30 жовтня Данія видала дозвіл на прокладку «Північного потоку-2» в межах свого континентального шельфу. Це означає, що останню перешкоду на шляху завершення будівництва газопроводу з Росії до Європи в обхід України усунуто.
На тлі безрезультатності переговорів по новому транзитному контракту між «Нафтогазом» і «Газпромом» за посередництва Європи, новина для нашої країни неприємна. Але не катастрофічна, запевняють експерти. Провести повне завершення усіх ділянок і сполучних конструкцій проекту по морю і на суші до кінця поточного року малоймовірно.
Чому Україна повинна подякувати Данії
30 жовтня Датське енергетичне агентство випустило реліз, в якому повідомило про видачу ліцензії дочірній структурі «Газпрому» Nord Stream 2 AG на прокладання частини газопроводу «Північний потік-2» на континентальному шельфі королівства.
Газпромівська магістраль пройде на південний схід від острова Борнхольм у Балтійському морі. На думку чиновників Агентства, такий шлях буде найбільш екологічно безпечним.
Видати дозвіл Данію зобов'язувала Конвенція ООН з морського права, підписантом якої вона є. Застосувати ліцензію Nord Stream 2 AG зможе через місяць після видачі, відповідно до датського законодавства, якщо не буде якогось оскарження сторін.
Формально, Данія остання з європейських країн, хто видав дозвіл на «Північний потік-2». На ділі Данія – єдина держава, хто стримував цей політичний проект досить тривалий час. В цілому – півтора року.
Саме за подарований час Україні варто дякувати Датському урядові, відзначають експерти:
«Данія реально стримувала будівництво проекту понад півтора року. Датчани насправді попереджали, що вони не зможуть надовго затримати будівництво цього газопроводу. Що можна сказати про дозвіл? Це подякувати Данії за те, що вона надала нам досить багато часу, щоб поборотися із «Північним потоком-2»»
«Данія зробила все, що могла. Спасибі їй. Якби не Данія, Росія б завершила будівництво «Північного потоку-2» до кінця цього року, і українська труба перетворилася б на металобрухт. До речі, в тому числі і тому, що хтось в Україні давно відстоює інтереси Газпрому і не дає створити консорціум з управління трубою»
Навіть у разі відмови датчан від проходження трубопроводу в територіальних водах поблизу Борнхольма, російський проект був би добудований, кажуть аналітики. Але із більшими витратами та тривалістю прокладки.
Поточний стан проекту і шанси на плановий запуск
У прес-службі Nord Stream 2 AG говорять про готовність 87% проекту в цілому. Включаючи сухопутний відрізок по території Німеччини, який повинен з'єднати ГТС Євросоюзу і морську частину «Північного потоку-2». Ця наземна ділянка на німецькій набережній Балтійського моря готова і зовсім на 95%. Її будували заздалегідь, не чекаючи рішення Датського Енергетичного Агентства.
Протяжність кожної з двох ниток газопроводу становить 1230 км. Укладено нині близько по 1100 км обох ниток труб. У компанії запевняли, що для завершення всього будівництва необхідно близько 6-7 тижнів на укладку залишкових 140 км трубопроводу, що становить в основному відсутню датську ділянку.
У «Газпромі» заявляли, що закінчити проект до кінця року реально. Експерти не виключають такого оптимістичного сценарію, але запевняють, плановий запуск труби на фінал 2019 року неможливий. Більш того, тестування потужностей також займе певний час:
«Навіть якщо «Північний потік-2» встигнуть до кінця грудня дотягти, що малоймовірно, знадобиться кілька місяців, щоб технологічно запустити трубу на повну потужність. А головне – продовження «Північного потоку-2» по території Німеччини Eugal буде готовим – і це за планом – тільки наполовину. Друга труба цього трубопроводу буде завершена лише до кінця наступного року»
Eugal і «Турецький потік»
Європейська газова магістраль Eugal – невід'ємна складова життєздатності «Північного потоку-2». Вона з'єднує морську ділянку російської труби з трьома східно-німецькими землями, і проходить до кордону з Чехією.
Протяжність Eugal – 485 км. Реалізують проект спільно «Газпром» і німецький Gascade Gastransport GmbH. За планом, цю наземну ділянку повинні завершити до середини 2020 року. Без повноцінного функціонування цієї магістралі «Північний потік-2» залишається просто транзитною конструкцією.
З «Турецьким потоком», який росіяни також будують для подачі палива в ЄС в обхід України, але вже по дну Чорного моря, ситуація дещо інша. По термінах, будівництво цього газового шляхопроводу повинно завершитися у кінці 2019 року. І з 2020 року подавати газ до Болгарії та Сербії через Туреччину.
Далі, з 2021 року – до Угорщини, а з другої половини 2022 року у Словаччину. Тобто, основні обсяги газу, а це поставки в Угорщину, зможуть бути реалізовані тільки у перспективі.
Іншими словами, до закінчення поточного року обхідні магістралі російського «Газпрому» і «Північний потік-2», зокрема, не запустять. А це означає, що з 1 січня 2020 року «Газпрому» необхідна Україна як транзитер блакитного палива в Європу. Так як російський монополіст пов'язаний зобов'язаннями перед європейцями.
Інакше, в разі перебоїв з поставками газу або ж припинення транзиту через українську ГТС, «Газпром» очікують нові мільярдні позови, але вже з боку ЄС. Чи піде на такі заходи Росія, розмірковують експерти.
Чи чекати газової війни в Європі?
Імовірність того, що Росія припинить поставки газу в Європу 1 січня існує. І подібне рішення буде суто політичним, відзначають аналітики. Але з великими фінансовими та іміджевими наслідками для «Газпрому».
Крім позовів, які можуть вдарити по компанії, Росія ризикує утвердитися на європейському ринку в якості ненадійного партнера, що використовує енергетику для політичного шантажу. У разі якщо російська сторона все ж знехтує зобов'язаннями, постраждати може Східний регіон ЄС:
«Як і 10 років тому, проблеми можуть виникнути у Східно-європейських країнах, які здебільшого залежать від російських поставок. Хоча Євросоюз, маючи гіркий досвід з РФ, займався всі ці роки тим, щоб налагодити інфраструктуру і мати можливість постачати у ці країни»
Основні споживачі палива з Росії – Німеччина, Австрія, Чехія, Італія, Нідерланди – практично не відчують на собі перебоїв з поставками.
До слова, та ж Данія видала в жовтні дозвіл на прокладання газової труби Baltic Pipe з Норвегії в Польщу, яка також пройде по дну Балтійського моря. Цей проект ЄС має намір реалізувати до жовтня 2022 року, що в часі збігається із закінченням довготермінового транзитного контракту між Польщею і «Газпромом».
Загрози «Північному потоку-2»
Про те, що російський газопровід становить загрозу європейській безпеці, йдеться постійно. Саме тому Євросоюз робить контрзаходи – для балансу сил на європейському газовому ринку і контролю політично мотивованих рішень Кремля.
Дія Європейських газових директив з поправками, прийнятими ЄС на початку 2019 року, безумовно вплине на завантаження потужностей «Північного потоку-2». Євросоюз поширив дію директив на газопроводи із третіх країн, поза європейським ринком. Це означає, що «Газпром», на виконання антимонопольного та конкурентного законодавства ЄС, буде зобов'язаний:
- надавати 50% ємності трубопроводу у користування конкурентам;
- не використовувати потужності в повному обсязі (до 50%);
- продати розподільні мережі незалежним учасникам ринку.
Ключове положення поправок – постачальник газу не може бути одночасно власником газової труби, і зобов'язаний надавати доступ до потужностей трубопроводу альтернативним постачальникам блакитного палива.
Вимоги Газових директив поширюватимуться на ті ділянки магістральних мереж «Північного потоку-2», які проходять в територіальних водах країни-члена Євросоюзу і в межах усіх кордонів ЄС. На практиці, для реалізації вимог Директив «Газпрому» також буде потрібний час.
Постанова Суду ЄС щодо обмеження прокачування російського газу за допомогою трубопроводу OPAL, сухопутної ділянки «Північного потоку» - ще один із механізмів антимонопольного регулювання Євросоюзу:
«Швидше за все, це рішення матиме вплив і на обсяги прокачування «Північним потоком-2». Навряд чи він буде на 100% завантажений. Тобто питання регулювання в Європейському Союзі будуть все-таки додатковим викликом для запуску проекту. І росіянам потрібен час, що це врегулювати»
Наскільки достатніми є заходи європейців, щоб контролювати будь-які ризики, пов'язані з «Північним потоком-2»? Усередині самої Європи на це питання немає однозначної відповіді. Так як ряд країн, залучених до проекту, зацікавлені в його реалізації через відчутні економічні вигоди.
Інші держави, поряд з Україною, бачать у трубопроводі загрози своїй безпеці і протидіють можливими правовими, економічними та політичними методами.
Американський фактор стримування
Сполучені Штати - серед, хто різко не схвалює «Північний потік-2». І на думку ряду аналітиків, у Вашингтона є важелі впливу на запуск цього проекту в майбутньому:
«На жаль, ЄС не вистачає політичної волі реалізувати на практиці власні антимонопольні правила і зупинити цей проект, а це означає, що американський Конгрес – зараз єдиний орган, який може перешкодити завершенню будівництва цього газопроводу (щонайменше в короткостроковій перспективі)»
Після рішення Данії, США висловилися за протидію проектові. Зокрема, мова може йти про введення санкцій проти учасників проекту. Але тут важливо розуміти, за яких умов ці санкції можуть запрацювати:
«З приводу санкцій, то не зовсім зрозуміло, на якій правовій підставі вони можуть бути введені. Втім, ймовірно, що Конгрес таки накладе санкції проти Газпрому. Питання в тому, чи підпадуть під них німецькі та європейські компанії, а також їх керівники. Останній крок ще більше погіршить і без того складні відносини між США і Німеччиною»
Антиамериканські санкції проти «Північного потоку-2» можуть стосуватися форс-мажорних ситуацій, як, наприклад, випадків політичного тиску або довільних непостачань, кажуть експерти. Відкритим залишається питання, наскільки США готові реалізувати подібну стратегію, що зосереджені на внутрішніх політичних проблемах та процедурі імпічменту Дональда Трампа.
***
Головним висновком є той факт, що всупереч прагненню Кремля обійти Україну в експорті газу на європейський континент, втілити задум у життя, починаючи з 1 січня 2020 року – практично неможливо. А це повертає «Газпром» за стіл переговорів із Києвом щодо нового транзитного контракту. Про шанси України відстояти свої інтереси у цьому складному і надважливому процесі – наша наступна спецтема.
