Дивіться. Чому я вважаю, що сучасне hromadske.ua вдається до антиукраїнської пропаганди найнижчого штибу і маю на це аргументи.
От матеріал. Забігаючи наперед - класичний приклад інформаційної маніпуляції.
Найчастіше насильниками є чоловіки-військовослужбовці або ті, хто повернувся з війни» - пише нам Громадське у підводці.
Сам матеріал за авторством пана Бориса Ткачука стверджує таке. Вибачте, я маю зацитувати маніпуляцію, щоб її розібрати.
«Жінки на сході України зазнають сексуального насильства з боку військовослужбовців, особливо в районах уздовж лінії розмежування. Представники міжнародної правозахисної організації Amnesty International в Україні задокументували 8 таких випадків.
Про це йдеться в доповіді міжнародної правозахисної організації Amnesty International в Україні «Не приватна справа», яка є в нашому розпорядженні.
Так, ці випадки зафіксували під час шести робочих поїздок дослідниць Amnesty International, здійснених із січня по листопад 2019 року, на підконтрольні уряду території Луганської та Донецької областей.
Від сексуального насильства військовослужбовців постраждали цивільні жінки та дівчата: зокрема зафіксували 2 зґвалтування, 1 замах на зґвалтування та 5 випадків сексуального домагання. Учиняли вони його протягом 2017-2018 років у місцях проживання цивільного населення.
Правозахисники фіксують також випадки домашнього насильства в сім'ях військових на Донбасі. Наприклад, Amnesty International задокументувала історію жінки, яка під час вагітності пережила побої від свого чоловіка, на той час військовослужбовця. Вона відмовилася заявити про насильство, оскільки минулого разу військове керівництво чоловіка натиснуло на жінку і змусило її забрати заяву про побої та зламаний ніс — аби не «осоромити» чоловіка.
До того ж військові та поліцейські звільняються від адміністративного судочинства в судах загальної юрисдикції, зазначають правозахисники, що ефективно захищає їх від кримінального переслідування за домашнє насильство. Приміром, нині, якщо домашнє насильство вчинив військовослужбовець, співробітник поліції також складає адміністративний протокол, але передає справу відповідним військовим формуванням, які вирішують, починати розслідування чи ні.»
Окей. Давайте розберемося, де тут брехня, де напібрехня, а де маніпуляція.
Підводка стверджує, що «найчастіше насильниками є чоловіки-військовослужбовці або ті, хто повернувся з війни». Навіть в контексті попереднього речення - для того, щоб ця фраза була підтверджена, потрібна статистика, яка б стверджувала, що військовослужбовці чинять насилля частіше за цивільних. Чи є така статистика в документах, на які посилається Громадське?
Я перевірив. Звіт є у відкритому доступі.
«В 11 з 27 випадків домашнього насильства, які зафіксували представниці Amnesty International, кривдниками виступали колишні чи нинішні військовослужбовці. (Amnesty International, обговорення у фокус-групах та інтерв’ю в населених пунктах, близьких до лінії зіткнення, в Донецькій і Луганській областях, а також у Слов’янську, Краматорську та Святогірську, в період з 28 березня по 29 листопада 2019 року. Інформація про ще п’ять випадків надійшла від партнерської організації в лютому 2020 року.)».
Таким чином: Амнесті спеціально відшукували випадки домашнього насильства на лінії розмежування, знайшли разом із партнерами 27, з них 11 пов’язані із військовослужбовцями.
Навіть суто математично 11 - менше половини від 27. Але як ми бачимо, мова йде саме про лінію розмежування. Скільки ж взагалі фіксується випадків домашнього насильства по країні?
Загалом - понад сто тисяч на рік, за даними МВС.
Себто ще раз. Беремо статистику про 11 випадків домашнього насильства з 27, що відбулися на лінії розмежування та про які дізналися Амнесті.
Ігноруємо той факт, що вони складають приблизно 0,01% (ні, не один відсоток, СОТУ ДОЛЮ ВІДСОТКА) від загальної кількості річних повідомлень про домашнє насильство в Україні.
Робимо на основі цього підзаголовок, з якого у читача створюється враження, що військовослужбовці - головні творці домашнього насильства в Україні.
Це мова про домашнє насильство. Поговоримо тепер про згвалтування.
«Від сексуального насильства військовослужбовців постраждали цивільні жінки та дівчата: зокрема зафіксували 2 зґвалтування, 1 замах на зґвалтування та 5 випадків сексуального домагання. Учиняли вони його протягом 2017-2018 років у місцях проживання цивільного населення».
Знов-таки, в Україні за 2017 рік зафіксовано 213 згвалтувань. У 2018 - 148. В сумі маємо 361.
Себто, з 361 зафіксованого випадку згвалтування військові вчинили 2 (два).
Це правда? Виглядає вірогідно.
Але у чому маніпуляція?
Уявіть собі, що замість «військовослужбовців» вжито:
- євреїв,
- переселенців,
- прихильників партії «Батьківщина»
- людей на ім’я Олег.
Ну, суто статистично серед 361 людини буде пара-трійка євреїв, пара-трійка переселенців, з десяток прихильників «Батьківщини» та з пару десятків Олегів. Питання в тому, чому саме ця категорія була виділена в окрему? Чи варто жінкам боятися Олегів?
Це традиційний прийом чорного піару. Коли маніпуляція - у виокремлені окремої категорії із загальної статистики. Коли кажуть окремо про «кількість згвалтувань, вчинених мігрантами, переселенцями, людьми кавказької національності» - це роблять для того, щоб підкреслити, що ці категорії схильні до насильства, навіть якщо між цим статусом та насильством немає причинно-наслідкового зв’язку, а є лише статистична випадковість. Прийом «red herring» - «зіпсована риба». Створення асоціації між окремою суспільною категорією та насильством.
І наостанок. Твердження «військові та поліцейські звільняються від адміністративного судочинства в судах загальної юрисдикції, зазначають правозахисники, що ефективно захищає їх від кримінального переслідування за домашнє насильство. Приміром, нині, якщо домашнє насильство вчинив військовослужбовець, співробітник поліції також складає адміністративний протокол, але передає справу відповідним військовим формуванням, які вирішують, починати розслідування чи ні». Я не знаю, звідки це взято, але це просто неправда. З кінця 2018 року в Україні домашнє насильство - кримінальний злочин. Так, поліція передасть дані для дисциплінарного розслідування до частини, але це жодним чином не звільняє військового від відповідальності перед законом - в нас немає окремий військових судів, і його розберуть і там, і там.
На момент дописування цього посту «Громадське» виправило заголовок та підводку, але вибачте, я все одно це опублікую. Бо таке просто не мало виходити. За іронією, класика військової пропаганди з часів Першої світової - розповіді про сексуальне насильство ворожих військових. Тут маємо ситуацію, коли мочать своїх військових. Коли навіть не розуміють, що не так, поки не накидають… критики в коментарях.
Громадське називає себе незалежним медіа - це їхній «оффер» читачам, важлива складова бренду. Це неправда, і цю неправду легко спростувати: Громадське є ідеологічним медіа, залежним від низки донорів з дуже чітким ідеологічним порядком денним. Воно фінансується низкою міжнародних фондів - це ок. І порядок денний донорів визначає його редакційну політику. Це теж ок, я не критикую сам принцип. Але це ок лише за умов, що ти не розповідаєш читачам, що є незалежним та існуєш за їхній рахунок, коли насправді внески читачів складають 300 тисяч із 48-мільйонного річного бюджету, а редакційна політика є більш ідеологічно вивіреною за газету Ізвестія часів Хрущова-Аджубея.
Ідеологічна політика, що визначає матеріали Громадського, дозволяє та заохочує видавати маніпулятивні матеріали щодо власної армії - сорі, але це далеко не перший раз. Робити ту саму справу, за яку великі гроші платять структурним підрозділам інформаційно-психологічних операцій ССО РФ та ГРУ РФ. Іронічно, що вони роблять те ж саме, але за гроші посольства Данії та Української світової фундації.
Іронічно, але кепсько.
Матеріал опубліковано мовою оригіналу. Джерело: Facebook.
