Юрій Криворучко: про переваги та недоліки нових правил автоматичного списання боргів з рахунків

Національний банк України постановою №18 від 12 лютого 2021 року вніс зміни до Правил зберігання, захисту, використання і розкриття банківської таємниці. Документом спрощується процедура виявлення рахунків боржника, отримання інформації про наявні на них суми грошей і запроваджується автоматичне списання коштів у рахунок боргу. До того ж, цими змінами Регулятор зобов’язав банки на вимогу Державної виконавчої служби (державних виконавців) чи приватних виконавців, надавати інформацію про наявність рахунків боржників, номери рахунків, а також наявні на них суми грошей. Про головні переваги та недоліки нових правил автоматичного списання боргів з рахунків українців, в ексклюзивному інтерв’ю UA.News розповів адвокат, колишній працівник МВС, експерт з розслідування економічних злочинів Юрій Криворучко.

Для чого потрібно було це нововведення? Які проблеми воно вирішує?

Юрій Криворучко: Документ відкриває доступ до банківської таємниці для приватних виконавців. Віднині банк зобов’язаний надати на запит приватним виконавцям інформацію про наявність і стан рахунків боржника, вказавши номер рахунку і розмір грошових коштів на ньому.

Водночас, зміни до «Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці» набагато ширше трактують права державних і приватних виконавців щодо отримання інформації від банків.

Так, відповідно до зміненого пункту 3.10, банк зобов’язаний надати інформацію органам державної виконавчої служби, приватним виконавцям в обсязі, порядку та у випадках, визначених у статті 62 Закону «Про банки і банківську діяльність». Відповідно пункту 6 цієї статті Закону, інформація про юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками (серед іншого): органам державної виконавчої служби, приватним виконавцям на їхню письмову вимогу з питань виконання рішень судів та рішень, що підлягають примусовому виконанню відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», стосовно наявності та/або стану рахунків боржника, руху коштів та операцій на рахунках боржника за конкретний проміжок часу, а також про інформацію щодо договорів боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком. Тобто, це означає, що ВСЯ інформація в межах наявності такої в банку щодо клієнта, має бути надана на вимогу державного або приватного виконавця.

«Раніше списання коштів з банківського рахунку фізичної особи було проблемним питанням у взаємодії з окремими банківськими установами. Оскільки в Україні відсутня єдина база даних про рахунки боржників-фізичних осіб, приватні виконавці накладають арешт шляхом винесення постанови про арешт коштів, що міститься на всіх рахунках боржника, і скеровують таку постанову до всіх або окремих банківських установ «навмання». Водночас, окремі банки, керуючись нормою про банківську таємницю, не надавали виконавцям номери рахунків боржників і суми грошових коштів, які на них арештовані»

Винесення постанови про зміни до «Порядку розкриття банківської таємниці» полегшує життя і кардинально «перехиляє терези» у протиборстві стягувача і виконавця, з одного боку, та боржника з іншого. Така відсутність даних рахунків і коштів на них приводила до неможливості списання коштів зі вже арештованого рахунку боржника, оскільки в платіжній вимозі слід було вказувати номер рахунку. І суму коштів, яку потрібно арештувати, а пізніше – списати.

Який алгоритм арешту і списання коштів запровадив НБУ своєю постановою? Наскільки ефективним в Україні буде це нововведення?

Юрій Криворучко: Державні і Приватні виконавці у своїй діяльності щодо примусового виконання виконавчих документів (рішень судів, виконавчих написів нотаріусів тощо), керуються цілою низкою законів і підзаконних актів.

Згідно із законом, для ефективного виконання рішень у примусовому порядку, виконавці зобов’язані:

• накладати арешт на кошти боржника негайно після відкриття виконавчого провадження за умови зазначення стягувачем у заяві банківських рахунків боржника;


• перевіряти кожні два тижні майновий стан боржника у частині виявлення його рахунків;


• арештовувати не пізніше наступного робочого дня з дня виявлення рахунків боржника суму коштів, необхідну для задоволення вимог за виконавчим провадженням;


• списувати арештовані на рахунках боржника кошти.

Однак намагаючись реалізувати ці норми на практиці, виконавці стикаються з низкою складнощів. Зокрема, вони не мають можливості в автоматизованому режимі, по-перше, виявляти наявні у боржника рахунки у банку і дізнаватися суму коштів на них, і по-друге, списувати арештовані на рахунках боржника кошти.

Проблема складнощів виявлення наявних банківських рахунків у боржників-фізичних осіб можливо вирішити лише шляхом направлення вимог на отримання відповідної інформації до всіх банківських установ країни, адже централізований облік таких рахунків на сьогодні відсутній. І виконавці направляють запити до тих банків, до яких вважають за потрібне, а це може бути або перша 10-ка, або топ-20, або усі 73 наявні на сьогодні банки. На щастя, шукати серед банків стало легше – діяльність колишнього президента України Петра Порошенка та екс-голови Валерії Гонтаревої на користь іноземних банківських установ, скоротила кількість українських банків на 150 одиниць.

«Водночас, тут виникає й інша проблема: як дізнаватись суму коштів на рахунках боржника і почати списувати арештовані кошти? Банки трактують положення законів України «Про банки і банківську діяльність» та «Про виконавче провадження», на користь боржників і себе. Справа в тому, що банки мали у своєму розпорядженні кошти клієнтів для проведення кредитної діяльності і не бажали псувати свою репутацію в очах клієнтів, лякаючи останніх своєю лояльністю до запитів виконавців та посилаючись на банківську таємницю. А деякі банки відмовляються надавати виконавцям інформацію про номери рахунків боржника та наявні на рахунках боржника суми коштів. Ухвалені Постановою НБУ №18 від 12.02.2021 року зміни, сприяють більш швидкому знаходженню грошових коштів боржника у виконавчому провадженні, накладенню арешту на них і майже миттєвому списанню коштів»

За що сьогодні в Україні можуть арештовувати рахунки?

Юрій Криворучко: Існує і зворотній бік цих новел для боржників – дійсних та уявних, «штучно створених» начебто стягувачем. Аби зрозуміти, як це працює, розглянемо спочатку проблему арешту грошових коштів і деривативів в усій процедурі виконавчого провадження загалом і в процедурі арешту майна боржника зокрема.

Виконавче провадження – це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі – рішення).

Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, що входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Одним із заходів примусового виконання рішень є звернення стягнення на майно боржника, яке полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом (серед іншого) винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах або на зберіганні в банках або інших фінансових установах.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність», органам Державної виконавчої служби, приватним виконавцям на їхню письмову вимогу з питань виконання рішень судів та рішень, що підлягають примусовому виконанню відповідно до ЗУ «Про виконавче провадження», надається інформація стосовно наявності та/або стану рахунків боржника, руху коштів та операцій на рахунках боржника за конкретний період, а також щодо договорів боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком.

У пункті 7 частині 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» (далі – Закон) визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Частина 2 статті 48 Закону передбачає, що стягнення за виконавчими документами звертається передусім на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, зокрема кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. Відповідно до частини 4 цієї статті, арешт поширюється також на кошти на рахунках, відкритих після винесення постанови про накладення арешту.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 56 Закону, арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна й обтяжень рухомого майна, в день їх винесення

Відповідно до пункту 9.3 «Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», арешт на підставі документа про арешт коштів може бути накладений на всі кошти, що є на всіх рахунках клієнта банку, без зазначення конкретної суми, або на суму, що конкретно визначена у цьому документі. Якщо в документі про арешт коштів не зазначений конкретний номер рахунку клієнта, на кошти якого накладений арешт, але обумовлено, що арешт накладено на кошти, що є на всіх рахунках, для забезпечення суми, визначеної цим документом, арешт залежно від наявної суми накладається на кошти, що обліковуються на всіх рахунках клієнта, які відкриті у банку, або на кошти на одному/кількох рахунку/ах.

Державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов’язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника.

У разі потреби постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження, зазначається накладення арешту «НА ВСЕ МАЙНО».

«Однак загальною практикою в постановах державних і приватних виконавців стало вказування «накласти арешт на всі кошти», забуваючи зазначити «в межах сум, вказаних у виконавчих документах». Таким чином, при часто просто мізерних сумах, як то штрафи за порушення ПДД у розмірі 170,255 гривень тощо, управління поліції надсилають до Відділів державної виконавчої служби (ВДВС) Постанови про адміністративні стягнення, державні виконавці відкривають провадження, отримують відповіді (на сьогоднішні день майже миттєво упродовж робочого дня в межах роботи Автоматизованої системи виконавчого провадження (АСВП)), накладаючи арешт на все майно»

Водночас, законом не визначена пряма відповідальність виконавців за арешт грошових коштів (майна) в сумах значно більших (абсолютно не співмірних), ніж зазначені у виконавчих документах. Доводити перевищення влади та службового становища або зловживання службовим становищем доводиться боржнику, який з подивом довідається про це вже постфактум з повідомлення банку (смс, push-message), що його банківський рахунок на суму 20-50 тисяч гривень арештований з причини виконавчого провадження на 170 гривень. І з банку боржника посилають за роз’ясненнями до ВДВС або приватного виконавця. В період карантинних обмежень багато державних саме відділів Виконавчої служби не пускають громадян всередину приміщень навіть для здачі заяв і запитів, скарг і звернень, вже не говорячи про ознайомлення з матеріалами виконавчих проваджень. При зверненні до органів Нацполіції із заявами про внесення в ЄДРДР відомостей про злочин з боку виконавців, провадження або не відкривається взагалі, або блокується усіма можливими засобами. І лише втручання адвоката може зрушити ситуацію з мертвої точки, і то не гарантовано.

Таким чином, громадянин-боржник вимушений подавати до суду скаргу на дії та бездіяльність виконавця, одночасно подаючи таку ж скаргу на бездіяльність Нацполіції щодо невнесення інформації про злочини виконавця до ЄДРДР та інших незаконних дій виконавця. Це суттєво ускладнює дії боржників щодо зупинення часто незаконних дій виконавців. І це ми зачепили тільки процедуру арешту коштів на рахунках боржника. Підкреслюю, саме на рахунках. Оскільки дуже рідко зустрічаються випадки, коли державний виконавець, отримавши документи з банків щодо наявності декількох рахунків, на кожному з яких достатньо коштів для арешту і стягнення виконавчого документу на виконання виконавчого документу, скасовує (відкликає) арешт з інших рахунків.

Копія постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника не пізніше наступного після її винесення дня, надсилається боржнику та відповідно до банків чи інших фінансових установ або органів, зазначених у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена боржником начальнику відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, або до суду у десятиденний строк.

Арешт застосовується:

1. для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачу або реалізації;


2. для виконання рішення про конфіскацію майна боржника;


3. при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і перебуває у нього чи в інших осіб.

Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.

Чи достатньо захищені права боржників?

Юрій Криворучко: Ні. В усьому цьому ланцюжку дій забувається, що поки боржник буде звертатися до суду із заявою про визнання дій виконавця незаконними і вимогами скасувати арешт з УСІХ коштів, крім тих, що перебувають у межах виконавчих документів, будуть обмежені права боржника на розпорядження власними коштами. І виникає питання – хто буде компенсовувати ці втрати? Всі претензії до виконавця боржник вимушений доводити у суді.

Після арешту коштів, виконавець може вважати виконаним своє завдання виконавчого провадження, адже новий порядок надання інформації щодо кількості рахунків, наявності і суми коштів на рахунках, змісту договорів щодо утримання банківських скриньок, після отримання інформації дозволяє виконавцю стягнути, а банку списати відповідні грошові кошти боржника.

Однак, не слід поспішати хвалити нововведення. Воно добре як для виконавця, так і для стягувача. Але, слід брати під увагу інтереси і боржника в контексті лавинообразного збільшення фейкових і штучних боргів. За останні два роки різко збільшився потік заяв стягувачів – юридичних осіб (іноді факторів – фізичних осіб), які подають, у переважній більшості приватним виконавцям для виконання в якості виконавчих документів не судові рішення, а виконавчі написи нотаріусів.

(ПЕРЕДІСТОРІЯ Виконавчих документів – виконавчих написів нотаріусів, що спричиняє лавинообразні виконавчі провадження без законних підстав).

Відповідно до норм чинного законодавства, кредитор (стягувач) може задовольнити свої вимоги та стягнути з боржника заборгованість в позасудовому порядку, а саме шляхом вчинення виконавчого напису нотаріусом на борговому документі та пред'явлення його до виконання. Цей спосіб є дієвим для кредитора (стягувача), оскільки, так кредитор уникає довготривалих судових процесів.

І тоді кредитори, а саме банки та фінансові компанії, фізичні особи, що придбали борги на торгах, які організовані Фондом гарантування вкладів при здійсненні банкрутства банків (а за часи В. Гонтаревої таких було  «знищено» 150) звертаються до нотаріусів, які вчиняють виконавчі написи, грубо порушуючи при цьому вимоги законодавства України. Також така практика стала популярна і повсимісно разповсюджена серед мікрофінансових організацій, які не видають онлайн кредити, на яких підпису позичальника немає.

Відповідно до ст. 18 Цивільного кодексу України, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» (надалі - Закон) та іншими актами законодавства України (ч. 1 ст. 39 Закону). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року №296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за №282/20595 (надалі – «Порядок»).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (п. 19 ст. 34 Закону). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону та Глава 16 розділу ІІ Порядку.

Так, згідно зі статтею 87 Закону, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172 (надалі – «Перелік»).

Статтею 88 Закону визначені умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до норм цієї статті, нотаріус вчиняє виконавчі написи:

- якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем;

- за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями – не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172 (далі – Перелік).

При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку. При цьому цей Перелік не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі та Порядку.

26 листопада 2014 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову №662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».

Зазначеною постановою були внесені зміни в розділ «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами» та доповнено новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».

Тобто, нотаріус міг вчиняти виконавчі написи на кредитних договорах за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису кредитор мав би надати нотаріусу оригінал кредитного договору, засвідчену стягувачем виписку з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

У судовій справі №826/20084/14 постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема, в частині доповнення Переліку новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» було визнано незаконною та нечинною. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року було відмовлено в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року.

Тобто, на сьогоднішній день, редакція Переліку передбачає можливість вчинення виконавчого напису лише на підставі оригіналу нотаріально посвідченого договору.

Однак, не зважаючи на те, що судовим рішення були скасовані зміни до Переліку в частині вчинення виконавчого напису на кредитному договорі, нотаріуси продовжують вчиняти виконавчі написи на кредитних договорах, які нотаріально не посвідчені та не забезпечені іпотекою.

(Кінець обґрунтування – передісторії)

«Тим, не менше, так звані компанії Фактори, МФО, колектори, агенти та інші функціонери прав Стягувачів (Кредиторів) подають заяви про відкриття виконавчого провадження. Виконавчі органи (як правило приватні, оскільки вони більш мобільні та націлені на результат, і зацікавлені в отриманні авансованої сплати Стягувачем 10% виконавчого збору від суми стягнення), ухвалюють такі заяви і виносять постанови про відкриття виконавчого провадження, стягнення сум, накладання арештів і відповідно списання коштів. Вносячи відомості щодо боржника у єдиний реєстр боржників, отримуючи у банків, які вже є повноцінним членами АСВП, або користуються нею в тестовому режимі, виконавці практично гарантовано отримують ВСЮ інформацію про боржника і в автоматичному режимі отримують можливість стягнути кошти. І вже постфактум боржники можуть оскаржувати як саме стягнення, відкриття виконавчого провадження, так і першооснову – визнання виконавчого припису таким, що не підлягає виконанню. І вже потім, отримує можливість права на регресне стягнення коштів, які були списані з рахунку боржника внаслідок такого виконавчого провадження, відкритого на підставі незаконних виконавчих написів. Найцікавіше, що, приватні (державні) виконавці, хоч і є стороною в судових провадженнях, не можуть бути притягнуті до відповідальності, оскільки діяли у рамках своїх повноважень, передбачених законом»

Винними можуть вважатися лише Стягувачі. І регресне стягнення може відбуватися з них. І добре, якщо це юридичні особи, які мають кошти на рахунку. А якщо це фізичні особи – «підставні кредитори»/«фактори», а насправді – «голь перекатна», де немає з чого взяти гроші назад, оскільки вони вже були зняті з рахунку, або переведені далі. Найцікавіше, що нотаріусів, які вчинили такі незаконні дії, на підставі яких відкрите виконавче провадження, Велика Палата Верховного Суду України зобов’язує вказувати не як відповідачів, а третіми особами на стороні відповідача. Тобто, виводячи з під відповідальності за вчинені незаконні дії. На нашу думку, лише у кримінальному провадженні можливо довести співучасть та вольові, осмислені дії нотаріусів при постановці виконавчих написів, які приводять до відкриття виконавчих проваджень і відповідно, до списання грошових коштів.

Така позиція держави щодо полегшення отримання інформації про майновий стан боржників, недостатній час для боржників (громадян і юридичних осіб), для оскарження в судовому порядку і зупинення до кінця судового спору вчиняти будь-які дії щодо майна і, особливо, щодо коштів тих, кого визначили боржниками, може привести до незаконного відчуження коштів з рахунків фізичних і юридичних осіб та незаконного відчуження майна.

Відсутність стримуючих законних механізмів для протидії незаконному списанню грошових коштів, ускладненості зворотного повернення коштів, та у деяких випадках, робить це неможливим.  Це дозволить масовому зловживанню цією ситуацією шахраям, рейдерам від держави і «самостійним», отримувати у своє володіння майно конкурентам, а державі «паралізувати» своїх політичних опонентів для себе і для іноземних кінцевих вигодонабувачів-руйнаторів фінансово-економічної безпеки України та її суверенності, як держави.

ЦИТАТА з Постанови: «3.10. Банк зобов’язаний надати інформацію органам державної виконавчої служби, приватним виконавцям в обсязі, порядку та у випадках, визначених у статті 62 Закону про банки.

Інформація стосовно наявності та/або стану рахунків боржника повинна містити номери рахунків, відкритих боржником у банку, а також суми коштів, які наявні на таких рахунках.

{Пункт 3.10 глави 3 доповнено новим абзацом другим згідно з Постановою Національного банку № 18 від 12.02.2021}

Інформація, зазначена в абзацах першому та другому пункту 3.10 глави 3 цих Правил, надається у строк, установлений державним або приватним виконавцем відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

{Абзац третій пункту 3.10 глави 3 із змінами, внесеними згідно з Постановою Національного банку № 18 від 12.02.2021}

Вимога приватного виконавця на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, повинна:

1) містити вихідний номер, дату складання, адресат (банк), прізвище, ім'я, по батькові приватного виконавця, його адресу;

2) бути надана за підписом приватного виконавця, скріпленого печаткою;

3) містити передбачені Законом про банки підстави для отримання цієї інформації;

4) містити посилання на норми закону, відповідно до яких приватний виконавець має право на отримання такої інформації.

Банк відмовляє у розкритті інформації, що містить банківську таємницю, якщо за своєю формою або змістом вимога приватного виконавця не відповідає вимогам підпунктів 1 - 4 пункту 3.10 глави 3 цих Правил».

Який зарубіжний досвід процедури виявлення рахунків боржників?

Юрій Криворучко: Досвід отримання доступу до інформації судових виконавців (судових приставів) за кордоном найрізноманітніший.

Візьмемо найближчу сусідку України на Заході – Польщу. Тут у системі стадій судового процесу також важливе місце займає виконання судових рішень. Аналогом українських державник і приватних виконавців є так звані судові виконавці/судові пристави (komorniсу sądnowindowi). Це фізичні особи, які, як і в Україні, зобов’язані мати юридичну освіту, закінчили відповідний курс підготовки і склали кваліфікаційні іспити. Вони є представниками державної влади, гарантами виконання судових рішень, винесених від імені Республіки Польща, тобто державною посадовою особою.

Судовий пристав працює в окружних судах – на так званих rewirach/територіях. Це сфера територіальної юрисдикції районного суду або кількох судів (судового округу), в яких зазвичай працює більше одного судового пристава. Водночас, судовий пристав з однієї територіальності може працювати в масштабах території усієї  Польщі. Опускаючи деталі організації діяльності судових приставів, зупинимося лише на способі отримання інформації про банківські рахунки боржників, справи яких перебувають у провадженні даного судового пристава. Приймаючи від заявника заяву про відкриття провадження і так званий виконавчий наказ (tytuł wykonawczy), який видає виключно суд після набуття чинності судового рішення (wyrok sądowy), одразу в першій інстанції, або після розгляду в апеляційному або наглядовому (касаційному) провадженні, що є єдиним виконавчим документом.

Найпростішим і найшвидшим способом є накладення арешту на кошти на банківських рахунках, і в подальшому їхнє списання.

В Польщі існує так звана Центральна Інформаційна База Банківських рахунків (Centralna Informacja o Rachunkach Bankowych – CIoRB), до якої підключені банки і парабанківські структури SKOK-i (Spółdzielcza kasa oszczędnościowo-kredytowa), які є аналогом українських Кредитних спілок. Вони надають інформацію або за оплату, або безплатно, в залежності від низки факторів. Для того, щоб отримати інформацію до ЦІБР слід надіслати запит судовим приставом із зазначенням реквізитів справи, на виконання якої потрібна інформація щодо банківських та рахунків Кредитних спілок боржників. До створення бази, крім іншого, підштовхнуло й існування «сплячих рахунків», тобто таких, які відкриті нещодавно, але власники давно ними не користувалися, а деякі з них пішли на депонент банками й іноді вміщують досить значні кошти. Створення бази стимулювалося також і складнощами для спадкоємців отримати інформацію про можливі кошти померлих родичів.

До створення CIoRB, щоб отримати дані про «сплячі рахунки», потрібно було запитувати кожну фінансову установу окремо. Враховуючи, скільки різних типів банків та кредитних спілок працює на польському ринку, це займало дуже багато часу.

«Врегульованність питання одностайності виконавчих документів, відсутність двозначного трактування підстав винесення виконавчих написів нотаріуса, які після постановки відповідного виконавчого напису треба разом із заявою подати до суду, і лише після його узгодження він отримує силу виконавчого документу. Таким чином скорочується час на термін судового розгляду. Однак цей виконавчий напис має задовольняти вимоги закону до нього і не має такої можливості юридично невизначенної багатозначності з причин неретельної юридичної виписаності і багатозначних формулювань. Це позбавляє нечистих на руку стягувачів, або навіть професійно організованих шахраїв з віндикаційних фірм (колекторських агенцій) швидко організовувати виконавчі провадження на підставі таких написів. Отримувати інформацію з ЦІРБ та списувати кошти. Опісля ошукані божники, чи ті, кого такими вважають, починають процедуру оскарження дій виконавців, нотаріусів і повернення коштів»

Для виконавців існувала раніше база банківських рахунків OGNIWO, але участь у ній банків, і тим більше кредитних спілок, була добровільна. Крім того, вона не включала депозитні скриньки і «сплячі рахунки», депоновані деривативи та інші ціні папери.

Крім того, існують й інші способи отримання інформації через інші системи контролю за оборотом і депонованням коштів Vindicat.pl.

Тому, варто вивчити закордонний досвід і впровадити в Україні для запобігання зайвих витрат часу, нервів і коштів стягувачів у процедурі стягнення.