$ 38.08 € 41.49 zł 9.64
+4° Київ +5° Варшава +2° Вашингтон
Одеський кінофестиваль 2018: ще не Канни і не Берлін, але вже не глуха провінція

Одеський кінофестиваль 2018: ще не Канни і не Берлін, але вже не глуха провінція

27 Липня 2018 14:30

21 червня відбулося офіційне закриття 9-го Одеського міжнародного кінофестивалю - головної кіноподії країни. Главред одного з українських видань про кіно дав короткий, але чесний відгук про організацію, конкурсні програми і перспективи на майбутній рік.

[default_title text="ОМКФ розвивається, це правда. Але рости ще є куди"]

Кінофестивальний рух в Україні, як прийнято говорити в промовах його організаторів, «йде семимильними кроками назустріч світовим тенденціям». Частку правди в цій фразі слід ділити приблизно на три, але слід визнати – за останні кілька років фестивальна програма перестала нагадувати компроміс організаторів з совістю. Тепер вона відповідає запитам своєї аудиторії на свіжі прем'єри з Канн і навіть Санденс, а багато що з того навіть з'явиться у широкому прокаті. Прямий тому доказ: на секції «гала-прем'єра» аншлаг був завжди, а сидіння на підлозі Фестивального палацу (Одеський театр музкомедії - прим. ред) або на доданих в поспіху казенних стільцях було нормою.

Міжнародний конкурс також цікавий – з року в рік на нього подаються як перевірені часом хороші режисери (наприклад, Чіро Гуерра і його приголомшливо атмосферна драма «Перелітні птахи), так і нові (не можна не згадати спірну за якістю, але свіжу за атмосферою «Дорогу грому» Джима Камммінга).

Проте, мірою розвитку фестивалю повинна бути не тільки програма більш престижних фестів, але і загальна медіа-повістка. Більше популярних обговорюваних профільною пресою і кінознавцями фільмів – більше іноземних гостей. Більше іноземних гостей – більше престижу для ОМКФ. Більше престижу для ОМКФ – ще більше цікавих фільмів для показу. Ефект сніжної грудки – справа складна, але здійсненне для оргкомітету. Іншого виходу у них немає.

[default_title text="Американського кіно на фестивалі стало більше – і це прекрасно"]

Незалежний кінематограф США останнім часом процвітає – багато в чому завдяки компанії A24, яка випускає суперечливі, нон-конформістські стрічки, які обожнюють критики і аудиторія умовного «іншого кіно».

Подібних фільмів сильно не вистачає в Україні - найчастіше вони проходять повз каси по зрозумілим причинам – Дуейн Джонсон в будь-якій ролі подобається людям більше, ніж екранізація Ніла Геймана про інопланетян в розквіт англійської панк-культури. Але той факт, що фестивальна програма ОМКФ-2018 показала деякі хіти фестивалю «Санденс» - однозначний плюс. Навіть фестивальне кіно з США люди сприймають краще, за європейське.

[default_title text="Головна перспектива ОМКФ – статус «форпосту кіносвободи» на східному рубежі Європи"]

Сьогодні парламент нашого північно-східного сусіда видав новий закон, який серйозно обмежує фестивальні покази. Знаєте, кому це вигідно? Правильно – Україна і Одеському кінофестивалю зокрема. Вже два роки поспіль на гала-прем'єрах фільмів Сергія Лозниці панує не просто аншлаг - «Лагідна» та «Донбас» зустрічали і зустрічають оплесками не тільки за якість цих фільмів, а й градус показаної в них правди. Зустрічають не тільки українці, а й білоруси і навіть не побоялися приїхати росіяни. Вони захоплюються тим, що справжньому мистецтву, а не гнилій пропаганді, тут не перекривають горло, а дають державну фінансову підтримку. Захоплюються публікою – чесною, здоровою, яка задає розумні питання. Захоплюються режисерами – відповідає не зверхньо, ​​а на рівних. Захоплюються стоячими оваціями при кожній появі фото Сенцова. Якщо ви бажаєте зрозуміти, в чому Україна назавжди пішла від запоребріка – приїжджайте в Одесу на кінофестиваль.

[default_title text="Одеський кінофест «йде в цифру» - це складне, але правильне рішення"]

Цього року Одеський кінофестиваль впровадив систему електронних квитків – якщо у вас є фестивальний абонемент, ви могли зайти в особистий кабінет і отримати/придбати квиток на цікавий для васфільм. Це здається звичайною справою, коли нормальні кінотеатральні мережі давно мають свої додатки, але до минулого року на фестивалі потрібно було кожен день ходити на каси і бронювати собі квитки на майбутній день. Тепер у гостей фестивалю з'явилася можливість нормально розпланувати своє дозвілля на всі дні. Круто так? А ось деяким не дуже.

Не всім, звичайно ж. Обурення, протести і вимоги «зробити по-старому» лунали від гостей від 45 років, яким папірець зрозуміліше, ніж PDF-файл зі штрих-кодом в смартфоні. Та ж ситуація була з «безготівковими зонами» в зоні фудкортів. «Як це готівку не приймаєте? Якою картою, у мене там гроші є чи що?», - подібне можна було не раз почути в чергах за їжею і напоями.

Одеський кінофестиваль зростає – як в кількості і якості фестивальної програми, так і в відвідувачах. Він більше не може бути затишним квартирником для пари сотень кінознавців, які не бажають вчити слово «cashless». Івент вимагає масштабної систематизації та автоматизації, особливо якщо 10-й фестиваль розростеться на нові локації і знову додасть у відвідувачах. Кому це не подобається – що ж, спробуйте не погодитися з новими правилами в Каннах, Берліні чи Венеції, де масштаби більші. Одеський кінофестиваль – це не Канни і не Берлін. Але вже і не глуха провінція. Вже час відповідати.