$ 38.08 € 41.49 zł 9.64
+9° Київ +12° Варшава +5° Вашингтон
Кандід, або оптимізм

Кандід, або оптимізм

12 Листопада 2021 12:13

В інфополі є певна категорія людей, котрі дуже гостро реагують на будь-яку згадку колоніальної проблематики. Як тільки звучить саме слово «колоніалізм», на цього відразу ж реагують тим, що це «лівизна» і навішують ще кілька дещо суперечливих слів, котрі певним людям видаються образливими.

Нерідко це стається, коли хтось порушує колоніальну оптику на історію чи культуру України, бо це нібито вважається «тугою» чи чимось таким. Ну, знаєте, тим, чого не роблять представники мужніх націй.

От тільки це дуже часто спрацьовує як тригер. Теза може бути абсолютно нейтральною, просто стосуватись контексту російської окупації українських земель, котра реально була, тому дивно було б її не враховувати у відповідних контекстах. Але у відповідь завжди прилітає - ти шо, не мужик? Шо ми все тужимо і тужимо, та нам ці триста років колонізації як зайцю стоп-сигнал! Бо великі хлопчики (ті, котрі були або є колоніальними імперіями) не жаліються, не ридать а здобувать!

З останнім я згоден. От лише для того, аби щось здобувать, треба також розуміти передумови появи тієї лакуни, яку ми намагаємося заповнити своїм здобуванням. Це поведінка людини, котра не п'є парацетамол при тридцяти дев'яти, бо я ж мужик і все зі мною нормально, ні, цей відрубаний сокирою палець абсолютно не болить, ти що.

А коли тема колоніалізму настільки триґерна, що ти з будь-якого приводу не можеш не натякнути людям, що було б добре про це не говорити - це, властиво, є свідченням сильно непропрацьованої проблеми. Суть її зрозуміла - є частина реальності, яку ми хочемо ігнорувати, аби вважати собі, що події минулого на нас сучасних ніяк не вплинули, що дуже багато моментів, від окремих нюансів комунікації до побутових звичок і преференцій, ніяк не пов'язані зі страхом репресій, депортації чи депривації.

Оце невротичне бажання «самому плекати свій сад», звісно, видається хорошим способом відгородити свій внутрішній світ від багатьох проблемних питань і рефлексій. Багато в чому так дійсно легше - фраза «плакати над долею України» доволі неіронічна, це вельми природна реакція людей на шокову чи травматичну інформацію. Це не універсальна реакція, але вона очікувана навіть у прямому, не те що в переносному значенні.

Я, звісно, дуже добре розумію, що таке тригерна тема. Але глобально це означає, що чимало з нас, попри критичне мислення, виявляються не готовими обговорювати цілком предметну проблему на тій підставі, що її просто належить ігнорувати. Це такий собі інтерналізований ґазлайтинґ. Не думати, що в нашому минулому міг бути травматичний досвід, який частково диктує помилки теперішнього. А якщо й було щось - ну було та й загуло. Чи ти не мужик? Замість «не ридать, а здобувать» виходить «не говорити, а терпіти». А це вже трошки інший підхід.

Матеріал опубліковано мовою оригіналу. Джерело: Facebook.