$ 38.08 € 41.49 zł 9.64
+11° Київ +12° Варшава +10° Вашингтон
Не лише пляжі: де відпочити в Україні влітку

Не лише пляжі: де відпочити в Україні влітку

11 Липня 2019 12:12

Літо – безумовний час для відпочинку. Умиротвореного на природі, жаркого на березі моря, оздоровчого, розслабленого або драйвового, але обов'язково відпочинку.

У нашій сьогоднішній підбірці пропонуємо ідеї для подорожей по унікальних куточках України, перлинах туристичного дозвілля.

Чарівний спокій Ворохти


Ворохта – невелике селище міського типу в Івано-Франківській області, у серці українських Карпат. Знаходиться на висоті 850 метрів над рівнем моря і є розкотистим хвилеподібним гірським полотном, густо всіяним різноманітними дерев’яними  і кам'яними будиночками, кафешками, готелями та ресторанчиками.



Природна краса Ворохти – кращий цілитель для бажаючих відпочити від бурхливої суєти великих міст, галасливих доріг і запорошених офісів. У ранковий і вечірній час схили селища огортають сметанні тумани, в яких розкішні гори просто розчиняються. Повітря насичене приємним запахом смерек, буків і ялиць, віє свіжістю і прохолодою навіть у жарку погоду.



Обвиває селище гірська мілководна річка Прут, нескінченно струмлива потоками холодної прозорої води. Пейзажі Ворохти – насолода очей і радість для душі. Розмірений відпочинок можна поєднувати з вилазками до полонин найближчих гір і походами по маркірованих туристичних маршрутах, рафтингом по Чорному Черемошу, спробувати спуск зіплайном, піднятися на найвищу точку України – гору Говерлу або інші цікаві піки Чорногірського хребта.



Крім цього, місцеві жителі запропонують покататися на конях, квадроциклах, помедитувати у гарячих чанах з карпатськими травами, спробувати самобутню гуцульську кухню, домашні вина і ласощі, порибалити і навіть виліпити з глини сувеніри. Взимку – катання на лижах та усі види зимового активного відпочинку.



У Ворохті багато самобутніх місць із давньою історією. На одному з пагорбів стоїть унікальна дерев'яна чотирьохсрубна церква у пам'ять Різдва Богородиці, датована 17 століттям. Через дорогу, навпроти церкви, розташувалася Каплиця – місце, де за переказами Ворохта отримала хрещення у 1602 році.

Над залізницею стоїть красивий кам'яний храм, який місцеві жителі називають Богослужбовою Каплицею, відновленою вже у наші дні після декількох історичних руйнувань.



Найбільш привабливими з точки зору туристів вважаються величні кам'яні арочні мости-віадуки Ворохти.

Ці будівлі були зведені при Австро-Угорщині у 19 столітті, для з'єднання основної частини імперії з гуцульським краєм. За задумом, залізниця, що йде через Ворохту та інші поселення регіону, повинна була з'єднати Австро-Угорщину з Одесою, південним торговим центром.



Будували мости руками наших пращурів, місцевих жителів селища, за типовими проектами європейських архітекторів. Що особливо привертає увагу, так це майстерність, із якою виконані віадуки. Камінь відточений і вимощений настільки професійно, як ніби це зроблено не древніми підручними засобами, а сучасними технологіями.



Дістатися до Ворохти зручно і просто. Прямі потяги ходять з Києва, Одеси, Харкова, Львова, Івано-Франківська. Інфраструктура в цілому розвинена, є, де зупинитися на ніч, перекусити, замовити повний пансіон або окремі туристичні послуги.

Кінбурнська коса і загадки Покровського


Для тих, хто вважає за краще влітку вирушити до «великої води», ми пропонуємо переглянути цікавий маршрут – на Кінбурнську косу і до курортного селища Покровське, що розташовані на березі акваторії Дніпровської затоки у Миколаївській області України.



Про цей унікальний історичний край писав ще давньогрецький історик Геродот, називаючи місцевість «Кінбурном» або «густим лісом», а скіфи його боготворили.

Піщана Кінбурнська коса – крайня північно-західна частина Кінбурнського півострова між Чорним морем і Дніпрово-Бузьким лиманом. Належить до Чорноморського біосферного заповідника та має неповторний мікроклімат. З одного боку – омивається морською водою, з іншого – прісноводним Дніпром. Прекрасне місце для усамітнення з природою.



Курортне селище Покровське також знаходиться на Кінбурнському півострові та омивається прісними водами Дніпровсько-Бузького лиману. До Чорного моря можна вийти через косу, яка дістала свою назву від татарського «Кіл-Бурун», що означає «гострий ніс».



Місцевість – степова, укрита лікарськими травами упереміш із сосновими та дубовими гаями, багатими на білі гриби. Тут також безліч риболовецьких угідь. А ще це край солоних озер із цілющою гряззю. Кінбурнська коса має розкішне поселення диких орхідей – одне з найбільших у Європі.

Своєрідний мікроклімат притаманний і Покровському, завдяки прісноводному Дніпру. Тут поєднуються хвойні ліси і піщані береги, різноманітна рослинність з цілющими травами, озера, плавні, грязьові води, різні джерела.



Клімат м'який і вологий, повітря насичене солями йоду і брому. На Кінбурнській косі виходять неймовірні панорамні фото із білосніжними пляжами, нескінченною бірюзою Чорного моря та розкішними лілово-рубіновими заходами сонця. Особливістю коси є те, що у місці злиття морської і лиманської вод утворюються сильні течії, тому туристам заборонено плавати у цій частині акваторії.



Історія цих земель цікава своєю міфологією та культурною спадщиною. Для скіфських племен територія вважалася священною, за легендами на ній мешкали небожителі і стояв храм богині родючості Деметри. Скіфи проводили тут свої обряди і ховали скарби. Пізніше чумаки приїжджали сюди на місцеві солончаки за сіллю – про це розповідає фольклор.



Тутешні краї – екологічно чиста прибережна і курортна зона, де відсутня промисловість і транспортні шляхи. Практично уся територія півострова входить до складу національного ландшафтного парку «Білобережжя Святослава». Білими берегами або Білобережжям слов'яни називали Дніпровські піщані коси. На честь київського князя Святослава землі були названі після його зупинки у цих краях, коли полководець повертався додому із Болгарського походу в 972 році.

Тут збереглися останки Кінбурнської фортеці, зведеної турками у XV столітті. Ця архітектурна споруда вважається однією із найбільш загадкових будівель Османської імперії. Турки звели фортецю як форпост від запорізьких козаків і контролювали прохідні у гирлі Дніпра судна.



Кінбурн був військово-торговим центром і портовим містом, з величезним ринком і готелями, відігравав важливу роль в економіко-культурному житті Кримського ханства в XV-XVIII століттях. Величезне стратегічне значення Кінбурна зіштовхувало турецькі та російські війська у битвах за контроль цієї території. В ході військових баталій фортецю руйнували і зміцнювали, вона кілька разів переходила із рук в руки противників.



В середині XIX століття Кінбурн був знищений англо-французьким флотом. Після цього споруду не відновлювали. Зараз можна побачити тільки земляні вали і рів – це все, що залишилося від величної будівлі.

Дістатися на Кінбурнську косу можна від Миколаєва автобусом. Або по Дніпровсько-Бузькому лиману катером з Очакова Миколаївської області. По воді сюди ходять «ракети» з боку Миколаєва і Херсона.

Природна магія Заліщиків


Поєднувати відпочинок в гірській місцевості зі великою водою можна у дивовижному тернопільському краї – в містечку Заліщики, розташованому на лівому березі Дністра. У минулому це польський кліматичний курортний центр з білими річковими пляжами та екзотичною назвою Польська Рив'єра, а також – центр виноробства (до Другої Світової війни).



Назва містечка походить від поселення місцевих жителів, які проживали «за ліщиною» (лісовий горіх – прим.авт.). З історичних відомостей про край відомо вже у 1340 році. Тут були знайдені артефакти пізнього палеоліту, трипільської, липецької, ранньо-слов’янської і давньоруської культур.

За часів володіння польськими панами, Заліщики вважалися розвиненим торговим центром. У 1766 році з рук короля Станіслава Августа Понятовського місто отримало місцеве самоврядування за Магдебурзьким правом.



У радянські часи, завдяки унікальному мікроклімату, тут створили Томатну столицю, де вирощували помідори, перець та інші невластиві західно-українській місцевості, продукти.



Яскрава родзинка Заліщиків – саме розташування містечка. Крутий згин Дністра утворив природний меандр, посеред якого і знаходиться поселення. Меандр, до слова, це орнамент, який древні вважали магічним символом перебігу людського життя. Знаючі туристи проводять паралелі між Заліщицьким меандром і природною «петлею Саара» поблизу Метлаха, в Німеччині. Ще Заліщики часто порівнюють із підковою – символом удачі і оберегом.



Увагу туристів також привертає старовинний заповідний Заліщицький парк і дендропарк над Дністром, пам'ятка садово-паркового мистецтва, де зібрані унікальні вікові дерева і рідкісні рослини. Заповідник є частиною Національного природного парку «Дністровський каньйон».



В наші дні Заліщики вважаються Української Рив'єрою, яку місцеві жителі намагаються відродити. І відпочиваючим пропонується увесь комплекс послуг для розваг на воді – сюди приїжджають за особливими враженнями від природних красот, активного відпочинку та місцевого тернопільського колориту.