Геополітичні підсумки 2018 року в Європі: нестабільність ЄС, прощання Меркель, невдачі Росії

Геополітичні підсумки 2018 року в Європі: нестабільність ЄС, прощання Меркель, невдачі Росії

UA.NEWS
Автор
UA.NEWS
UA.NEWS
Поділитись:

Геополітичні процеси на європейському континенті в 2018 році протікали в загальносвітовому руслі, але з урахуванням локальної специфіки. Мали продовження середньострокові тренди, що сформувалися ще кілька років тому.

Середньострокові тренди в геополітиці

  • відсутність єдиного підходу до вирішення проблеми масової міграції жителів Африки та Близького Сходу в країни Європи. При цьому кардинально розрізняється роль європейських держав. Одні виконують роль транзитних держав, інші кінцевих реципієнтів мігрантів. У одних переважає негативне відношення до мігрантів, в інших відносно толерантне. В той же час більшість європейських держав є учасниками «Шенгенської зони», що передбачає максимально можливе спрощення міграції усередині ЄС і інших країн, що приєдналися до неї;
  • відмінності в рівнях життя й темпах економічного розвитку держав-членів ЄС;
  • вихід Великобританії із складу ЄС. Розглядаються різні варіанти, у тому числі й проведення нового референдуму, при цьому в 2018 році число супротивників “BREXIT”, тобто виходу країни з ЄС, перевищує число прибічників вже на 5-7%
  • складні та неоднозначні стосунки між більшістю держав Західної Європи і Російською Федерацією, що одночасно поєднують розуміння безперечної користі від тісної економічної кооперації та істотні світоглядні відмінності в політичній і соціальній сфері, в поглядах на дотримання прав людини, свободу слова, плюралізм думок і на багато що інше;
  • спокійне і розмірене життя держав Північної Європи, метушливе і неспокійне життя держав Південної Європи; поступове стирання відмінностей між державами старої і нової Європи.

В той же час 2018 рік однозначно запам’ятається наступними подіями.

Італія та Франція входять до «поясу нестабільності»

Замість традиційної умовної осі розділу ЄС «Схід-захід» поступово формується нова «Північ-південь», причому сприятливий клімат, ні в якому разі, не стимулює встановлення сприятливих умов життя, формуючи умовно південноєвропейський “пояс нестабільності”.

Навесні 2018 року до традиційно проблемних в останнє десятиліття, передусім, в економічній сфері, Греції, Португалії, Іспанії і Кіпру приєдналася Італія. За підсумками парламентських виборів перемогу отримали одночасно представники радикально лівих («Рух п’яти зірок») і радикально правих сил («Ліга Півночі»). Причому «Рух п’яти зірок” уперше в історії виграв вибори, отримавши при цьому досить переконливий відсоток голосів виборців (32,7%) Підтримуваний партією Джузеппе Конте у результаті став Прем’єр-міністром.

Обидві популістські партії є євроскептиками й розглядають потенційний варіант виходу з ЄС, а «Ліга Півночі» взагалі ратує за створення на півночі Італії нової держави.

Восени 2018 року значні проблеми виникли у Франції. Намагаючись провести проінвестиційну політику і стимулюючи великий бізнес Президент Франції Эммануэль Макрон і його прибічники провели в життя декілька рішень, що погіршують життя небагатих пенсіонерів та підвищують ціни на паливо.

В результаті цього виник децентралізований рух «жовтих жилетів», який незабаром став настільки потужним, що змусив владу відмовитися від прийнятих раніше рішень і навіть підвищити мінімальну заробітну плату, чого раніше не планувалося. Більше того, термін “жовті жилети”, швидше за все, стане інтернаціональним символом боротьби за свої права представників «небагатих професій» з «небагатих регіонів».

В той же час, традиційний символ нестабільності останнього десятиліття, Греція, нарешті входить у більш-менш нормальний стан. Непопулярні реформи, що пов’язані з розв’язанням боргової кризи, поступово позитивно позначаються на стані національною економіки, державних фінансів та рівні життя населення.

Поступовий політичний відхід Ангели Меркель

Восени 2018 року Ангела Меркель, з 2000 року беззмінний керівник найбільш популярної політичної партії Німеччини Християнсько-демократичний союз (ХДС) і, одночасно, з 2005 року федеральний канцлер Німеччини, заявила про складання з себе повноважень керівника партії і відходу після закінчення терміну повноважень з поста канцлера, залишаючись на цій посаді до 2021 року.

Цікаво, що главою ХДС обрана інша жінка, Аннегрет Крамп-Карренбауэр, яка з урахуванням поточної популярності партії цілком може стати другою жінкою-керівником держави в історії.

Процеси на пострадянскому просторі

Центральноазійський застій. Держави Центральної Азії : Туркменістан, Таджикистан, Узбекистан, Киргизстан, – залишаються найбіднішими, корумпованішими і тоталітарними державами на пострадянському просторі. Причому відхід з життя багаторічних тоталітарних керівників не привів до якої-небудь демократизації суспільства.

Казахстанський ривок. Казахстан також залишається тоталітарною державою з незамінним президентом, проте, на відміну від своїх центральноазіатських сусідів, досить розумно розпоряджається доходами від природних ресурсів, вкладаючи значні кошти в освіту населення і модернізацію економіки. Казахстан поставив собі амбітне завдання стати інноваційним лідером і «цифровим хабом» регіону.

Білорусь на роздоріжжі. Російська Федерація прийняла рішення про податковий маневр, у рамках якого відмовляється від нульового експортного мита усередині Євразійського економічного союзу, з одночасним підвищенням податку на здобич, внаслідок чого ціна російської нафти для Білорусі з кожним роком до 2024 року ставатиме все вищою та вищою.

Неврегульованими залишаються ціни на газ, які також для Білорусі є нижчими за ринкові. Усе це обіцяє для Білорусі або втрату суверенітету або кінець «казки про мудрого керівника, що зумів знайти свій шлях».

Білорусь, як і раніше Україна, давно сидить на ін’єкціях дешевих цін на російські енергоресурси, а, як відомо, наслідки відмови від залежності простими не бувають. 25 грудня відбулася зустріч президентів двох країн, в результаті якої рішення, що повністю влаштовує обидві сторони, вироблене не було.

Вірменська «м’яка революція». Дуже цікаві процеси мали місце у Вірменії, коли стандартне «в пострадянській традиції» рішення про зміну форми правління з президентською на парламентсько-президентську після закінчення конституційних повноважень колишнього Президента з метою продовження його влади, але вже в кріслі Прем’єр-міністра, зіткнулося з численними протестами, яких обурив обман Сержа Саргсяна, що обіцяв до проведення конституційний реформа не посідати посаду прем’єр-міністра.

Пробувши на посаді менш одного тижня, він склав з себе повноваження. Парламент Вірменії саморозпустився, а на позачергових парламентських виборах переконливу перемогу отримав альянс «Мій крок» лідера протестів Нікола Пашиняна з результатом 70,4%.

Особливий інтерес викликає та обставина, що партія колишнього Президента Сержа Саргсяна, Республіканська партія Вірменії, не здолала 5%-вий бар’єр, хоча рік тому в 2017 році виграла вибори з результатом 49,2%.

Геополітичні європейські невдачи Росії

Російська Федерація, що останні два десятиліття старається «не миттям, так катанням» відродити пройдешню політичну потужність радянської імперії, в 2018 році не добилася ніяких серйозних успіхів, потерпівши декілька суттєвих поразок. Застосовуються стандартні інструменти: економічна залежність, мова та масова культура, релігія.

Невдалі спроби «повернення Чорногорії». Молода балканська республіка, що отримала незалежність усього лише в 2006 році в результаті м’якого розділу Югославії, стала туристським центром, дуже популярним у громадян Росії. Деякі з них навіть отримали громадянство Чорногорії, прагнучи мати нерухомість в цій країні та спокійно відпочивати.

5 червня Чорногорія офіційно стала 29 членом НАТО, значно прискоривши цей процес навесні 2014 року після російської агресії проти України. Нині Чорногорія є кандидатом на вступ в ЄС, а офіційною валютою є євро (використовується особливий режим валютного союза).

Потенційні проблеми з союзниками. Традиційні союзники Росії на пострадянському просторі, учасники Євразійського економічного союзу: Вірменія, Білорусь і Казахстан, – побоюються її імперських амбіцій і, кожна по-своєму, намагаються виходити з сфер російського впливу в різних питаннях. Поки це ще не створює непереборних проблем, проте усі учасники цього процесу прекрасно розуміють цілі та завдання союзників.

Проблеми з газопроводами. Останніми роками Росія вкладає значні ресурси у будівництво нових європейських газопроводів, щоб розширити ринки збуту та понизити залежність від «транзитних держав». Останніми проектами є: «Північний потік-2», «Турецький потік» (після закриття «Південного потоку»).

З точки зору економіки, подібне прагнення є вигідним для європейських споживачів, за винятком одного найважливішого «АЛЕ». Економічна залежність розглядається керівництвом Росії як найважливіший інструмент політичного впливу.

У 2018 році обидва проекти просувалися украй важко, з’являлися конкуренти, у тому числі й несподівані. США і Канада, експортуючи все більше зрідженого газу, розглядають європейські ринки як пріоритетні напрями та інвестують значні кошти в створення відповідної інфраструктури. Це може дуже сильно вдарити й по економічній складовій продажів і транспортування російського газу в Європу.

Шпигунські ігри. Скандал з отруєнням в Солсбері навесні 2018 року привів до масової висилки російських дипломатів з європейських столиць. Спроби дистанціювання від скандалу і виправдання в очах європейців тільки посилювали провину Росії. Восени були обнародувані результати шпигунських скандалів в Нідерландах за участю росіян, що також не поліпшило погляди європейців щодо намерів Росії.

Доктор економічних наук, професор Сергій Колодій

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Автор: UA.NEWS
Фото: www.hm.ee
Поділитись:

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Sorry that something went wrong, repeat again!

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: