Після приходу до влади Володимиру Зеленському вдалося реанімувати Нормандський процес щодо Донбасу. На це досягнення, після кількарічної перерви, дивилися з оптимізмом.
Однак з моменту зустрічі в Парижі у грудні 2019 пройшло 9 місяців, а довгострокового результату щодо врегулювання на сході України так і не сталося. Як і нового саміту на рівні лідерів держав Норманді – України, Франції, Німеччини та Росії.
Контекст переговорів у Берліні
Після виходу другого президента України Леоніда Кучми з Мінської ТКГ, переговори з Росією від імені офіційного Києва очолив Леонід Кравчук. Трохи пізніше українську команду переговірників «посилили» ще одним чиновником з 90-х – екс-прем'єром Фітольдом Фокіним.
Саме від цих двох політиків прозвучали найконтроверсійніші національним інтересам України пропозиції щодо врегулювання на Донбасі. 23 серпня Кравчук звернувся до парламенту із закликом внести правки до постанови ВР про проведення місцевих виборів. Для окупованої частини сходу України це означало б зняття обмежень на вибори до деокупації. Фактично – на умовах Кремля, без будь-яких гарантій безпеки та європейських норм вільного і прозорого електорального процесу.
Фітольд Фокін пішов далі і запропонував загальну амністію тим, хто брав участь у сепаратизмі на Донбасі. Крім цього – особливий статус для всього регіону, а не тільки частини окупованих земель. Пропозиції екс-прем'єра викликали гостру критику навіть у самій владній команді. Більш того, загальна амністія заборонена чинним законодавством України. Від кримінальної відповідальності не можуть звільнятися особи, які здійснювали військові злочини або злочини проти людяності, включаючи і тих, хто причетний до авіакатастрофи рейсу МН17.
Літнє перемир'я, розпочате 27 липня, так і не стало всеосяжним, було неодноразово порушене. На початку вересня бойовики «Л/ДНР» пішли на загострення, в результаті чого постраждали українські військові, 1 боєць загинув.
Пошук компромісів та необхідність повернення до перемир'я змусили Україну піти на непопулярний серед патріотів захід. 10 вересня мала пройти спільна інспекція позицій ЗСУ біля селища Шуми за участю ОБСЄ і представників «Л/ДНР». Але вона була зірвана. Замість неї бойовики прицільно обстріляли українців.
Всі ці події – ланки одного ланцюга – Росія всіляко використовує чутливу тему перемир'я для продавлювання своїх інтересів. Наприклад, метою інспекції було представити сепаратистів в якості офіційних осіб переговорного процесу по Донбасу, чого роками домагається Кремль:
«Ключовою метою росіян в рамках організації цієї інспекції було саме це: «вивести» з тіні так зване «представництво ДНР при СЦКК», щоб його так званий «керівник» оглянув позицій ЗСУ і, як додатково вимагала Росія, підписав за підсумками цього протокол. А в протоколі, безсумнівно, поряд з українським підписом повинен з'явитися підпис і цієї «посадової особи». Цей приклад дуже наочно демонструє, як наполегливо і методично росіяни грають у нав'язування того ж прямого діалогу з «ЛДНР» на всіх рівнях»
Кінцева мета – зрозуміла. Примусити Київ прийняти Донбас як регіон з особливою думкою про майбутнє України, включаючи делегування його представників до центральних органів влади, що дозволить утримувати країну в зоні російського впливу. І вивести себе із відповідальності за те, що відбувається там, включаючи фінансування псевдореспублік.
Цей сценарій врегулювання абсолютно не вписується ні в правове поле України, ні в її національні інтереси. І тим не менше, усі ці пропозиції обговорювалися на саміті радників міністрів Нормандської групи в Берліні.
Підсумки Берлінської зустрічі
Єдиний результат, до якого прийшли за підсумками зустрічі – це питання збереження режиму тиші. Однак, як показує досвід 6-річної війни, для росіян це інструмент політичного тиску на Київ, який при нагоді скасовується або порушується.
«Припинення вогню не було підкріплено ніякими додатковими гарантіями, значить – в будь-який момент може бути порушене, як це вже робилося з російської сторони. Режим тиші для Москви – виключно політичний інструмент для одночасного тиску на Київ з вимогами починати виконання політичних пунктів Мінських домовленостей»
Росіяни за підсумками зустрічі прямо заявили про відсутність будь-якого прогресу по Донбасу. Дмітрій Козак озвучив позицію, що Верховна Рада перегляне постанову про місцеві вибори. На що очільник Офісу Зеленського Андрій Єрмак запевняє, Україна в Берліні не брала на себе таких зобов'язань:
«Ніяких зобов'язань від української сторони про перегляд постанови Верховної Ради не було. І це неможливо, тому що ми не можемо втручатися у діяльність українського парламенту. Ми тільки поінформували колег по Нормандській зустрічі, що депутатом від «Слуги народу» ще 28 липня зареєстрована постанова про зміни до Постанови про місцеві вибори. І ця Постанова є і найближчим часом вона буде винесена в зал Верховної Ради, де вирішуватиметься її доля»
очільник Офісу ЗеленськогоЕксперти припускають, що Рада не підтримає зміни, так як навіть у середовищі пропрезидентської фракції є група депутатів, які вважають подібну ініціативу капітулянтською.
Шанси на нову зустріч на рівні лідерів держав виглядають примарними, враховуючи, що політичних поступок з боку Києва в потрібному обсязі Кремль домогтися не може. Як і не зрозуміла доля питання про обмін полоненими, що було анонсовано Єрмаком на початку серпня.
«Після заяви, що амністія повинна бути для всіх, а статус повинні отримати в цілому Донецька і Луганська область, особливий статус для частини територій і часткова амністія буде вже не здаватися багатьом такою «зрадою» на тлі заяв Фокіна. Це дуже відомий не тільки політичний, але і психологічний прийом: ставиш велику мету і відкочуєшся трохи на колишні позиції, і кінцева мета вже не здається такою жахливою»
Чому немає миру на Донбасі
Відповідь на це питання лежить на поверхні. Тому що миру не хоче Росія. Мир очима Москви – це капітуляція держави України і повернення до колишнього статус-кво – політична, економічна, енергетична і ментальна залежність від Кремля. Для нашого громадянського суспільства це абсолютно неприйнятна матриця майбутнього країни.
Режим тиші – це предмет торгу за зняття антиросійських санкцій і відхід від відповідальності за розв'язану в сусідній державі війну. Використовуючи чутливу для президента Зеленського тему перемир'я, а також обміну полоненими, Москва показує, в її руках вирішувати, як і в якому обсязі це буде виконуватися.
Незважаючи на розмови у владі про те, що по Донбасу є «план Б», насправді ми маємо все той же заморожений конфлікт. Вирішення якого з урахуванням інтересів України можливе тільки в одному випадку, якщо ціна за вторгнення для Кремля стане непосильною.
Ще одним варіантом зсуву з мертвої точки може бути перегляд Мінських угод. У чому бачать сенс і західні партнери. Але цю позицію, як і будь-який конструктив щодо Донбасу, Росія не підтримує.
