Глава Довженко-Центру прокоментував найбільші скандали навколо установи: інтерв’ю Козленка за хвилину
Директор Довженко-Центру Іван Козленко назвав причини фінансових проблем підприємства, розкритикував керівництво Держкіно та розповів, як корпуси центру потрапили до забудовника.
Культуролог в інтерв’ю Громадське також прокоментував недавні обшуки та пояснив, що не так із законом про культуру і державним фінансуванням. Усе інтерв’ю за хвилину.
Затримка грошей виникла з боку Держкіно. Призначення на пост Марини Кудерчук стало помилкою нової влади, це призвело не лише до браку коштів, а і втрати довіри. Козленко називає керівника Держкіно «некомпетентним і не здатним виконувати свої функції». Кудерчук не захищала галузь під час перегляду держбюджету, це робив комітет гуманітарної та інформполітики ВР, який допоміг виділити 440 млн грн. на кіно, а не 0, як передбачалось у першому проекті. .
Для збереження Довженко-Центру треба 8,6 млн грн на рік, із них велика частина – зарплати. Заборгованість по зарплатні складає понад 2,5 млн гривень. «Щойно гроші від держави прийдуть на рахунки, вони на 60–70% будуть витрачені».
Українські культурні інституції роблять махінації з бухгалтерським обліком, щоб не показувати реальні прибутки. Причина у принципі дотаційності культури: у прибуткових установ держава забирає зароблене і зменшує фінансування, а збиткові фінансує гарно.
В Україні «жахливий закон про культуру», який спровокував «процвітання шароварництва на державному рівні». Хоч у законі з’явились поняття культурний продукт, грант, стейкхолдер та агенти, документ не відповідає викликам сучасності.
Приміщення Довженко-Центру орендують заклади культури й офіс продажів. У 2014 третину площі винаймали непрофільні бізнеси (офіси, ремонт техніки, продаж насіння, автошкола, склади). Головне джерело доходів від оренди – два корпуси, які не стосуються центру, їх винаймає один власник з 94 та 98 року.
Обшуки у Довженко-Центрі відбулись через оренду. Орендар у 2007 добудував приміщення до корпусу і оформив його з дозволу тодішнього директора Центру. У 2014 орендар зареєстрував добудову як власність, а Козленко дізнався про це аж у 2016 і повідомив Мінкультури. Але до того часу приміщення вже було записане на офшорній фірмі.
Претензії і позов Держаудитслужби пов’язані з тим, що Центр не виставляв офшорній фірмі рахунки для податку на землю. Інша скарга - заниження орендної плати щодо приміщення, яке здають з 1994 року.
Козленко нараховував собі надбавку 30–50%, бо «за умовами контракту вона хоч не передбачена, але і не заборонена». Зарплата керівника у 2015-2016 роках була 4800 грн. Козленко наполягає, що надбавки поширювались на усіх працівників згідно колективного договору, «а я себе вважаю працівником Центру». Однак держаудитори думають інакше. Надбавки важливі як заохочення. До того ж, підприємство платить надбавки лише, коли є прибуток.
Як корпуси Довженко-Центру потрапили до забудовника комплексу Smart Plaza Goloseevo: уряд продав на аукціоні 10 з 14 корпусів колишньої кінокопіювальної фабрики у 2007 році, виручивши за них більше 40 млн гривень. Кошти пішли на закупівлю кінокопіювального обладнання, яке у 2011 не здали в експлуатацію, і покупка виявилась непотрібною через перехід на цифру. На 2011 на балансі центру були три корпуси + бомбосховище, решта 10 будівель - у приватного власника, але земля під ними залишилась за Центром. Установа платила за неї податок - 1,7 млн на 2017 рік. Тому у 2015 територію вирішили поділити. Власник корпусів продав їх забудовнику, а Козленко вів з ним переговори. За їх результатом проклали межу, землю повернули КМДА, а вона передала її власнику.
Забудовника не цікавлять решта корпусів Довженко-Центру. За підсумками перемовин, будівельник за свій рахунок зробив повне фасадне утеплення, реконструкцію вхідної групи та фільмофонду у бомбосховищі. «Його цікавила лише земля, тому він старі корпуси зруйнував і будує на них свій комплекс».