Інвестиційний занепад країни-агресора: наслідки політичної деградації РФ

Інвестиційний занепад країни-агресора: наслідки політичної деградації РФ

Діденко Сергій
Автор
Діденко Сергій
UA.NEWS
Поділитись:

В умовах турбулентності передвиборчого періоду, негативного впливу  трансформаційних процесів  економіки країни, а також жорстоких умов народного господарства, обумовлених зовнішньою агресією з боку Росії, населення країни  постало перед проблемою усвідомлення демократичних цінностей. В таких умовах, у більшості громадян залишається актуальним питання щодо правильності напрямку обраного шляху для забезпечення економічного піднесення, адже важкі часи сіють сумніви.

Зазначимо, в теоретичному аспекті,   економічне зростання розглядається як результат збільшення кількості та підвищення якості ресурсів, залучених до виробництва, зокрема капітальних вкладень. Та економіка розвитку передбачає більш широкий підхід, який враховує зміну соціальної структури суспільства і людського капіталу, вплив неекономічних факторів зростання: географічних, психологічних, політичних, інноваційних, технологічних тощо.

Одними з основних політичних детермінант економічного зростання є обсяг державних витрат, стабільність політичного режиму, його демократичність, ступінь свободи економіки, ефективність захисту прав приватної власності. Таке твердження спонукає до аналізу взаємодії фактору політики та економічного розвитку на прикладі РФ.

На фоні введення нового раунду санкцій США і невгасаючого конфлікту з Заходом приплив прямих іноземних інвестицій – тобто вкладень не в фінансові активи, а в реальний сектор економіки – в РФ  скотився до історичного мінімуму.

За підсумками року він склав лише 1,9 млрд доларів, що в 14 разів нижче за показник 2017 року і в 30 менше, ніж в 2013 році. При цьому в другому півріччі, за даними ЦБ, інвестори і зовсім забирали гроші – 5,3 млрд доларів в третьому кварталі і 0,9 млрд доларів – в четвертому.

Рисунок 1 – Історичний мінімум прямих інвестицій за всю історію спостереження

Цінова кон’юнктура на нафтовому ринку обумовила «успіх»: середня ціна продажу за кордон російського сорту нафти Urals зросла на 16 доларів. Вперше з 2014 року осінні нафтові котирування перевищували 80 доларів за барель.

В результаті економіка РФ отримала найбільший у своїй історії профіцит платіжного балансу: чистий приплив іноземної валюти за поточним рахунком склав 114,7 млрд доларів, або 7% ВВП.

Та варто акцентувати на економічних особливостях цієї країни, адже більше половини цієї суми – 67,5 млрд доларів – пішло з країни у вигляді вивезення капіталу приватним сектором. А залишками доходів, російська влада розпорядилася на власний розсуд, приймаючи вельми нетривіальні фінансові рішення. З січня по вересень Центральний банк проводив операції купівлі валютних надходжень на ринок  в рамках механізму бюджетного правила і вилучив з обігу близько 35 млрд доларів.

Механізм «бюджетних правил», по суті, фіксує певний рівень цін на нафту для ненафтогазових економік і дозволяє нівелювати вплив світових цін  – як короткострокових, так і довгострокових коливань сировинного суперциклу – на внутрішні макроекономічні умови.

Рисунок 2 – Історичний макимум профіциту рахунку поточних операцій

Практично ту ж суму і за той же період (33 млрд доларів) ЦБ конвертував в китайські юані, збільшивши їх частку в резервах до безпрецедентних 15%. Відповідно нафтодоларові доходи було розміщено в економіку Китаю.

Рисунок 3 –  Зміни в структурі офіційних резервів

Нагадаємо, інвестування в китайську валюту, обернулися для центробанку збитками: з кінця червня на тлі торгової війни Пекіна з США курс юаня почав стрімко падати, а до кінця року втратив 7,5% своєї вартості. У підсумку, в результаті девальвації юаня, агресор поніс втрати в розмірі 5 млрд доларів золотовалютних резервів.

З втратами завершив рік і споживчий ринок. Реальні наявні доходи населення падають п’ятий рік поспіль, чого статистика не фіксувала жодного разу навіть на початку 1990-х.

За рік населення країни збідніло на 0,2%, роком раніше – на 1,2%, в 2016 році – на 5,8%, в 2015-му – на 3,2%, а в 2014-му – на 0,7 %.

За підсумками 2018 року  профіцит державного бюджету виявився рекордним за 10 років. Нафтогазові доходи злетіли в 1,5 рази (з 5,972 до 9,018 трлн рублів), з несировинного сектора вдалося отримати на 14% більше. Державні видатки при цьому збільшилися всього на 1,7%, а соціальні статті були зменшені на 8,2%, або 434 мільярдів рублів.

Рисунок 4 – Доходи бюджету

Із зібраних грошей, за даними Мінфіну, 53% було витрачено не на інвестиції, а на утримання чиновників, армію, поліцію та купівлю валюти.

В підсумку зазначимо, що режимах автократичного правління є закономірним бажання збільшити кількість чиновників з метою максимізації своєї влади та забезпечення важелів тиску на економіку. Демократичні країни можуть виділяти більше коштів на виробничі видатки, тому що виборці можуть віддати перевагу тим  видаткам, які ведуть до помітного підвищення їхнього добробуту.

Значна частина видатків на освіту й охорону здоров’я фінансується державою й містить перерозподільний елемент. Таким чином, якщо демократичні держави більш чутливо, ніж держава з диктаторським правлінням, реагують на ключові потреби населення в галузі освіти й охорони здоров’я, вони будуть слідувати політиці, яка сприяє нагромадженню людського капіталу.

Оскільки в умовах демократичного суспільства досягається більш справедливий перерозподіл багатства, який здійснюється через соціальну політику, перерозподіл землі, або ж формування ринків та інститутів громадянського суспільства, то для України альтернативи подальшому розвитку демократичного суспільства не існує.

Країна залишається послідовною в своїх діях, спрямованих на утвердження демократичних інституцій та верховенства права, боротьби з корупцією, модернізації економіки та інфраструктури, підвищенні добробуту населення.

І чим вищим буде вплив демократичного суспільства в Україні на розподіл, тим більшим буде його сукупний вплив на досягнення соціальної рівності і, отже, економічного зростання.

Таким чином, можна зробити висновок, що демократія для свого розвитку потребує певних економічних умов (вільного ринку, підприємництва громадян, розвинутого інституту приватної власності тощо), але ними обмежуватися не може, оскільки сам лише економічний розвиток не є гарантією демократії, і принципова роль у даному випадку належить державі, яка повинна продовжувати створювати не лише економічні, а й соціальні та політичні інститути, які б забезпечували цінності демократії.

 

 

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: