Відповідно до ст. 99 Конституції України, основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. При виконанні своєї основної функції, Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі, як це закріплено в основних положеннях Закону України «Про Національний банк України». Та виконання покладених обов’язків щодо забезпечення цінової стабільності можлива лише за умови необхідної компетенції впливу на генеруючі фактори ціноутворення. Ключовими аспектами впливу є можливість забезпечення фінансової стабільності та позитивної динаміки економічного зростання.
Згідного чинного законодавства, Національний банк у межах своїх повноважень сприяє фінансовій стабільності та стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню та підтримки цінової стабільності в державі. В цьому ж контексті, Національний банк сприяє додержанню стійких темпів економічного зростання та підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України за умови, що це не перешкоджає досягненню цінової стабільності та стабільності банківської системи.
З метою посилення можливостей сприяння фінансовій стабільності, Національний банк України оприлюднює Стратегію макропруденційної політики. У стратегії докладно описано, що та як робитиме НБУ, щоб забезпечити фінансову стабільність, необхідну для сталого економічного зростання. Стратегія закладає основу для запровадження системної макропруденційної політики в Україні, а також знайомить з нею громадськість, забезпечуючи таким чином прозорість політики, її зрозумілість та більшу ефективність в досягненні фінансової стабільності.
Щоб ефективно виконувати функцію забезпечення фінансової стабільності, Національний банк розробив описану у Стратегії систему макропруденційної політики, необхідну для запобігання накопиченню й реалізації системних ризиків у фінансовому секторі, а також для підвищення його стійкості до кризових явищ.
В умовах запровадження системи Національний банк відповідатиме за реалізацію макропруденційної політики на рівні з монетарною політикою, спрямованою на досягнення та підтримку низьких темпів інфляції, та мікропруденційною (наглядовою) політикою, сфокусованою на забезпеченні стійкості окремих банків та захисті їхніх вкладників. На відміну від банківського нагляду, інструменти макропруденційної політики застосовуються до фінансової системи загалом або окремих груп її учасників, оскільки фінансова стабільність залежить не тільки від банків, а й від небанківських фінансових установ, то для вчасного виявлення системних ризиків і реагування на них Національний банк координуватиме свої дії з іншими регуляторами фінансового сектору, зокрема через міжвідомчий орган – Раду з фінансової стабільності.
Запровадження макропруденційної політики в Україні зумовлено необхідністю посилити захист фінансової системи від потенційних криз. За частотою системних банківських криз Україна входить до трійки країн-лідерів у світі: упродовж останніх 20 років вони траплялися тричі. Прямі втрати всієї економіки від останньої (2014-2016 рр.) становили майже 40% ВВП. Наслідки цієї кризи суттєво обмежили банківське кредитування та економічне зростання. Це свідчення того, якою високою може бути ціна недостатньо ефективного регулювання фінансового сектору – як на рівні окремих фінансових установ, так і на рівні системи в цілому.
Щоб подолати наслідки останньої кризи, Національний банк провів суттєву роботу: було повністю реформовано нагляд за окремими банками, підвищено рівень прозорості банківської системи та вимоги до її учасників, зокрема до їх капіталу, ліквідності, корпоративного управління та управління ризиками тощо. Уже застосовуються також і окремі макропруденційні інструменти, наприклад, коефіцієнт покриття ліквідністю LCR та додаткові вимоги до капіталу за результатами стрес-тестування. Публікація цієї Стратегії знаменує перехід до більш системного макропруденційного регулювання.
Кінцева мета макропруденційної політики – забезпечення фінансової стабільності через підвищення стійкості фінансової системи та недопущення накопичення системних ризиків.
Вона досягається через виконання проміжних цілей. З урахуванням рекомендацій Європейської ради з системних ризиків та особливостей української фінансової системи, Стратегія визначає шість проміжних цілей:
- недопущення надмірного зростання кредитування;
- недопущення накопичення дефіциту ліквідності;
- обмеження концентрації ризиків;
- обмеження впливу викривлених стимулів;
- підвищення стійкості фінансової інфраструктури;
- зниження рівня доларизації в секторі.
Особливу увагу приділено довгостроковим ризикам, що притаманні фінансовому сектору України сьогодні. До них належать:
- коротка строковість фондування банків;
- значний рівень доларизації банківського сектору;
- висока частка державного капіталу в банківському секторі;
- стрімке зростання споживчого кредитування;
- перетікання активів та операцій до небанківського фінансового сектору;
- висока концентрація кредитних ризиків;
- висока частка непрацюючих кредитів.
Національний банк завчасно інформуватиме учасників ринку про впровадження макропруденційних інструментів та обґрунтовуватиме доцільність їх активації.
Нагадаємо, що враховуючи тісні зв’язки між фінансовою системою та монетарною політикою, Національний банк України має зобов’язання забезпечувати фінансову стабільність. Для цього забезпечується належна організація моніторингу макроекономічних змін, які можуть вплинути на фінансову стабільність. Якщо раніше основна увага регуляторів приділялась платоспроможності та стійкості окремих фінансових установ, то криза довела необхідність системної роботи у фінансовому секторі, тобто належного регулювання та нагляду за фінансовим сектором у цілому. Відповідно до такого підходу особлива увага приділяється системним фінансовим установам і взаємозв’язкам у фінансовому секторі. Це обумовлено тим, що ризик системної стабільності залежить від колективної поведінки учасників фінансового сектору, в результаті чого ризики фінансової системи з точки зору регулятора набувають зовнішнього характеру.
Системний ризик може розглядатися з позиції порушення діяльності всієї фінансової системи з потенційними серйозними негативними наслідками для внутрішнього ринку та реального сектору економіки, а також, як ризик дестабілізації у наданні ключових фінансових послуг, що можуть мати серйозні наслідки для реальної економіки.
