В майбутньому ГТС України можуть використовувати для транспортування водню до країн ЄС

В майбутньому ГТС України можуть використовувати для транспортування водню до країн ЄС

UA.NEWS
Автор
UA.NEWS
UA.NEWS
Поділитись:

Ринок енергетики переживає не найкращі часи. Вплив пандемії, турбулентність світової економіки, нові геополітичні виклики, зміна клімату – така реальність, до якої адаптується галузь енергоресурсів майбутнього. В силу нових обставин національні уряди переглядають свої стратегії розвитку енергетики, як і ставлення до галузевих газотранспортних проектів і транзитних шляхів. Про глобальні тенденції на ринку, про роль України у «Водневій стратегії» ЄС, розвиток газового ринку і перспективи приватизації «Нафтогазу», а також подальшу долю газопроводу «Північний потік-2» після отруєння російського опозиціонера Алєксєя Навального, в ексклюзивному інтерв’ю UA.News розповів експерт з енергетики, радник з енергетичних питань прем’єр-міністра Словаччини в 2010-2012 роках і член Стратегічної групи радників з підтримки реформ при уряді України в 2016-2019 рр. Карел Хірман.

Давайте почнемо з глобальних трендів. Сьогодні у світі спостерігається ситуативне зростання цін на енергоресурси. Група ОПЕК+ планує продовжувати скорочення видобутку. У зв’язку з цим, як Ви оцінюєте ринок нафти на 2021 рік? Чого очікувати і як це відіб’ється на Україні? З точки зору геополітики, чи буде переділ ринку серед глобальних гравців? Яке місце відводиться Україні у світовому сегменті?

Карел Хірман: Я не вважаю, що сьогодні у світі спостерігається зростання цін на енергоресурси. У першій половині вересня спостерігається досить різке здешевлення нафти, а група ОПЕК і Росія ще в серпні погодили нарощування обсягів видобутку «чорного золота». Спостерігається пожвавлення видобутку в США, Канаді, Латинській Америці, на ринок може незабаром повернутися Лівія.

У найближчі кілька місяців і в 2021-му році динаміка цін на нафту і газ залежатиме від загального стану світової економіки, а також від того, як світ впорається з пандемією коронавірусу COVID-19. Останні дані та прогнози не демонструють істотного пожвавлення глобальної економіки і різкого зростання споживання енергоресурсів. Це стосується також і України.

Ситуація на ринках енергоносіїв впливатиме і на глобальні ринки. Я прогнозую, з одного боку, нарощування різних обмежень, а з іншого – різкі спроби змінити статус-кво із застосуванням пропаганди або навіть силових методів. Хоча швидше за все, нас чекає глобальна дестабілізація і невизначеність. Прикладом може бути процес «брексіта» (Brexit – вихід Великобританії з Європейського союзу).

Карел Хірман
експерт з енергетики
Потенціал газотранспортної системи України (ГТС) для транспортування водню до країн ЄС дуже привабливий. Поки що, головний пріоритет – забезпечити працездатність і надійність ГТС для транзиту природного газу.

Для тих країн, які не входять до складу економічно-військових груп, в тому числі України, цей період буде набагато складнішим. У той же час, Україна має дуже важливу Угоду про асоціацію з ЄС, і Договір про співпрацю з НАТО, які зіграють роль стратегічно важливого стабілізатора її позицій.

Європейський союз відмовляється від традиційних джерел енергетики на користь альтернативних і недавно назвав Україну пріоритетним партнером своєї «Водневої стратегії». Чим Україна може бути корисна ЄС у цьому відношенні і які вигоди для нашої країни може принести така кооперація?

Карел Хірман: Водень – один з найбільш потенційно вигідних енергоносіїв. Хоча його потенціал не варто перебільшувати в середньостроковій перспективі.

Дуже важливим є той факт, що ЄС при розробці довгострокових стратегій враховує потенціал України. Для Києва це створює поле для переговорів і конкретних ініціатив щодо кооперації як на етапі дослідження і розробки, так і на етапі впровадження нових енергетичних рішень на базі водню. І це головне, оскільки сподіватися на роль виключно виробника водню із сонячних або вітрових електростанцій – не дуже перспективна позиція.

Карел Хірман
експерт з енергетики
До 2014 року офіційний Київ прагнув всидіти на «двох стільцях», сподіваючись, що може одночасно отримувати дешевий газ з Росії і бути великим транзитером. Це призвело до того, що Україна втратила Крим і східний Донбас.

У цьому контексті дуже привабливий потенціал газотранспортної системи України (ГТС) для транспортування водню до країн ЄС. Але для реалізації цієї ідеї необхідно провести ще дуже багато наукової та інженерної роботи. Поки що, головний пріоритет України – забезпечити працездатність і надійність ГТС для транспортування природного газу.

З урахуванням нинішніх складних відносин України з Росією, яким чином, на ваш погляд, варто (і чи варто?) вибудовувати співпрацю в сфері енергетики?

Карел Хірман: Я вважаю, що розвиток ситуації в енергетиці є індикатором розвитку загальної ситуації в економіці і політиці України. До 2014 року офіційний Київ прагнув всидіти на «двох стільцях» – розвивав співробітництво і з Росією, і з ЄС. Особливо яскраво цей підхід проявлявся в енергетиці, перш за все – у газових питаннях.

Українська влада і суспільство сподівалися, що можуть одночасно отримувати дешевий газ з Росії і бути великим транзитером. Це призвело до того, що Україна втратила Крим і східний Донбас. Подивіться на Республіку Білорусь. Там ця стратегія ще більш поглиблена особливостями так званих «союзних договорів». Нескладно здогадатися, до чого це веде.

Тому Україна, її народ і керівництво, в принципі не мають можливості маневру між Росією і ЄС. В першу чергу, це стосується енергетики. Або Україна виконує Угоду про асоціацію з ЄС і поступово, але впевнено, стає частиною загального енергетичного ринку ЄС, або прийме рішення припинити орієнтацію на ЄС і різко змінить курс на поглиблення зв’язків з Росією. Третій варіант неможливий через геополітичні тенденції, які посилюються пандемією COVID-19. Яскравий приклад – Республіка Білорусь.

Карел Хірман
експерт з енергетики
В Україні немає повноцінного ринку електроенергії, все залежить від двох гравців: держави і групи компаній «ДТЕК», а також – управління «вручну зверху».

Але це не означає, що Україні потрібно повністю відмовитися від співпраці з Росією чи Білоруссю в сфері енергетики. У той же час, така співпраця має базуватися виключно на стандартних комерційних умовах, які не суперечать поглибленню зв’язків з Євросоюзом, як основним інтересом незалежної України. Прикладами може бути транзит газу або торгівля нафтопродуктами.

У 2020 році Україна пережила енергетичну кризу. Хто винен і як не допустити подібних перебоїв з поставками електроенергії в майбутньому? В цілому, як Ви оцінюєте поточний стан справ у галузі? Де у нас найслабша ланка? Чи є шанс у нинішнього керівництва домогтися ефективного та беззбиткового управління галуззю?

Карел Хірман: Я уважно спостерігав за дискусією з приводу «енергетичної кризи». Вибачте, але складається таке враження, що Україна не помічає подій, що відбуваються навколо неї.

Словацька Республіка вже багато років має спільний ринок електроенергії з Чехією, Угорщиною та Румунією і ми, в принципі, копіюємо тенденції ринку Німеччини. Через жорсткий карантин у зв’язку з пандемією коронавірусу, навесні цього року, в окремі дні у Словаччині фіксувалася негативна вартість електрики на біржі. В деякі годинни вихідних квітня-травня, мінімальна ціна падала до мінус 20 євро, а в робочі дні багато днів поспіль вона трималася в межах 10-20 євро за мегават-годину. Це був результат глибокої економічної кризи і буквальної зупинки виробництва через коронакризу. Але при цьому ніхто не закривав транскордонні перетини, торгівля безперервно тривала, і учасники ринку від Чехії до Румунії впоралися з ситуацією.

Карел Хірман
експерт з енергетики
Українська галузь разом з урядом і регулятором постійно крутиться в одному колі непрозорих і тимчасових інтересів. При цьому довгострокової стратегії і системних рішень не спостерігається.

В Україні коронавірус також негативно вплинув на економіку і сферу споживання. Але реакція на виниклу кризу і методика її рішення була зовсім інша – влада знову використовувала тактику управління електроенергетикою «вручну зверху».

Це свідчить про те, що в Україні немає повноцінного ринку електроенергії, а все залежить від двох гравців: держави і групи компаній «ДТЕК». Залежно від політичної кон’юнктури, іноді на ситуацію частково впливають й інші фінансово-промислові групи. Але справа в тому, що галуззю не потрібно управляти, в ній потрібно нарешті впровадити елементарні прозорі правила для всіх, які діють при будь-якій ситуації.

Наприклад, у нас у Словаччині головна дискусія досі йде про підтримку індустрії і бізнесу в цілому. Ніхто не говорить про підтримку тільки енергетиків, які зазнають збитків через падіння ціни і обсягу продажів електроенергії. Адже найголовніші «власники» економіки – це виробники, сфера послуг і населення.

Так, в Україні є також чутлива вуглевидобувна галузь. Але її необхідно системно підтримувати, щоб вона не створювала великих ризиків для споживачів. Також потрібно дуже обережно працювати з ядерною енергетикою – вона повинна мати можливість отримувати на ринку достатні доходи для фінансування необхідних заходів безпеки і модернізації електростанцій.

Карел Хірман
експерт з енергетики
Сьогодні в українській землі зберігаються рекордні мільярди кубів газу не тільки для українських споживачів, але і для клієнтів з ЄС. Для того, щоб Україна остаточно отримала імідж надійного довгострокового партнера серед трейдерів і зайняла лідерські позиції в такому бізнесі, їй потрібно пережити без проблем одну-дві зими.

Аналогічне стосується і розподільних мереж – без якісної роботи незалежного регулятора, нічого не вийде. Сьогодні галузь разом з урядом і регулятором постійно крутиться в одному колі непрозорих і тимчасових інтересів. При цьому довгострокової стратегії і системних рішень не спостерігається.

Як Ви оцінюєте перспективи запуску ринку газу в Україні? Що заважає ринку заробити так, як прийнято в цивілізованому світі?

Карел Хірман: На ​​відміну від ринку електроенергії, ринок газу в Україні вже створено. Кілька років тому він запрацював для великих споживачів, а зараз підходить до рівня домогосподарств. Так, він до цих пір відчуває багато проблем, але він все-таки запрацював і є прогрес. Це результат нормальної конкуренції, яка була створена завдяки технічному і комерційному підключенню України до газового ринку Європейського союзу.

Навесні і влітку поточного року українські газотрейдери скористалися мінімальними цінами на газ на європейських ринках, які були навіть нижчими від внутрішніх цін на паливо в Росії і цін на російський газ для Білорусі. Так, це була поки що тимчасова кон’юнктура, але ніхто не може сказати, що її штучно створив якийсь правитель або олігарх.

Карел Хірман
експерт з енергетики
Продати частину акцій «Нафтогазу» на відкритому аукціоні однієї зі світових бірж є сенс тільки якщо держава, як акціонер, отримає за це дуже вигідний прибуток. Але сьогодні не надто сприятливий час для подібної приватизації.

В результаті функціонування газового ринку, сховища України регулярно і максимально заповнюються газом з Європи. Сьогодні в українській землі зберігаються рекордні мільярди кубів газу не тільки для українських споживачів, але і для клієнтів з ЄС.

Пам’ятаєте, якою спекотною і дуже чутливою темою протягом багатьох років була поставка і зберігання необхідних газових обсягів на початку зими? Так ось, сьогодні цієї проблеми вже немає і уряд вже не змушений займатися цим питанням.

У той же час, це результат не тільки відмінної роботи українських газовиків і впровадження хороших законів на користь бізнесу, а й специфічної ситуації на європейському газовому ринку. Європейські трейдери платять відносно хорошу ціну за зберігання палива в Україні, але водночас вони страхують це зберігання за досить великі гроші.

Для того, щоб Україна остаточно отримала імідж надійного довгострокового партнера серед трейдерів і зайняла лідерські позиції в такому бізнесі, їй потрібно пережити без проблем одну-дві зими.

В одному з інтерв’ю глава «Нафтогазу України» Андрій Коболєв допустив приватизацію НАК в майбутньому. Як Ви ставитеся до подібної ініціативи? У чому плюси, а де починаються ризики передачі активів держкомпанії в приватні руки?

Карел Хірман: Продати частину акцій «Нафтогазу» на відкритому аукціоні однієї зі світових бірж є сенс тільки якщо держава, як акціонер, отримає за це дуже вигідний прибуток. Нагадаю, що подібну приватизацію здійснили вже багато держав, зокрема Саудівська Аравія, Італія, Норвегія, Франція, Словаччина і Росія, чим суттєво поповнили свої держбюджети. У той же час, сьогодні не дуже сприятливий час для подібних кроків, як через глобальну ситуацію, так і у зв’язку з оцінкою ризиків в Україні.

Карел Хірман
експерт з енергетики
«Північний поток-2» – це пастка і проблема, яку для себе створила Німеччина. Ця «труба» стала конфронтаційною темою як всередині ЄС, як і в стосунках Німеччини і ЄС з США та Росією.

В цілому, частковий продаж акцій НАК «Нафтогаз України» на світових біржах допоможе покращити управління компанією, а також забезпечити державі довгостроковий цікавий дохід у вигляді дивідендів за акції, які залишаться у держвласності. Держава матиме цей мажоритарний пакет на досить тривалий час.

Але є і зворотна сторона «медалі»: головною метою подальшого розвитку газового ринку України не повинна стати максимальна ціна продажу акцій «Нафтогазу». Оскільки далеко не все, що вигідно НАК, вигідно пересічному українському споживачеві та всім іншим учасникам ринку.

У травні 2020 року суд ЄС постановив, що газопровід «Північний потік-2» повинен діяти відповідно до норм Газової директиви ЄС. Федеральне мережеве агентство Німеччини відмовило «Північному потокові-2» в імунітеті до цієї директиви. У той же час, канцлер ФРН Ангела Меркель підтвердила позицію німецького уряду про необхідність добудови «Північного потоку-2» навіть на тлі спроб США перешкодити завершенню проекту. З урахуванням цих намірів і заяв, чи є шанс, що магістраль таки добудують?

Карел Хірман: «Північний потік-2» – це пастка і проблема, яку для себе створила Німеччина. Ця «труба» стала конфронтаційною темою як всередині ЄС, так і в стосунках Німеччини і ЄС з США та Росією.

Тема знову стала «гарячою» через отруєння Олексія Навального. Після того, як зросла підозра про причетність до отруєння опозиціонера російських держорганів, Німеччина активно пропонує партнерам в ЄС ввести нові санкції відносно Росії. Імовірність, як мінімум, тимчасової заморозки проекту стає темою важливих дискусій вже і у Берліні.

Наскільки можуть заблокувати добудову магістралі як уже введені, так і потенційно нові санкції США?

Карел Хірман: США через закон про бюджет Пентагону з жовтня планує ввести більш жорсткі санкції проти компаній-підрядників «Північного потоку-2» і вони стануть одним з найголовніших чинників, які визначать подальшу долю проекту. Більш точні прогнози можна буде зробити тільки після виборів президента США, які відбудуться 3 листопада 2020 року.

Карел Хірман
експерт з енергетики
Сьогодні Туреччина стає для «Газпрому» дуже проблематичним ринком з великими ризиками. Це безсумнівно відіб’ється і на використанні чорноморських газопроводів «Блакитний потік» і «Турецький потік-1».

На сьогоднішній день, поки складно стверджувати, коли буде закінчено будівництво газопроводу і чи потече російський газ до Німеччини і на ринки країн ЄС. Шанси добудувати «Північний потік-2» до сих пір дуже високі. Але питання часу і умов стають все більш неясними і розпливчастими.

Туреччина на 70% скоротила закупівлю російського газу в першому кварталі 2020 року, в порівнянні з 2019. За підсумками червня 2020 року, на турецький ринок довелося 0,01% від загального експорту «Газпрому» – в країну прокачали всього 2 млн кубометрів газу, що в 1127 разів менше, ніж в січні, і 585 разів менше, ніж в червні 2019. З березня Анкара почала віддавати перевагу газу з Азербайджану. Яка причина такої зміни постачальника? Які це матиме наслідки для «Газпрому» і для транзиту газу через Туреччину в країни Південної Європи?

Карел Хірман: Справа в тому, що російський газ для Туреччини був до цих пір одним з найдорожчих в Європі. Турки, які вже до пандемії коронавірусу відчували великі економічні проблеми, скористалися кон’юнктурою на світових ринках. Вони почали більше купувати не тільки трубопровідний газ з Азербайджану, але перш за все скраплений газ (LNG) з різних джерел.

Сьогодні Туреччина стає для «Газпрому» дуже проблематичним ринком з великими ризиками. Це безсумнівно відіб’ється і на використанні чорноморських газопроводів «Блакитний потік» і «Турецький потік-1». У нинішньому році прокачування по них «блакитного палива» різко знизилося, тому використання турецького транзиту для багатьох клієнтів «Газпрому» в Європі – не дуже привабливий і зручний варіант.

Ситуація ускладнюється і різким зростанням напруженості у відносинах між ЄС і Туреччиною. Якщо ці тенденції посилюватимуться, це може допомогти Україні повернути хоча б частково обсяги транзитного газу, який Росія постачає на Балкани і заблокувати подальші плани з нарощування транспортування «блакитного палива» через Туреччину до країн ЄС.

Президент Туреччини Реджеп Ердоган заявив про виявлення в Чорному морі нового родовища газу загальним обсягом 320 млрд кубометрів. Це найбільші запаси в історії країни. Наскільки швидко Туреччина може налагодити власний видобуток «блакитного палива» і що буде з газопроводом «Турецький потік» в контексті цієї «знахідки»?

Карел Хірман: Влада Туреччини в минулому вже неодноразово заявляла про подібні «відкриття». Поки ці слова не підтвердяться розробкою родовищ і виходом на певний рівень видобутку, їх потрібно сприймати з великою обережністю. Адже на це буде потрібно кілька років.

Сьогодні у Туреччині дуже великі економічні проблеми – спостерігається різке зростання дефіциту зовнішньої торгівлі, критичне скорочення валютних резервів, а також різке зростання інфляції і девальвація національної валюти. Президент Реджеп Тайїп Ердоган прагне за допомогою національного популізму переконати турків, що він впорається без допомоги Міжнародного валютного фонду і Заходу.

Тому він хоче «знайти» в морі нові родовища газу або нафти, причому не дотримується економічних морських зон своїх сусідів, що спричинить загострення конфлікту з Грецією, Кіпром та, у кінцевому підсумку, з ЄС і країнами НАТО. «Газові ігри» Ердогана можуть мати дуже негативні наслідки не тільки для відносин Туреччини з Росією, але і з Європейським союзом.

Над матеріалом працювали Валерій Савицький і Марія Гелюх

Автор: UA.NEWS
Поділитись:

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Sorry that something went wrong, repeat again!