Всупереч експертним прогнозам газової війни з 1 січня 2020 року, Україні та РФ вдалося дійти згоди нового транзитного контракту на тристоронніх переговорах в Берліні 19 грудня, пише UA.NEWS.
Угоду підписано майже водночас з запровадженням американських санкцій проти будівельних компаній залучених до будівництва газопроводу Nord Stream 2, внаслідок чого роботи над ним уже призупинено.
Новий контракт: обсяги, ціна та терміни постачання
Російська сторона в особі «Газпрому» воліла укласти короткострокову угоду терміном на один рік, або продовження на рік чинного договору, укладеного у 2009 році. Позиція російського монополіста базувалася на бажанні досягнути основної мети – мінімізувати транзит через українську ГТС. Адже, після запуску трубопроводу «Північний потік-2», безпосередньо до Європи з Росії по дну Балтійського моря постачатимуть істотні обсяги газу. За таких умов, необхідність в українській газотранспортній системі для РФ суттєво знизилася б, і вже в кінці 2020 року російський монополіст міг би диктувати Україні куди більш жорсткі умови.
Для України вкрай важливо було домогтися довгострокового контракту — бажано, на десять років. У такому випадку вона убезпечила б себе від ризиків, які виникали внаслідок запуску альтернативного маршруту російського газу. Україна домагалася транзиту 65 мільярдів кубометрів на рік (в нинішньому році через її територію пройшло біля 90 мільярдів кубометрів, і в останні роки ця цифра лише зростала.
Сторони «зійшлися десь посередині» - нову угоду укладено строком на п'ять років. Згідно з оцінкою виконавчого директора «Нафтогазу» України Юрія Вітренка, це «складний компроміс». Такого ж компромісу вдалося досягнути та за обсягами гарантованого постачання. Як зазначив глава газового холдингу, «Газпром» буде транзитувати через Україну 65 млрд кубометрів газу у 2020 р і по 40 кубометрів у 2021-2024 рр. за умови конкурентного тарифу, додав Міллер. Він повинен відповідати рівню тарифів в країнах Західної та Центральної Європи. Протокол передбачає можливість продовження нового транзитного контракту на 2025-2034 рр. на тих же умовах. Відтак, яким буде транзитний тариф невідомо, відомо лише, що він буде вище нинішнього.
Цей компроміс вигідний, напевно, російській стороні: обсяг транзиту виявився меншим, а термін договору – вдвічі коротшим, ніж наполягала Україна. І не було жодних гарантій, що «Північний потік-2» зможе запрацювати на повну потужність до кінця 2020 року внаслідок американських санкцій. З урахуванням цього, укладаючи річний контракт, «Газпром» ризикував би репутацією надійного постачальника і вже через рік був би змушений знову повернутися за стіл переговорів з Україною.
Завдяки п'ятирічному контракту «Газпром» захистив свої ринкові позиції та виграв час на вирішення суперечок по «Північному потоку». При цьому Україна, найімовірніше, через п'ять років все одно буде домовлятися з «Газпромом», оскільки появи альтернативних джерел сировини поки не передбачається.
Нагадаємо, раніше ми писали, що для оптимізму щодо майбутнього переговорного процесу є три вагомих причини. По-перше, в результаті рішення Європейського суду, транзитні можливості країни-агресора істотно погіршилися. Оскільки, необхідні обсяги транспортування газу в Європу, які можливі через «Північний потік», скоротяться на 12,7 млрд куб. в рік, а це 20% від всього обсягу транзиту газу «Північним потоком» у минулому році. Інших можливостей, ніж постачати цей обсяг через українську газотранспортну систему, у «Газпрому» немає. По-друге, внаслідок сприятливої кон’юнктури на європейському ринку газу та ефективної діяльності Нафтогазу, на сьогодні сформовано значні запаси газу в українських підземних сховищах, які є найбільшими за останні 9 років. По-третє, цінова кон’юнктура європейському ринку газу робить монополіста більш гнучким в переговорному процесі на тлі істотного падіння експортних надходжень.
Внаслідок посилення факторів падіння ціни газу, Мінфін країни-агресора в проєкті бюджету на 2020-22 роки передбачає падіння середньої вартості газу на зовнішніх ринках майже на 20%.
Також, окремою вагомою причиною є репутаційні ризики. Адже, якщо транзитний договір не буде укладений до 31 грудня 2019 року, «Газпрому» доведеться продавати газ європейським споживачам в обсязі 5,5-6 млрд куб. м на місяць з підземних сховищ газу. З урахуванням того, що частина газу в підземних сховищах є технологічним ресурсом, який в наслідок різкого зниження температури використовується для фізичного забезпечення можливості згладжування піків споживання взимку. А відтак, відбирати весь газ зі сховищ «Газпром» технологічно не спроможний. У найкращому випадку, «Газпром» зможе виконувати свої зобов’язання перед європейськими споживачами лише до кінця лютого, використавши раніше закачаний до сховищ газ.
Як розв’язали проблему рішень арбітражу
Росія добивалася відмови від арбітражу. Однією з суттєвих передумов нової угоди, про які не одноразово говорили представники РФ, включаючи президента країни, була відмова України від судових претензій до «Газпрому». Йдеться про декілька позовів до Стокгольмського арбітражу, які подали обопільно «Газпром» і «Нафтогаз». Одну тяжбу Україна вже виграла, внаслідок чого «Газпром» зобов'язали виплатити біля трьох мільярдів доларів (приблизно таку ж суму російська компанія платить в рік за транзит газу). Загальний обсяг українських позовів до «Газпрому» становить близько 12 мільярдів доларів США.
Українська сторона переговорного процесу вимагала виплати компенсації за вже виграному позовом і заявляли, що не збираються відмовлятися від нових. Чи не єдиний компроміс, на який були погоджувалися в Києві, — це виплата «Газпромом» належної суми безпосередньо газом.
Натомість, «Газпром» зобов'язався до кінця року виплатити присуджені три мільярди доларів, які Україна вже виграла. У свою чергу, українська сторона відкликає решту позовів і не подаватиме нових.
З одного боку, це може здаватися перемогою «Газпрому», який за істотну, але й реалістичну суму закриває для себе цю сторінку в історії відносин з Україною.
З іншого, навіть перемога в арбітражі не гарантувала, що Києву вдасться отримати гроші: для цього за ними довелося б довго і важко «полювати» по всій Європі, домагаючись накладення обмежень на «Газпром». В результаті, Україна отримує гроші тут і зараз, а також гарантію доходів протягом п'яти майбутніх років.
Угода про прямі постачання
«Газпром» і російські політичні лідери пропонували Україні відновити прямі закупівлі газу у Росії, які були припинені ще у 2015 році. Нагадаємо, «Газпром» визнав, що для них постачання газу в Україну є набагато важливішими ніж транзит через Україну. Напевно, що це мало економічне підґрунтя, адже впродовж багатьох років РФ отримувала від України за газ в середньому на $5 мільярдів більше ніж сплачувала за транзит, а це 5 % ВВП України. Російська сторона стверджувала, що в разі відновлення прямих поставок ціна на газ для українських споживачів може знизитися на 20%.
Наразі газ в Україну надходить за так званою «реверсною» схемою: Україна купує сировину у європейських країн, які до цього закупили газ у «Газпрому», але не лише. Україна наразі фізично імпортує газ з території трьох країн ЄС, використовуючи наявні газопроводи. Окрім «Нафтогазу» їх використовує ще багато інших європейських компаній. Наприклад, такий енергетичний гігант як Shell, який майже втричі перевищує своєю капіталізацією «Газпром». А також декілька десятків інших відомих міжнародних компаній. Вони купують цей газ на європейському ринку, де доля «Газпрому» почала знову скорочуватись й становить біля 32%.
Представники України до останнього часу не коментували можливість відновлення прямих поставок, а українська опозиція, в тому числі експрезидент Петро Порошенко, закликали Зеленського за будь-яку ціну цього не робити. Вони пояснювали це тим, що Україна, хоч і раніше і закуповує газ російського походження, але веде бізнес з європейськими країнами та не залежить від політичних ризиків. Також, існували ц економічні переваги, адже працюючи на європейському ринку «Нафтогаз» купував газ як у «Газпрому», так і в інших постачальників за справедливими ринковими цінами, що формуються за ринковими принципами.
Це, безумовно, найбільша інтрига угоди. З одного боку, про відновлення прямої закупівлі, з огляду на інформації щодо формального аспекту угоди, не йдеться. Але, вже обговорено формулу, за якою буде визначатися ціна на газ, якщо закупівлі відновляться. Крім того, стало відомо, що п'ять українських компаній мають намір закуповувати газ безпосередньо у «Газпрому».
Відтак, кілька українських підприємств наразі уклали прямі контракти з «Газпромом» на постачання газу з 1 січня 2020 рік повідомляє «Інтерфакс» з посиланням на джерело на ринку. Назви компаній і можливі обсяги поставки співрозмовник агентства не уточнив. Про це також пише портал Liga.net, з посиланням на джерела. За даними джерела, йдеться про контракти з п'ятьма компаніями.
Ціна російського газу у цьому випадку розраховуватиметься «на базі ціни європейського хаба (NCG) за винятком обґрунтованої знижки з урахуванням обсягів таких поставок». За словами віцепрем'єра Дмитра Козака, який курирує паливно-енергетичний комплекс РФ, переговори про прямі поставки можуть початися після новорічних канікул.
Наразі реакція опозиційних політиків на результат газових перемовин відома: «Європейська Солідарність» вимагатиме негайного скликання засідання Ради національної безпеки і оборони та запровадження санкцій проти прямого постачання газу з Росії. Вже відомо про п'ять компаній, які напряму уклали угоди з «Газпромом», і це не комерційні, а виключно політичні угоди. Про це сказав п’ятий Президент України, лідер партії «Європейська Солідарність» Петро Порошенко в ефірі телеканалу «Україна», повідомляє «5.ua». Петро Порошенко також зазначив, що прибутків від транспортування 40 млрд куб. метрів газу, про які домовились, українська сторона не отримає, бо це фактично рівень беззбитковості. «Причому, хочу наголосити, що це не є комерційні контракти. Ці контракти – політичні. Путін своїй п’ятій колоні продає газ зі значною знижкою для того, щоб від надприбутків на газовому ринку України фінансувалися ці політичні партії, і для підриву основ державності України», – переконаний політик, пише видання.
Крім того, сторони врегулювали судові претензії і найближчим часом підпишуть відповідну угоду. Згідно з домовленостями, «Газпром» виплатить українській стороні $ 2,9 млрд за рішенням Стокгольмського арбітражу. «Нафтогаз» в свою чергу відкличе інші позови.
«Наголошую на тому, що якщо ви один раз відмовилися від даного позову за правилами Стокгольмського арбітражу – ви не маєте права повертатися до них», – зазначив Петро Порошенко, пише повідомляє «5.ua».
Нагадаємо, влітку голова правління «Газпрому» Олексій Міллер говорив, що компанія готова розпочати переговори про прямі поставки газу українським підприємствам. За його словами, в разі укладення контракту ціна для кінцевого споживача на Україні буде на 25% нижче, ніж по реверсу.
Судячи з усього, сторони близькі до того, щоб відновити повномасштабні постачання вже найближчим часом.
Деталі компромісу
За твердженням уряду України, країна накопичила достатньо резервів для того, щоб пережити прийдешній опалювальний сезон. До того ж реверсна схема закупівель газу перекладає відповідальність за всі проблеми з постачанням сировини на кінцевих європейських продавців. У цьому сенсі Україна майже нічим не ризикує, якщо з 1 січня 2020 року «Газпром» припинив би транзит. Майже нічим - крім грошей, а точніше, біля 3% ВВП країни. Нагадаємо, завдяки транзиту газу Україна отримує близько 3 млрд дол. (або близько 20% експорту послуг) щорічно, тож у разі його припинення це обумовлює ризики прямих втрат (валютні надходження від транзиту), так і непрямих (ризики забезпечення власних потреб України газом, вплив на суміжні сектори). За базовим сценарієм НБУ припускав скорочення транзиту з близько 90 млрд м куб у 2019 році до 50 млрд м куб у 2020 році та до 30 млрд м куб з 2021 року. Прямі втрати від цього оцінюються близько 0,6% ВВП та 0,9% ВВП відповідно (у порівнянні з обсягами транзиту на рівні 2019 року), пише UA.NEWS з посиланням на інфляційний звіт НБУ.
Саме тому укладення угоди для України було важливим. З відновленням прямої закупівлі, напевно, українська влада сподівається дещо знизити соціальну напруженість в країні (а зменшення тарифів, враховуючи передвиборчі опитування, турбувало українців навіть більше, ніж досягнення миру на сході України). Але, безумовно, у випадку відновлення прямих постачать зростають політичні ризики, адже це зродить нинішню владу залежною від Росії. У такому випадку важко прогнозувати, що може з’ясуватися важливішим в стратегічній перспективі.
Для Росії, враховуючи всі негаразди поточного року, про які писали вище, такий хід подій є найбільш прийнятним. Адже, запуск «Північного потоку-2», який спершу було намічено на кінець 2019 року, відкладався, а через нові американські санкції він переноситься на невизначений термін. Європейські країни також наполягали на тому, щоб РФ зберігала транзит через Україну - відповідно до європейського антимонопольного законодавства. Врешті, деякі експерти взагалі висловлювали сумніви , що «Північний потік-2», навіть будучи повністю готовим до експлуатації, зможе компенсувати поставки газу через територію України, особливо в пікові температурні коливання року, коли попит на паливо різко зростає. Сам Путін говорив, що РФ ніколи не мала намірів повністю відмовлятися від транзиту. Все це могло підштовхнути Росію до укладення угоди - але, напевно, вирішальну роль зіграла саме перспектива відновлення прямих продажів, адже в цьому є не лише економічні вигоди, а також щедрі політичні дивіденди.
