодо питань Криму. Кримський напрямок дипломатії президента – це скоріше точкові акценти на різних рівнях і зовнішніх майданчиках, ніж комплексне бачення повернення анексованого українського півострова.
Білоруська криза та млява реакція України
Регіональний лідер напевне володіє чіткими позиціями щодо того, що відбувається в сусідніх країнах. Як і висловлює ці позиції своєчасно і усвідомлено. Як у випадку з Прибалтикою і Польщею щодо подій в Білорусі після президентських виборів.
На жаль, на прикладі гострої політичної кризи в сусідній державі реакція України виглядає двояко. З одного боку, вона занадто помірна і нагадує скоріше застрибування в останній вагон, навздогін європейцям, ніж самостійну тверду позицію, пишуть експерти:
З іншого боку, помірність може пояснюватися бажанням зберегти прямий зв'язок з адміністрацією Лукашенка та нівелювати геополітичні ризики на північних кордонах, вважає Володимир Фесенко. У підсумку, ця тактика не виправдала себе.
Посилення впливу Росії в Білорусі з благословення в.о. президента Олександра Лукашенка – це питання національної безпеки України не просто залишається на порядку денному, але й загострюється. А звинувачення нашої країни офіційним Мінськом у спробах дестабілізувати Білорусь – це не просто дипломатичний скандал, це геополітичний виклик, що вже коштує Києву заморожування відносин із сусідом на вищому політичному рівні.
Проактивна позиція України могла б полягати в тому, що колись зробила для нас сама Білорусь – стати посередником у врегулюванні політичної кризи.
Відносини з Заходом
Ситуація в Білорусі дещо змістила увагу Заходу з проблем України. Проте, власний порядок денний між Брюсселем і Києвом актуалізувався з наближенням жовтневого Саміту Україна-ЄС. Наша держава має намір оновити Угоду про Асоціацію та в даний момент уряд працює над документом з пропозиціями.
25 серпня Верховна Рада тарифікувала Меморандум з ЄС і кредитну угоду на отримання макрофінансової допомоги від Європи на суму 1,2 млрд євро. Ця угода вимагає від Києва виконання ряду умов щодо активізації секторальних реформ, правосуддя, поліпшення бізнес-клімату.
Також, важливими на спільному порядку денному залишаються питання промислового безвіза між Україною і ЄС, «відкритого неба», інтеграції в єдиний цифровий ринок Європи.
Затьмарюють ці процеси розмови про відставку українських міністрів економіки і фінансів, а також скандал навколо звільнення директора НАБУ Артема Ситника і відмова офіційного Києва від ліквідації Окружного Адміністративного Суду, викритого у злочинах проти держави України:
Прохолодними залишаються відносини між Україною і США. Наша країна періодично втягується в американську виборчу гонку, що шкодить двостороннім зв'язкам на вищому президентському рівні. Парадоксально, що при цьому Київ користується стабільною двопартійною підтримкою Конгресу США. У тому числі щодо військової допомоги Україні на оборонні цілі. І блокування газпромівського проекту в обхід України «Північний потік-2.
Відносно регіональної енергетичної безпеки Київ активізувався в питаннях більш тісної кооперації з Польщею для протистояння російському трубопроводу і подальшої інтеграції українського ринку енергетики в ЄС.
Збитий МАУ і справа рейсу МН17
На поточний момент існує домовленість з владою Ірану про початок процесу з виплати компенсацій за збитий в січні 2020 року український літак. Це позитивне досягнення української дипломатії, враховуючи початкову позицію Тегерана про невизнання провини за трагедію.
Що стосується справи збитого малазійського Боїнга МН17 над окупованим Донецьком в 2014 році терористичними угрупованнями, підтримуваними Росією, процес проходить в Гаазькому суді Нідерландів. Черговий раунд слухань завершився 4 вересня. Україна співпрацює з Голландією в рамках Спільної слідчої групи для притягнення винних до відповідальності в рамках цього процесу.
У Європейському Суді з прав людини адвокат сімей загиблих заявив про те, що Росія навмисно збила пасажирський літак:
На рівні МЗС Україна закликає Росію визнати свою відповідальність за МН17. Президент Володимир Зеленський використовує більш м'які формулювання щодо цієї трагедії, не згадуючи РФ, як винуватця події.
І в цьому відношенні простежується певна закономірність – глава держави вважає за краще не дратувати агресора різкою риторикою, спускаючи офіційну позицію України на рівень зовнішньополітичного відомства. Узагальнюючою претензією до президента може бути і те, що принципове вирішення багатьох нагальних і гострих питань, таких як Донбас і Крим, відкладається «на потім». Попросту – затягується.
Команда Зеленського часто видає це за гнучкість. Але в очах зовнішнього світу, як і експертів, це трактується слабкістю і невизначеністю. Що не додає Україні балів на міжнародному рівні, а нашим партнерам розуміння, до чого ж насправді прагне влада.