Підписання так званих «угод» між Білоруссю та Росією дещо відвернуло увагу від цікавого факту. Адже власне напередодні підписання цього «декрету» відбувалося накопичення російських військ поблизу білоруських кордонів – на так званому «Єльнінському плацдармі».
Це накопичення військ усі українські експерти чомусь помилково пов’язали зі спробою військово-політичного тиску на Україну. Хоча до українського кордону звідти 300 км, а до білоруського – 100. І невипадково стягнення російських військ сталося якраз напередодні підписання «декрету» між Білоруссю та Росією.
Утім, незважаючи на підписання «декрету», починаючи з 6 листопада стартував імпорт електроенергії з Білорусі в Україну обсягом 5 МВт на годину. Адже вітчизняні так звані монополісти де-факто позбавили економіку України можливості увійти в опалювальний сезон.
До речі, президент Литви Ґітанас Науседа ще 19 березня закликав Україну не закупати електроенергію з Білоруської АЕС. Водночас, це не завадило його країні різко наростити споживання саме білоруської електроенергії. Таким чином, Україні фактично не залишили вибору – наша країна стала енергетично вразливою завдяки політиці не російських, а вітчизняних олігархів.
Попри все, Білорусь залишається важливим торговим партнером України. Понад 70% паливно-мастильних матеріалів, необхідних для потреб ЗСУ, постачається якраз із білоруських нафтопереробних заводів. І якщо в українських ЗМІ й далі розганятимуть тези про те, що Білорусь буцімто загрожує Україні, нам у якийсь момент просто не буде чим заправляти власні танки.
Близько 40% бітуму на президентську програму «Велике будівництво» також ідуть саме з Республіки Білорусь. Ця країна – наш торгівельний партнер. Наразі ми маємо чітко усвідомити, що Лукашенко – це останній диктатор, головна мета якого – утримати владу та жодним чином не допустити інтеграційних процесів ані з країнами Заходу, ані тим більше – з Росією. Яка передусім загрожуватиме його особистому авторитарному режиму.
Саме на цих страхах Лукашенка мав б зіграти офіційний Київ. І будувати власний зовнішній курс України, що відповідатиме, насамперед, національним інтересам.
Ще раз підкреслюю, вітчизняна економіка тісно зав’язана на білоруській. Це і товари подвійного призначення, які ми не можемо напряму постачати з інших країн. Бо нам їх ніхто не продає. Це – суворі реалії, з якими ми маємо рахуватися.
Водночас, Лукашенко намагається маневрувати між Заходом і Росією з метою зберегти особисту владу. Виходячи з цього, Україні не варто розігрувати антибілоруську карту, аби не отримати на своїх кордонах ще одну країну-супротивника.
Для чого Києву в терміновому порядку слід відволікати матеріальні і людські ресурси, аби зміцнити величезну ділянку українсько-білоруського кордону? Це – колосальні кошти, які краще спрямувати на переоснащення ЗСУ та інші потреби. Не варто створювати нового ворога власними руками.
Нагадаю, що 29 листопада Україна збільшила імпорт електроенергії з Білорусі до 900 МВт/год.
Президент Володимир Зеленський відреагував на це так: «А як інакше? Вугілля з РФ не йде, там «Північний потік» блокується. А що має робити держава?».
Крем того, глава держави опосередковано звинуватив олігарха Ріната Ахметова у тому, що його компанії шантажують владу погрозами енергетичної кризи чи відключення опалення.
Матеріал опубліковано мовою оригіналу.