Різке нарощування бойових сил Росії вздовж України залишається топовою темою для міжнародного порядку денного і західної преси, хто першими почав публікувати дані розвідки про напад Москви. У цьому контексті медіа аналізують підсумки відео-зустрічі Джо Байдена та Володимира Путіна 7 грудня.
Головне питання, яке хвилює світову громадськість, полягає в тому, як далеко зайде Кремль і чи зможе Вашингтон запропонувати реальні кроки для зниження ескалації. Західна преса поділяє думку – Путін зробив Росію ключовою темою зовнішньої політики США. Як має діяти Байден і до чого готуватись Україні на початку 2022 року – у нашій добірці матеріалів від провідних медіа.
BBC: Путін не поверне війська до казарм поки не отримає перемогу в Україні
«Тепер все залежить від того, що Путін візьме з цієї дискусії і які сигнали він отримає і направить найближчими днями, а можливо, й тижнями. Важко переоцінити серйозність цієї ситуації. Масштаби та характер нарощування російської військової могутності навколо України є надзвичайними. Джерела в американській розвідці попереджають, що Кремль готується до наступу на кількох фронтах вже на початку наступного року за участі близько 175 тис. військовослужбовців»
Аналітик Майкл Кофман, один із найбільш обізнаних західних спостерігачів за російськими військовими справами, вважає, що причини для занепокоєння є. Тому що цього разу показовими є розміри зібраних бойових елементів і сил, призначених для утримання захопленої території.
«Отже, це виглядає як реальні сили вторгнення, що перевершують усе, що було у 2014-2015 роках (востаннє великі російські підрозділи брали безпосередню участь у бойових діях), призначені для великомасштабного військового втручання»
Автор розмірковує про наслідки відео-конференції США та Росії. На його думку, є три можливі результати.
«Росія може відступити перед загрозою узгоджених каральних західних економічних санкцій. Або може бути встановлений певний оновлений дипломатичний процес, що запобігає конфлікту. Або, можливо, вибір уже зроблено на користь війни»
Можливо, Путін вирішив, що тільки прямі військові дії можуть досягти його цілей щодо України, і, враховуючи зимові енергетичні проблеми Західної Європи, передбачувану слабкість президента Байдена та відволікання на пандемію коронавірусу, зараз є найкращим часом для завдання удару.
«Сценарій того, що Путін відступить, мабуть, найменш ймовірний результат. Путін вивів свої війська, і вони не повернуться до казарм, доки він не здобуде якусь перемогу. Президент Путін має як міжнародні, так і внутрішні проблеми. Слабкість йому погано послужить»
Незважаючи на всі його розмови про історичну долю Росії та України, що сприймається багатьма як перебільшення, Путін має реальні побоювання – не тільки з приводу того, що він бачить зміщення України в бік НАТО, але й щодо наслідків існування життєздатної демократичної системи.
«Він, звичайно, має зважити очевидну трансатлантичну єдність та загрозу економічних санкцій. Але Росія раніше витримувала західні санкції. І він може вважати, що єдність Заходу може бути піддана випробуванню на міцність, враховуючи енергетичну зброю, яку може мати Москва»
Другий сценарій – дипломатичне вирішення – також під питанням. Президент Байден відмовився від вимог Росії накласти вето на потенційне членство України в НАТО. Хоча насправді, до такого членства ще далеко. Чи має Вашингтон ширші дипломатичні переваги для Путіна, щоб запобігти війні?
«Президент Росії вже зафіксував свого роду невелику дипломатичну перемогу, оскільки цей відео-саміт із його американським колегою взагалі відбувся. Нарощування російських військ навколо України, що продовжується, змусило президента США зробити кризу біля кордонів одним з пріоритетів свого зовнішньополітичного порядку денного. Це потужне нагадування про те, що, незважаючи на всі розмови про новий стратегічний фокус Вашингтона на Китай, він не може ігнорувати свої давні зобов'язання в Європі і, якщо Москва намагатиметься зробити це, вона може принаймні тимчасово змінити стратегічні пріоритети адміністрації Байдена»
Повернення за стіл наддержав – невеликий плюс для Путіна. Але навряд чи цього буде достатньо. Тим не менше, лідери двох країн відновили діалог на саміті у Женеві у червні минулого року. Крім України, там були порушені питання стратегічної стабільності, кіберзлочинності, такі регіональні теми, як Іран.
«Подібні дискусії – музика для вух Москви. Але чи їх вистачить? Чи можна вигадати якусь оновлену або змінену дипломатичну ініціативу для сепаратистських проросійських регіонів на сході України, щоб замінити значною мірою вмираючий мінський процес?»
Чи можуть самі США брати участь у таких переговорах, підвищуючи свій статус? Можливо. Але це, на думку автора статті, все одно не вирішить фундаментальних проблем Росії щодо України. Майкл Кофман вважає, що дипломатичне рішення, яке змусить Україну піти на поступки в обмін на виведення російських військ, є малоймовірним.
Щодо третього сценарію – військової агресії, автор пише, що Росія готується до цього варіанту, відбудеться він чи ні.
«Операція може набувати найрізноманітніших форм – від великого вторгнення до значного просування до східної частини України. Одна з цілей – вивести в бій основні бойові частини української армії та завдати їм такої поразки, що уряду в Києві доведеться переглянути свою непоступливість»
Вторгнення на територію серед ворожого населення пов'язане із значними ризиками. Збройні сили України мають деяке західне озброєння, підготовку та значно зросли з 2015 року. Тим не менш, російські сили також покращали за останні роки.
«Вогнева міць Росії вражає. І за всіх розмов про суверенітет України НАТО не може і не піде воювати за Київ. А додаткове постачання зброї може просто сприяти виправданню Росією війни»
На розрахунок Кремлем ціни конфлікту можуть вплинути попередні військові операції. Війна в Грузії, захоплення Криму, бойові дії на Донбасі – не кажучи вже про Сирію – все це може розглядатись президентом Путіним як відносні перемоги.
Майкл Кофман вважає, що якщо Росія наважиться на війну, це буде масштабною агресією. Оскільки з 2014 року вона перебуває у найкращому становищі в економічному, політичному та військовому сенсі для проведення такої операції. Це не означає, що вона обов'язково відбудеться, але зараз існує найменша кількість перешкод для наступальних операцій.
«Отже, які шанси уникнути війни? І що ми маємо побачити, що покаже на швидкий початок бойових дій? Майкл Кофман зазначає, що «війна – це питання політики, і ознаки значною мірою будуть політичними»
Офіційна позиція Росії у багатьох відношеннях не дає підстав для оптимізму. З військової точки зору, хоча вторгнення не є неминучим, існує безліч вказівок та попереджень, що передують будь-якій операції. Характер і розташування російських військ та його активність – це одна ознака. Наразі Кофман вважає, що напруженість збережеться.
«У нинішньому вигляді Росія, ймовірно, продовжуватиме нарощувати сили, і, якщо вони мають намір дотримуватися курсу на вторгнення, забезпечуватиме їх підтримкою та матеріально-технічними елементами, необхідними для великомасштабної операції»
Associated Press: США тиснуть на Україну в питаннях Донбасу?
Associated Press вийшла з матеріалом Talks on Ukraine would pose challenge of their own for Biden («Переговори по Україні стануть проблемою для Байдена»), де автори вважають, що будь-які переговори щодо мирного вирішення європейського суперництва між Заходом і Росією – це мінне поле для американського лідера.
Посилаючись на джерела в Білому Домі, журналісти пишуть про те, що Вашингтон, ймовірно, тисне на Україну в питаннях певної автономії для Донбасу і «уточнюватиме» її прагнення до НАТО.
«Представники адміністрації припустили, що США чинитимуть тиск на Україну, щоб вона офіційно поступилася частиною автономії східним українським землям, які зараз контролюються сепаратистами, що підтримуються Росією, які повстали проти Києва в 2014 році»
Для Байдена завдання полягає в тому, щоб спонукати Київ прийняти певний стан речей на сході України, не створюючи враження, що це поступки Путіну. Бо інакше президент США подасть неправильний сигнал Росії і опиниться перед новою хвилею критики з боку республіканців, що ще більше підірве його рейтинг.
На думку колишнього посла США в Україні Стівена Пайфера, «поступки» можуть включати такі заходи, як дозвіл Донбасу контролювати власну охорону здоров'я, поліцію та школи.
«Але я не бачу, щоб Вашингтон підштовхував українців до кроків, які поставили б під загрозу їхній суверенітет чи здатність національного уряду приймати рішення»
Джерело, знайоме з переговорами між Києвом та Вашингтоном, заявило, що Україна готова брати участь в обговореннях змін «особливого статусу» Донбасу, включаючи культурні та мовні відмінності її східного регіону. Але Україна відкине будь-які зміни, які надають регіону фактичне право вето на національну політику.
«Олександр Вершбоу, колишній посол США у Москві, сказав, що активізація попередніх переговорів між дипломатами з Франції, Німеччини, Росії та України може стати кроком уперед, особливо якщо США братимуть безпосередню участь. В інтерв'ю перед відео-зустрічею Байдена та Путіна Вершбоу сказав, що іншим варіантом було б відтворення каналу переговорів між США та Росією, що використовувалося під час адміністрації Обами, паралельно з цими переговорами. «Це має відбуватися за узгодженням позицій з українцями, а не за їх спиною і не змушувати їх йти на неприємний компроміс», - сказав Вершбоу»
CNBC: Вимоги Путіна щодо України відкинуті
Замітка CNBC Biden didn’t accept Putin’s ‘red lines’ on Ukraine – here’s what that means («Байден не прийняв «червоні лінії» Путіна по Україні – ось що це означає») присвячена підсумкам відео-саміту двох лідерів у контексті перспектив Києва на вступ до Північноатлантичного військового блоку.
«Президент Джо Байден не прийняв «червоні лінії» лідера Росії Володимира Путіна щодо України під час їхнього відеодзвінка, який пройшов на тлі нарощування російських військ на кордоні з Україною. Це означає, що США не приймають вимоги Путіна заборонити Україні вступ до НАТО – найпотужніший військовий альянс у світі»
Під час розмови Путін сказав Байдену, що пропозиція України щодо вступу до НАТО має бути відхилена в обмін на гарантії, що російські війська не вчинять нападу. Президент США відкинув це, вважаючи, що незалежні країни мають право самостійно приймати рішення про союзників.
«Кремль раніше охарактеризував розширення НАТО на схід як пряму загрозу безпеці, стверджуючи, що прийняття України в альянс може призвести до переміщення військ НАТО до російських кордонів»
Путін не бажає миритися з тим, що Україна, яку він вважає «історичною частиною Росії», виходить із-під сфери його впливу. Але цього разу схоже, що Захід готовий діяти рішучіше.
«Путін знає, що вторгнення, найімовірніше, викличе запеклий військовий опір з боку України. Глобальна відповідь на такий зухвалий акт агресії, ймовірно, буде дорожчою, ніж вторгнення до Криму»
TWP: Байден має думати про Україну, як Путін, тоді він зможе його переграти
Газета The Washington Post однією з перших стала публікувати відомості американської розвідки про напад на Україну. У статті As Biden calls Putin, threat of Russian invasion of Ukraine mounts («У той час, коли Байден дзвонить Путіну, загроза вторгнення Росії в Україну наростає») автор аналізує ймовірність силового сценарію на початку 2022 року, як це припускають спецслужби.
«Позиція Росії щодо України загрузла у реальній політиці. Путін зробив ставку на те, що Україна є частиною його сфери впливу, і робить ставку на те, що Кремль стурбований цією країною більше, ніж Сполучені Штати. США пригрозили санкціями, але для деяких у Москві це дрібниці: Росія вже зазнала суворих санкцій і приготувалася до гіршого. Для Путіна, якщо це авантюра, вона прорахована»
Чи справді Путін піде на війну з Україною? Цей незмінний російський лідер, який якимось чином контролює Росію понад два десятиліття, залишається незбагненним, як сфінкс, пише автор.
«Після того, як у 2014 році його викрили в анексії Кримського півострова, багато аналітиків не наважуються припускати, що його дії на кордоні з Україною – не серйозні. «Путін не блефує», - сказала журналістам Тетяна Станова, науковий співробітник Московського центру Карнегі. «Він запропонував цей варіант військової операції щодо України, і він має намір реалізувати його, якщо не зможе отримати те, що хотів би від Сполучених Штатів»
Але навіть якщо загроза війни є реальною, вона все одно може бути мотивована бажанням переговорів. Як вже було навесні, коли у відповідь на нарощування російських військ уздовж кордону з Україною Сполучені Штати запропонували Путіну особисту зустріч на найвищому рівні у Женеві. Тим самим Кремль зробив Росію пріоритетом для зовнішньої політики Байдена.
Останнім часом у відносинах між Москвою та Вашингтоном з'явилися деякі ознаки потепління. Минулого тижня дипломати двох країн досягли попередньої домовленості, яка дозволить американським дипломатам отримувати візи до Росії. Щодо України – все по-іншому.
«Навряд чи Україна найближчим часом вступить до НАТО, особливо з огляду на повсюдну корупцію та відсутність інституційної динаміки всередині держави. Але прозахідні настрої у країні значні»
І хоча напруження створили їхні власні дії, російські офіційні особи побоюються поглиблення військових зв'язків України зі США та їхніми союзниками. Москва скаржилася на продаж західних озброєнь Україні, а також на нещодавні польоти американських стратегічних бомбардувальників над Чорним морем поблизу російських кордонів. Україна може не бути членом НАТО, але діє як член Альянсу.
«Кремль все більше розглядає Україну як західний авіаносець, припаркований навпроти Ростовської області на півдні Росії», - написали минулого місяця Юджин Румер і Ендрю Вайс з Фонду Карнегі»
Саміт у вівторок навряд чи покладе край параної Путіна з приводу України. Виключення будь-якого майбутнього членства України в НАТО – це не питання для Сполучених Штатів, принаймні тому, що будь-яка обіцянка, дана на цьому фронті, може бути скасована майбутніми лідерами, що робить її спірною.
У Вашингтоні та інших європейських столицях може бути розчарування щодо Києва, але воно затьмарюється гнівом на войовничість Росії. Сполучені Штати та їх союзники можуть зробити невеликі кроки, які зменшать напругу.
«Одна ідея, висунута такими експертами, як Стівен Пайфер та Анджела Стент, полягає в тому, що Сполучені Штати можуть втрутитися у Нормандський процес, спрямований на посередництво у врегулюванні конфлікту між Росією та Україною, куди нині входять Франція та Німеччина. Можливо навіть повне переосмислення Мінських угод, яке повисло над російсько-українськими відносинами з 2015 року, ніколи не виконувалося повністю і, як і раніше, є яблуком розбрату»
Стент, що пише для журналу Foreign Affairs, стверджує, що Байдену потрібно більше думати про Україну, як Путін, тоді він зможе більше розуміти його логіку щодо Сполучених Штатів. Хоча США натякнули на серйозні санкції проти Росії, включаючи можливе відключення від SWIFT, системи банківських даних США, деякі аналітики припускають, що настав час для нового сценарію.
««Це буде матір'ю всіх санкцій», - написав у понеділок у Твіттері російський учений Артем Лукін, перш ніж додати: «Іран та Північна Корея вже давно відключені від SWIFT. Чи змінило це їхню поведінку?». Ризик прорахунку високий, і навіть найбільш обнадійливі аналітики стурбовані загрозою конфлікту. Як сказав Румер з Карнегі: «Важко знову відновити стосунки з кимось, хто, по суті, приставляє пістолет до вашої голови»»
