Економічна модернізація країни-агресора: роль Заходу та України в історії виживання РФ

Економічна модернізація країни-агресора: роль Заходу та України в історії виживання РФ

Діденко Сергій
Автор
Діденко Сергій
UA.NEWS
Поділитись:

Допоки держпропаганда країни-агресора укріплює віру населення щодо зовнішнього ворога та велич РФ, російська економіка все глибше занурюється в стагнації, б’ючи рекорди застою останніх років СРСР, про що свідчить статистика Росстату та аналітичні дані Вищої школи економіки (ВШЕ), пише UA.NEWS.

Із середнім темпом зростання в 0,88% в рік РФ в 3,5 раза відстала від світової економіки. Дворазовим стало навіть відставання від СРСР періоду застою.

В середньому навіть у найважчий, термінальний період свого існування – 1979-1990 роки — економіка СРСР додавала 1,5% в рік — тобто вдвічі більше, ніж наразі економіка країни-агресора.

Розкриваючи проблему економіки країни-агресора в історичному контексті, все чіткіше видніються обриси передумов поточних дій північного сусіда.

Міфи та реалії: становлення економіки СРСР

Жодна модернізація в Росії не відбувалася без контрактів з Заходом. Починаючи від реформ Петра І до сьогодення. Варто зазначити, що під час диктатури пролетаріату, велика сталінська індустріалізація – це також  результат співпраці з західними компаніями. Якщо розглядати проблему через призму наслідків мобілізації ліквідних ресурсів для такої співпраці в історичному контексті, ми можемо пересвідчитися, як далеко заходять (або які межі переступає) економічний прагматизм, що балансує на межі з цинізмом.

Сталінська модернізація 1930-х базувалася на запуску масового постачання із США і Німеччини — заводів, технологій, обладнання. Ключовим фігурантом був Альберт Кан, американець, єврейський емігрант з Німеччини.

Масове проєктування, масове навчання радянських інженерів, масове копіювання західної техніки для виробництва в СРСР – все це робота Альберта Кана, який поставив на потік понад 500 заводів в СРСР.

Варто зазначити, в загальному підсумку контракт Кана з СРСР був колосальним – 2 млрд. дол. США (біля 30 млрд. дол. за нинішніми цінами).

Реалізувати масштабний проєкт йому вдалося внаслідок створеного ним у Москві держпідприємства «Госпроектстрой» та його філій по всій країні.  Більше сотні американських фахівців найнятих на роботу у «Госпроектстрой» навчали біля 3000 радянських.

Фактично виробництво заводів Альберт Кан поставив на конвеєр. Це і було основою відомої радянської індустріалізації 1930-х років.

Імпорт технологій СРСР із Заходу

Більша частина машинобудівного експорту з Америки, Великобританії та США у 1931 році прямувала до СРСР.

Статистика платіжного балансу СРСР показує, що США постачали  від 35 до 80% експорту різноманітних видів устаткування в 1930-31 роках. У 1932 році не менше, ніж 90% машинобудівного експорту з Великої Британії потрапляло в СРСР.

І звісно, також була ще Німеччина. Частка німецьких машин, яка ввозилася до СРСР у 4 кв. 1931 року, становила в цілому – 39% машинобудування, а по верстатах – 62%.

Цікавим є опис радянського «Уралмашу» на початку 1930-х років. Загальний дизайн і низка ключових підрозділів заводу було спроєктовано американцями.  Цитата очевидця: «Це був один з найкращих зовні заводів, які мені доводилося коли-небудь бачити… Перший механічний цех на чверть милі був забитий найкращим американським, британським та німецьким обладнанням. Він був краще обладнаний, ніж будь-який з цехів Дженерал Електрик», – пише Sutton.

Джерело ресурсів технологічного прориву СРСР

Теза щодо економічного прагматизму на межі з цинізмом, ґрунтується на оцінці мобілізації джерел коштів, спрямованих на забезпечення масових «західних» постачань не лише обладнання, а й  цілих заводів. Адже йдеться про роки винищення українців голодом.

Постачання фінансувалися передусім коштом експорту. Особливо, в умовах державної монополії зовнішньої торгівлі. Згідно з даними щорічника зовнішньої торгівлі, у1931 році експорт з СРСР складав  – 711 млн. руб. Все це — сировина. Продукти сільського господарства – 48%, в т.ч. 22,2% – зерно. Лісоматеріали – 16%, нафтопродукти – 16,3%. Цукор, макухи, консерви, залізна і марганцева руда, хутро, сірники, антикваріат, гума, взуття, килими — мізер. Навіть ганчір’я — на 2 млн. рублів.

Таблиця 1 – Структура основних торговельних партнерів СРСР в 1931 році (%)

У 1931 р імпорт в СРСР – 1105,0 млн. руб. З них засоби виробництва – 93%, обладнання – 60,1%. Очевидним є розрив — імпорт перевищує експорт приблизно на 400 млн. руб. Джерелами покриття були золото, платина (видобуток різко зріс в 30 роках 20 століття), комерційний кредит, дебіторська заборгованість, позики, валютні запаси, таємні статті експорту, якщо вони були (про продаж творів мистецтва із запасників).

Зі статистичних даних витікає (таблиця 1), що у 1931 три найважливіші для СРСР країни — Німеччина, США, Великобританія.

Санкції та технологічна прірва країни-агресора

Санкції, технологічний бойкот p 2014 року підривають плани на модернізацію в економіки країни-агресора.

Варто зазначити, постачання машинобудівної продукції з Заходу були провальними в 1 кв. 2015 року на 45% (ФТС). Хоча в РФ відносно оновлені виробничі фонди (середній термін по країні — дещо перевищує 11 років), але ця модернізація не торкнулася «виробництва засобів виробництва».

РФ — країна, яка здійснює випуск лише від 150 до 350 металорізальних верстатів в місяць. Відтак у машинобудуванні, в електронній промисловості залежність від імпорту складає – 80 – 90%.

Внаслідок запровадження економічних санкцій, РФ з країн Заходу поступово переорієнтовується на КНР. Але, Китай — як альтернативне ЄС і США джерело модернізації, досить дискусійне питання, адже йдеться в основному, про технології та обладнання не першої руки, а про вторинні, третинні, копії, тим самим закладаючи ще більше відставання від США та ЄС.

Росія чітко йде шляхом відтворення економічної моделі взаємин із Заходом схожої до китайської  — вони — сировину в обмін на продукцію з високою доданою вартістю.

Японія і Південна Корея як джерела модернізації виключаються, враховуючи стратегічні партнерські взаємини з США. У Китаю, що входить до трійки найбільших торгових партнерів США, з цією країною також «стратегічний діалог».

Прогноз — рано чи пізно, але переукладання «нового контракту» з Заходом для країни-агресора надзвичайно важливе питання. Оскільки, за коштами направляються  туди, де вони є – у фінансові центри. За технологіями — при наздоганяючій модернізації — йдуть в першокласні центри — де є обладнання і технології «першої руки».

Нагадаємо, як зазначають експерти Movchans Group, російська економіка влаштована примітивно: продають за кордон сировину, металопрокат, приторговує лісом і зброєю, а закуповують закордоном складну техніку та товари народного споживання.

Допоки не зміняться відносини держави та бізнесу, ніхто в Росії інвестувати не буде, крім спекулянтів охочих заробити 200% річних або все втратити, і чиновників, яким просто нікуди діватися, зазначають експерти.

Нагадаємо, МВФ прогнозує Росії 1,1% зростання у 2019 році, в наступному – 1,9%, надалі, аж до 2024 року – 1,5%. В результаті, за розрахунками Фонду, до завершення четвертого терміну Путіна частка Росії у світовому ВВП з нинішніх 3,1% впаде до 2,8% – історичного мінімуму, який нижче навіть антирекорду останнього року президентства Бориса Єльцина (3%).

 

загрузка...
Поділитись:

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Sorry that something went wrong, repeat again!