«Щоб називати лопату лопатою, не потрібно ніяких дипломатичних хитрувань». Такою цікавою і геніально простою цитатою президент Естонії Керсті Кал'юлайд охарактеризувала точку зору про Росію по відношенню до сусідніх країн. Контекст – називати речі своїми іменами. Окупацію – окупацією, анексію – анексією, військову агресію проти суверенного сусіда – війною.
Гранично зрозумілої і чіткої думки, якої пані Кал'юлайд, та й уся Прибалтика, дотримуються в описі зовнішньої політики Російської Федерації, нам, українцям варто повчитися. Звідки такі висновки? Тому що через п'ять років війни, моторошного і нещадного кровопролиття, тотального знищення двох гігантських регіонів України, загибелі тисяч цивільних і військових, понад 2 млн вимушених переселенців багато наших співвітчизників продовжують називати Росію – братнім народом.
Мистецтво поза політикою: громадянська позиція чи лицемірство?
З жалем і розчарування можна говорити про цілий список таких виконавців. Серед груп це «ВІА Гра», «Время и стекло», «Гриби», Estradarada, 5'nizza, SunSay, Quest Pistols. Серед сольних артистів - Alekseev, Віра Брежнєва, Надія Грановська, Іван Дорн, daKooka, Йолка, Loboda, Ані Лорак, Луна, Макс Барських, Monatik, Таїсія Повалій, Анна Седокова, Потап і Настя.
Аргументи, що наводяться такими музикантами – мистецтво і музика – поза політикою. Такої думки на камеру дотримується більшість гастролерів, як наприклад лідер гурту 5'nizza Сергій Бабкін, який «поза політикою і поза війною». Деякі заявляють прямо: російський слухач – частина аудиторії, втрачати яку вони не мають наміру:
«Граю в Росії і буду грати. Там такі ж люди. Мене там люблять і чекають. У мене величезна аудиторія в Росії. Вона створювалася роками – ще задовго до сумних подій. Мені все одно, де виступати – у Львові, Москві чи Берліні. А люди, які засуджують мене, - це, напевно, не моя аудиторія. У нас сильний зв'язок з Росією. У нас дійсно велика частина колективу – росіяни. Я не виправдовуюсь, але я буду продовжувати виступати в Росії»
Фронтмен SunSay До слова, виступав Запорожець і в окупованому РФ Севастополі, в Криму. За його словами – для близької подруги. Як і його колега Бабкін. Всі пам'ятають і гучний скандал за участю Івана Дорна та його слова про сварку двох братів, якими він вважає українців і росіян, на камеру російському журналісту.
Інший колега по цеху Дмитро Монатік не любить говорити про те, що відбувається між Україною і Росією. Але вважає, що кордони між країнами для артистів не доречні:
«До нас на Vitamin D (сольний концерт Монатіка - прим. авт.) до Києва приїхало дуже багато людей з Росії. І це круто. Люди хочуть слухати музику наживо, і музика об'єднує. Сьогодні час будувати мости, а не кордони. Дай Бог, щоб усі так думали»
співак і композиторПригадуються і відкрито скандальні або недоречні висловлювання, що дозволяли собі Лобода, Потап із Каменських, Ірина Білик, Данила Грачов.
Війна не аргумент?
Частина виконавців, навіть якщо і не гастролює по Росії, дуже акуратно вибирає фрази щодо російської агресії, на зразок того, що сказав днями український поп-співак Олег Винник:
«Це горе, яке у нас є. Скажімо, у мене стоїть така стіна переді мною. Тому що вона сталася, ця стіна. Я не хочу нікуди, ні про кого нічого говорити. Я маю на увазі – є війна, немає війни. Люди про це всі знають, офіційно або неофіційно. Але я знаю, що два народи, які дуже близькі один до одного, брати вбивають один одного. Як я можу ставитися? Це велике горе. Але ми переживемо це горе»
поп-співакБезумовно, будь-яка людина і артист в тому числі, має право на особисту точку зору. Має право думати так, як вважає за потрібне і безперешкодно це висловлювати, якщо ми боремося за свободу слова і поглядів.
Але якими мають бути аргументи, якщо п'ятий рік війни, анексія Криму, кривава окупація частини східних територій України, гоніння кримських татар, ЛДНР на чолі з терористами, збитий над Донецьком малайзійський боїнг, ескалація в Азовському морі, сотні провокацій по всій країні, десятки політв'язнів українців, сотні зникли безвісти – не є достатніми, щоб називати речі своїми іменами?
В такому випадку чеснішою є позиція, згідно з якою артисти банально не хочуть втрачати щедрі гонорари та своїх шанувальників у ворожій Росії. В інших – нестача самосвідомості.
Якщо говорити про рамки або відсутність таких для мистецтва і музичної творчості, то з точки зору артиста та його аудиторії – це допустимо. У цивілізованому світі не прийнято вказувати виконавцям, для кого вони повинні або не повинні творити. Ось за цю позицію наші музиканти дуже чіпляються, у своє виправдання російських гастролей.
Правда і те, що в цивілізованому світі, особливо в контексті дружніх і братерських відносин між державами, не прийнято те, що витворяє Росія по відношенню до України та інших країн. Брати не стріляють у спину побратимам, не віднімають території, не грабують і не мародерствують на несвоїй землі, і не тероризують мирних жителів.
Як тут не згадати безглузду фразу Ані Лорак про «голуба миру», яким вона себе вважає і до цього дня. Особливо в контексті її виступів для російської політичної еліти. Як і Лободи, Повалій і Седокової – частих гостей закритих VIP-тусовок для місцевої знаті з Кремля. Якщо це не лицемірство, то що тоді?
Не дивно, що на батьківщині цих артистів не жалують. У зв'язку з цим обурюють їх скарги на зрив концертів в Україні. Тут все просто: ви обрали, вас – не обрали.
Навіщо Росії українські зірки?
Багато артистів примудряються виступати на обидві країни і не відчувати на собі негативу публіки. Ті з них, хто зважився відкрито заявити на захист однієї з держав, втратили аудиторію іншої. Ті, хто утримується від публічних оцінок або займає позицію «і нашим, і вашим», заробляють на обидві каси. Така реальність.
Щодо українських заробітчан з шоу-бізнесу в Росії – все зрозуміло. Гонорари розчиняють моральну сторону питання і здоровий глузд. Тільки особистий вибір артиста визначає його позицію. Ми знаємо імена тих російських зірок, які постраждали у себе на батьківщині, захищаючи право України на суверенітет і територіальну недоторканність. На відміну від тих, про кого ми тут говоримо.
Виникає інше питання: які мотиви Росії у залученні великої кількості українських виконавців? Невже своїх талантів не вистачає? Навряд.
Як розповідають експерти, саме в роки війни російські продюсери особливо націлилися на українських артистів, пропонуючи шалені гонорари та елітні подарунки, найкращий ефірний час, рейтингові шоу, численні престижні музичні нагороди. Чому? Тому що це один із способів ведення гібридної війни.
Тому що так простіше транслювати потрібні Кремлю меседжі про братерство і дружбу, а військову агресію інтерпретувати як непорозуміння. А за допомогою таких рупорів, як Лобода, стверджувати, що в Україні відбувається «бєспрєдєл», яким заправляють «банди радикалів».
Крім того, привласнення культурних заслуг України Росією – практика, яка йде в глибину минулих століть. Це ж відбувається і зараз. По суті, музиканти-гастролери – всього лише інструмент в руках ляльководів з Кремля. Трагічно те, що наші артисти цього не бачать або не хочуть бачити. Знову-таки, нестача самосвідомості, питання – суто етичне та особистісне.
Україна робить спроби контролювати ситуацію з гастролерами, в тому числі і на законодавчому рівні. Існує пропозиція від окремих груп депутатів ввести кримінальну відповідальність за виступи у Росії. Поки що це – тільки ініціатива. До того ж на адресу держави летить чимало каменів: самі торгуєте, самі розвиваєте бізнес, а музикантам заробити не даєте. І це справедливо.
Але це ніяк не знімає особистої відповідальності з тих, хто торгує своєю совістю в Росії. Принаймні, якщо гонорари переважують все те, що псевдобратска країна витворила в Україні, тоді варто говорити про це чесно. Визначитися з аудиторією і зробити остаточний вибір доведеться усім і кожному.
