Північна провінція Сирії Ідліб знову опинилася в епіцентрі вогню. В кінці лютого підтримувані Росією війська диктатора Башара Асада атакували турецьку армію, спровокувавши різке загострення в регіоні.
Військова обстановка у провінції погіршувалася з початку року, але останні кілька діб гострих зіткнень з десятками бойових втрат, можуть вивести конфлікт на новий рівень. Включаючи далекосяжні наслідки у питаннях міграції.
Що відбувається в Ідлібі і до чого може привести нове сирійське загострення за участю Росії і Туреччини – розбираємося детально.
«Весняний щит» та непрацююче перемир'я
Основні сторони протистояння в Сирії – це урядові війська Башара Асада, яких підтримує Росія та опозиційні сили, яким протегує Туреччина. З 2015 року територія Ідліб, що прилягає до кордонів Турецької держави, контролювалася опозицією. У той час в сирійську війну активно втрутилася Росія.
Свою армію у провінції Анкара тримає за умовами мирної угоди, досягнутої з Москвою в Сочі у жовтні 2018 року. Фактично, ця сирійська земля знаходиться під окупацією турецьких ЗС. Президент Туреччини Риджип Тайїп Ердоган веде в цьому регіоні кампанію «Джерело миру» з метою убезпечити свої кордони від зони конфлікту в Сирії.
Згідно з умовами перемир'я, Ідліб визнавався зоною деескалації. Росія повинна була стримувати Асада від наступальних операцій на контрольовану опозицією територію. А Туреччина убезпечити землі від радикальних ісламістів.
Всупереч Сочинській угоді з початку 2020 почастішали атаки сирійських військ в сторону опозиції, із застосуванням артилерії та російської авіації. Після ударів на початку лютого, в результаті чого загинуло кілька турецьких військовослужбовців, президент Туреччини попередив, що не спиратиметься на умови угоди, а діятиме по ситуації:
«Відкрито заявляю, що при найменшому збитку турецьким військовим ЗС Туреччини будуть повсюдно наносити удари по силах режиму Башара Асада. До сьогоднішнього дня Анкара очікувала виконання домовленості щодо Сирії і прагнула мінімізувати своє військове втручання у події. Однак домовленості залишаються на папері. До того ж, удари вже наносяться по розташуванню турецьких військ»
президент Туреччини В середині лютого опозиція з турецькою армією перейшли в активний наступ. Напередодні загострення в кінці місяця протурецькі сили відбили у Асада нові ділянки території в Ідлібі. Переломним моментом стало 27 лютого, коли у відповідь на це, урядові війська Сирії завдали потужні авіа-удари по точках дислокації турецьких військових.
В результаті цієї атаки загинуло 33 кадрових офіцерів армії Ердогана і 39 осіб отримали поранення. Туреччина відповіла масованим обстрілом позицій сирійських ЗС і заявила про ліквідацію сотень солдатів противника.
«Весняний щит» в дії
1 березня міністр оборони Туреччини Хулусі Акар оголосив про проведення військової операції в зоні Ідліб «Весняний щит». Першими цілями турецької авіації стали воєнні аеродроми військ Асада на північному заході Сирії.
Ліквідація цих об'єктів істотно скорочує можливості урядових сил маневрувати в регіоні. При цьому міністр оборони Туреччини зазначив, що намірів розв'язувати війну з Росією немає:
«У Туреччини немає мети збройного протистояння з Росією в Сирії. Наше завдання – запобігання злочинам режиму Башара Асада, усунення радикалізації і запобігання міграції. ЗС Туреччини ґрунтуються на праві на самооборону. Нашою метою є тільки прихильники Асада, які атакують розташування турецьких військових»
Участь росіян
Офіційно Туреччина дійсно не бажає вплутуватися у відкриту війну з Росією. Однак саме російську сторону вважає винною у загибелі своїх офіцерів. Так як турецькі ЗС координували з Москвою свої точки дислокації в Ідлібі щоб уникнути втрат.
Росія зайняла позицію, що не причетна до обстрілу 27 лютого та її авіація не була задіяна в операціях Асада. Також в Міноборони РФ повідомили, що турецькі сили перебували серед терористичних угруповань. Подібну версію Анкара заперечує. І закликає Кремль вплинути на загострення в регіоні:
«Ґрунтуючись на праві на самооборону, Туреччина наноситиме потужні удари на будь-які атаки по розташуванню військ, зокрема в районі спостережних пунктів. У цьому не може бути ніяких сумнівів! Туреччина очікує від Росії задіяння всіх важелів впливу на режим Башара Асада з метою припинення атак і відведення сил Асада за межі зони, позначеної сочинськими домовленостями»
У пресі зустрічається інформація, що на початку березня запланована зустріч між Ердоганом і Путіним на рахунок врегулювання у Сирії. А поки що Туреччина, як член НАТО, звернулася до Альянсу за допомогою.
Потенціал НАТО в зоні напруги
Підтримка Туреччини з боку НАТО у цьому конфлікті на поточний момент може бути тільки консультаційною. Так як турецька армія, як йшлося вище, перебуває на території Сирії в якості окупанта. І цей статус не санкціонований Альянсом. Як і ООН.
«Турецькі військові не мають ніякого права знаходиться в Ідлібі та й взагалі у Сирії. Згідно з міжнародним законодавством, вони є окупантами. Це ускладнює питання втягування у конфлікт країн НАТО, які не бажають лізти в ідлібське болото»
Стаття 4 Вашингтонського Договору НАТО передбачає «право запитувати консультації, коли, на думку будь-кого з союзників блоку, під загрозою перебувають його територіальна цілісність, політична незалежність чи безпека». На що і розраховує Туреччина.
Першою реакцією Альянсу було засудження бойової активності Сирії та Росії в Ідлібі і надання підтримки у мирних переговорах.
Будь-яке збройне залучення НАТО малоймовірне. Так як згідно зі статтею 5 Вашингтонського договору, будь-які напади на члена Альянсу поза його територією не є підставою на надання колективної оборони.
Разом з тим, Анкара веде переговори із США про закупівлю американських зенітних ракетних комплексів Patriot. 1 березня це підтвердив президент Дональд Трамп. Сполучені Штати також висловили підтримку Туреччині у конфлікті і закликали Ердогана відмовитися від закупівель російських бойових систем С-400. Проти чого, свого часу виступали і США, і НАТО.
До слова, Туреччина уклала угоду про закупівлю озброєння з Росією через кілька років після того, як у 2015 році відносини країн в Сирії різко погіршилися. Турецькі ППО збили російський літак на кордоні із Сирійською державою. Відповіддю Москва ввела жорсткі економічні санкції. Тоді загострення у відносинах вдалося врегулювати. Чи зможуть сторони вийти із кризи на цей раз – залишається поки відкритим питанням.
Наслідки протистояння
Крім того, що в зоні деескалації Ідліб відновлені активні бойові дії з цілями на поразку, існують й інші наслідки. Головним чином, криза актуалізує міграційну проблему.
Міграційна криза
Станом на 1 березня, біля турецько-грецького кордону зібралися понад 13 тисяч сирійських мігрантів. Також сформувався потік біженців до кордону з Болгарією. Ці люди намагаються незаконно проникнути на територію ЄС, що викликає заходи у відповідь з боку прикордонних служб. У пресі зустрічаються дані про сутички місцевих правоохоронців з мігрантами.
За даними ООН, в результаті сирійського загострення з початку року змушені мігрувати понад 950 тисяч чоловік. Позиція Туреччини, яка взяла на себе зобов'язання перед ЄС вирішити питання стримування нелегалів і розміщення їх на своїй території, виявилася протилежною. Анкара зняла обмеження на переміщення біженців і навіть допомагає їм досягти європейських кордонів.
Експерти припускають, що Ердоган, з метою посилити свою підтримку і отримати найбільший міжнародний резонанс по ескалації в Ідлібі, застосує раніше використану стратегію «шантажу» мігрантами на адресу Європи. З 2016 року Анкара прихистила понад 3,5 млн сирійських біженців. Відкриття кордонів мігрантам посприяє сплеску хвилювань на кордонах і всередині самого Євросоюзу, втомленого від проблем з нелегалами.
Ускладнення відносин Туреччини з Росією
На тлі активізації військового протистояння між сирійськими і турецькими військами, переговори про врегулювання Туреччина веде з Росією. Як пояснює журналіст Юрій Бутусов, Сирія давно «вибула» із переговорного процесу:
«Туреччина вважає, що режим у Сирії маріонетковий та керований Росією, і вже не є самостійним суб'єктом війни. Туреччина веде себе у Сирії так само, як і Росія поводиться у Сирії, але є один нюанс. Сирія далеко від РФ і Путіну там нічого робити, а Туреччина з нею межує»
Після масової загибелі своїх військових від армії Асада, Туреччина опинилася у патовій ситуації, що штовхає керівництво країни на очікувану від суспільства реакцію:
«У Ердогана реальний цугцванг, в який він загнав себе сам. Не реагує – втрачає обличчя і популярність, а можливо і політичну легітимність. Реагує як зазвичай або слабо – те ж саме, плюс дає привід ворогам і далі його щемити. Реагує – ризикує розв'язати повноцінну війну, яку не факт, що зможе виграти, а наслідки якої можуть стати катастрофою для регіону»
Тому Анкара намагатиметься піти від подальшого загострення, вважає експерт-міжнародник Ігор Семиволос:
«Туреччина, на мій погляд, постарається уникнути цього, тому що перед нею не стоїть мета розбити Росію або утнути щось із Путіним, а отримати стратегічну перевагу або не допустити серйозного провалу в Сирії. Причому, я б сказав, що в першу чергу все ж не допустити провалу. Турецька політика значною мірою виявилася зав'язаною на Сирії. Пряме втручання у цю війну, окупація частини Сирії, початок переговорного процесу з росіянами, іранцями – все це завело Туреччину у ситуацію, коли вона не має очевидної стратегії в цьому конфлікті»
Для Росії стан речей також несприятливий:
«Якщо Туреччина атакує, треба буде щось робити. Діятимуть слабо і непереконливо – дадуть Анкарі зрозуміти, що можна тиснути і далі. Не відреагують – втратять союзника в Дамаску і, можливо, вплив у Сирії, а ініціативу перехоплять США та їх союзники. Дадуть відповідь – ризикують розвалити свій альянс з Туреччиною і втягнутися у війну, якої не хочуть»
Крім воєнних важелів впливу на ситуацію, у Ердогана є й інші. Як, наприклад, право на перекриття проток Босфору і Дарданелли, де проходять російські бойові кораблі. Які надають підтримку сирійській армії.
Іншими словами, ніхто із зовні залучених не хоче можливої війни. Як і «стурбовані спостерігачі». Все це означає, що сторонам, за сприяння міжнародних інституцій і можливо інших країн, доведеться домовлятися ціною нових компромісів. А компроміси, як відомо, передбачають взаємні поступки.
