Геополітичні процеси на європейському континенті в 2018 році протікали в загальносвітовому руслі, але з урахуванням локальної специфіки. Мали продовження середньострокові тренди, що сформувалися ще кілька років тому.
Середньострокові тренди в геополітиці
- відсутність єдиного підходу до вирішення проблеми масової міграції жителів Африки та Близького Сходу в країни Європи. При цьому кардинально розрізняється роль європейських держав. Одні виконують роль транзитних держав, інші кінцевих реципієнтів мігрантів. У одних переважає негативне відношення до мігрантів, в інших відносно толерантне. В той же час більшість європейських держав є учасниками «Шенгенської зони», що передбачає максимально можливе спрощення міграції усередині ЄС і інших країн, що приєдналися до неї;
- відмінності в рівнях життя й темпах економічного розвитку держав-членів ЄС;
- вихід Великобританії із складу ЄС. Розглядаються різні варіанти, у тому числі й проведення нового референдуму, при цьому в 2018 році число супротивників "BREXIT", тобто виходу країни з ЄС, перевищує число прибічників вже на 5-7%
- складні та неоднозначні стосунки між більшістю держав Західної Європи і Російською Федерацією, що одночасно поєднують розуміння безперечної користі від тісної економічної кооперації та істотні світоглядні відмінності в політичній і соціальній сфері, в поглядах на дотримання прав людини, свободу слова, плюралізм думок і на багато що інше;
- спокійне і розмірене життя держав Північної Європи, метушливе і неспокійне життя держав Південної Європи; поступове стирання відмінностей між державами старої і нової Європи.
В той же час 2018 рік однозначно запам'ятається наступними подіями.
Італія та Франція входять до «поясу нестабільності»
Замість традиційної умовної осі розділу ЄС «Схід-захід» поступово формується нова «Північ-південь», причому сприятливий клімат, ні в якому разі, не стимулює встановлення сприятливих умов життя, формуючи умовно південноєвропейський "пояс нестабільності".
Навесні 2018 року до традиційно проблемних в останнє десятиліття, передусім, в економічній сфері, Греції, Португалії, Іспанії і Кіпру приєдналася Італія. За підсумками парламентських виборів перемогу отримали одночасно представники радикально лівих («Рух п'яти зірок») і радикально правих сил («Ліга Півночі»). Причому «Рух п'яти зірок" уперше в історії виграв вибори, отримавши при цьому досить переконливий відсоток голосів виборців (32,7%) Підтримуваний партією Джузеппе Конте у результаті став Прем'єр-міністром.
Обидві популістські партії є євроскептиками й розглядають потенційний варіант виходу з ЄС, а «Ліга Півночі» взагалі ратує за створення на півночі Італії нової держави.
Восени 2018 року значні проблеми виникли у Франції. Намагаючись провести проінвестиційну політику і стимулюючи великий бізнес Президент Франції Эммануэль Макрон і його прибічники провели в життя декілька рішень, що погіршують життя небагатих пенсіонерів та підвищують ціни на паливо.
В результаті цього виник децентралізований рух «жовтих жилетів», який незабаром став настільки потужним, що змусив владу відмовитися від прийнятих раніше рішень і навіть підвищити мінімальну заробітну плату, чого раніше не планувалося. Більше того, термін "жовті жилети", швидше за все, стане інтернаціональним символом боротьби за свої права представників «небагатих професій» з «небагатих регіонів».
В той же час, традиційний символ нестабільності останнього десятиліття, Греція, нарешті входить у більш-менш нормальний стан. Непопулярні реформи, що пов'язані з розв’язанням боргової кризи, поступово позитивно позначаються на стані національною економіки, державних фінансів та рівні життя населення.
Поступовий політичний відхід Ангели Меркель
Восени 2018 року Ангела Меркель, з 2000 року беззмінний керівник найбільш популярної політичної партії Німеччини Християнсько-демократичний союз (ХДС) і, одночасно, з 2005 року федеральний канцлер Німеччини, заявила про складання з себе повноважень керівника партії і відходу після закінчення терміну повноважень з поста канцлера, залишаючись на цій посаді до 2021 року.
Цікаво, що главою ХДС обрана інша жінка, Аннегрет Крамп-Карренбауэр, яка з урахуванням поточної популярності партії цілком може стати другою жінкою-керівником держави в історії.
Процеси на пострадянскому просторі
Центральноазійський застій. Держави Центральної Азії : Туркменістан, Таджикистан, Узбекистан, Киргизстан, - залишаються найбіднішими, корумпованішими і тоталітарними державами на пострадянському просторі. Причому відхід з життя багаторічних тоталітарних керівників не привів до якої-небудь демократизації суспільства.
Казахстанський ривок. Казахстан також залишається тоталітарною державою з незамінним президентом, проте, на відміну від своїх центральноазіатських сусідів, досить розумно розпоряджається доходами від природних ресурсів, вкладаючи значні кошти в освіту населення і модернізацію економіки. Казахстан поставив собі амбітне завдання стати інноваційним лідером і «цифровим хабом» регіону.
Білорусь на роздоріжжі. Російська Федерація прийняла рішення про податковий маневр, у рамках якого відмовляється від нульового експортного мита усередині Євразійського економічного союзу, з одночасним підвищенням податку на здобич, внаслідок чого ціна російської нафти для Білорусі з кожним роком до 2024 року ставатиме все вищою та вищою.
Неврегульованими залишаються ціни на газ, які також для Білорусі є нижчими за ринкові. Усе це обіцяє для Білорусі або втрату суверенітету або кінець «казки про мудрого керівника, що зумів знайти свій шлях».
Білорусь, як і раніше Україна, давно сидить на ін'єкціях дешевих цін на російські енергоресурси, а, як відомо, наслідки відмови від залежності простими не бувають. 25 грудня відбулася зустріч президентів двох країн, в результаті якої рішення, що повністю влаштовує обидві сторони, вироблене не було.
Вірменська «м'яка революція». Дуже цікаві процеси мали місце у Вірменії, коли стандартне «в пострадянській традиції» рішення про зміну форми правління з президентською на парламентсько-президентську після закінчення конституційних повноважень колишнього Президента з метою продовження його влади, але вже в кріслі Прем'єр-міністра, зіткнулося з численними протестами, яких обурив обман Сержа Саргсяна, що обіцяв до проведення конституційний реформа не посідати посаду прем'єр-міністра.
Пробувши на посаді менш одного тижня, він склав з себе повноваження. Парламент Вірменії саморозпустився, а на позачергових парламентських виборах переконливу перемогу отримав альянс «Мій крок» лідера протестів Нікола Пашиняна з результатом 70,4%.
Особливий інтерес викликає та обставина, що партія колишнього Президента Сержа Саргсяна, Республіканська партія Вірменії, не здолала 5%-вий бар'єр, хоча рік тому в 2017 році виграла вибори з результатом 49,2%.
Геополітичні європейські невдачи Росії
Російська Федерація, що останні два десятиліття старається «не миттям, так катанням» відродити пройдешню політичну потужність радянської імперії, в 2018 році не добилася ніяких серйозних успіхів, потерпівши декілька суттєвих поразок. Застосовуються стандартні інструменти: економічна залежність, мова та масова культура, релігія.
Невдалі спроби «повернення Чорногорії». Молода балканська республіка, що отримала незалежність усього лише в 2006 році в результаті м'якого розділу Югославії, стала туристським центром, дуже популярним у громадян Росії. Деякі з них навіть отримали громадянство Чорногорії, прагнучи мати нерухомість в цій країні та спокійно відпочивати.
5 червня Чорногорія офіційно стала 29 членом НАТО, значно прискоривши цей процес навесні 2014 року після російської агресії проти України. Нині Чорногорія є кандидатом на вступ в ЄС, а офіційною валютою є євро (використовується особливий режим валютного союза).
Потенційні проблеми з союзниками. Традиційні союзники Росії на пострадянському просторі, учасники Євразійського економічного союзу: Вірменія, Білорусь і Казахстан, - побоюються її імперських амбіцій і, кожна по-своєму, намагаються виходити з сфер російського впливу в різних питаннях. Поки це ще не створює непереборних проблем, проте усі учасники цього процесу прекрасно розуміють цілі та завдання союзників.
Проблеми з газопроводами. Останніми роками Росія вкладає значні ресурси у будівництво нових європейських газопроводів, щоб розширити ринки збуту та понизити залежність від «транзитних держав». Останніми проектами є: «Північний потік-2», «Турецький потік» (після закриття «Південного потоку»).
З точки зору економіки, подібне прагнення є вигідним для європейських споживачів, за винятком одного найважливішого «АЛЕ». Економічна залежність розглядається керівництвом Росії як найважливіший інструмент політичного впливу.
У 2018 році обидва проекти просувалися украй важко, з'являлися конкуренти, у тому числі й несподівані. США і Канада, експортуючи все більше зрідженого газу, розглядають європейські ринки як пріоритетні напрями та інвестують значні кошти в створення відповідної інфраструктури. Це може дуже сильно вдарити й по економічній складовій продажів і транспортування російського газу в Європу.
Шпигунські ігри. Скандал з отруєнням в Солсбері навесні 2018 року привів до масової висилки російських дипломатів з європейських столиць. Спроби дистанціювання від скандалу і виправдання в очах європейців тільки посилювали провину Росії. Восени були обнародувані результати шпигунських скандалів в Нідерландах за участю росіян, що також не поліпшило погляди європейців щодо намерів Росії.
Доктор економічних наук, професор Сергій Колодій
