За свій поки ще недовгий президентський термін Володимир Зеленський зустрівся із президентом Туреччини Реджепом Тайїпом Ердоганом вдруге. Переговори пройшли у Києві, 3 лютого.
Як написало більшість ЗМІ, це був інтенсивний діалог двох країн, в результаті чого підписано безліч документів та угод. Що позитивного винесла Україна із цього візиту, а де ризикує своїми інтересами – розбираємося детально.
Інтенсивний порядок денний та спільні виклики
Інтенсивний порядок денний говорить про те, що тем для діалогу у обох країн більш ніж достатньо. Крім цього є спільні виклики, відповідати на які і Україна, і Туреччина змушені в силу впливу зовнішніх факторів.
Політична підтримка України
Підсумком засідання Стратегічної ради високого рівня стала спільна заява, де турецька сторона заявила про підтримку територіальної цілісності України та її суверенітету. На спільній прес-конференції Ердоган ще раз наголосив, Туреччина не визнає кримську анексію:
«Ще раз хочу підкреслити, що Туреччина не підтримує незаконну анексію Криму. Туреччина підтримує територіальну цілісність України, включно із Кримом»
президент ТуреччиниКиїв розраховує на допомогу Анкари у питаннях звільнення полонених із російських в'язниць та щодо підтримки кримських татар, про що говорив президент Зеленський.
І якщо по другому пункту турецький лідер пообіцяв співпрацю і допомогу, включаючи участь у будівництві житла для біженців з анексованого Криму, то щодо полонених підтримка стримана. Ердоган не став давати Україні обіцянок на цей рахунок.
Як пояснюють експерти, президент Туреччини, якого відкрито називають другом Володимира Путіна, у зовнішніх відносинах спирається на тактику політичного прагматизму. І діє виходячи зі стратегічних інтересів своєї держави:
«Ердоган дотримується політики політичного прагматизму. Він може морально підтримувати Україну, але разом із президентом Росії Путіним продовжувати будувати «Турецький потік» (трубопровід поставок газу напряму до Туреччини з Росії, був запущений 8 січня 2020 року – прим.авт.)»
У зв'язку із цим є цікавою пропозиція Ердогана фінансової допомоги Україні на цілі оборони.
Військово-фінансове співробітництво
За оцінками дипломатів, між Україною і Туреччиною напрацьовано близько 50 різних угод у сфері військової кооперації. Підсумком зустрічі 3 лютого в Києві стало підписання домовленостей про військово-фінансове співробітництво і фінансову допомогу. Зокрема, Анкара пообіцяла Зеленському виділити 36 млн доларів США на закупівлі турецьких товарів військового та подвійного призначення для потреб ЗСУ.
«Усі ці гроші Туреччина виділяє нам, щоб Україна на них закупила турецьке військове обладнання або техніку. Іншими словами, вигоду отримує Туреччина. Втім, на базі цього пункту можна при бажанні і належному зусиллі вийти на спільне виробництво в галузі ВПК – тк, що нам край необхідне з урахуванням ситуації з Росією»
Диверсифікація енергопостачань
Значущим моментом переговорів стало обговорення поставок каспійського газу в Україну через територію Туреччини.
«Важливими для нас є питання диверсифікації джерел енергопостачання. Ми обговорили можливість транспортування каспійського газу по газопроводу TANAP через відповідні конектори в Україну»
президент України TANAP – це магістраль подачі азербайджанського газу, добутого у Каспійському морі, до європейських країн через територію Турецької держави. Практична реалізація таких домовленостей стратегічно важлива для обох сторін. Україна зацікавлена диверсифікувати поставки блакитного палива – це питання національної безпеки.
Оскільки Росія блокує прокачування каспійського газу через свої кордони, Україна шукає альтернативні шляхи. Туреччина намагається зайняти нішу південного коридору подачі палива в ЄС, конкуруючи з Росією. У питанні азербайджанського газу інтереси наших країн співпадають.
Розвиток торговельних відносин
Ще одним практичним результатом зустрічі стало підписання меморандуму про взаєморозуміння щодо зони вільної торгівлі. Поставлено амбітну мету – збільшити товарообіг з поточних 4 млрд доларів США до 10 щорічно.
Ердоган форсує досягнення ЗВТ, розраховуючи вже у березні провести робочу зустріч на рівні двосторонньої комісії з питань торгівлі та економіки. У поточних умовах торгова лібералізація вигідніша Туреччини, ніж Україні, пишуть експерти:
Торговий представник України Тарас Качка запевняє, що Київ підпише угоду лише у разі досягнення прийнятних для України умов. Головною перешкодою для лібералізації залишається позиція Анкари обмежити «зону» торгівлею промисловістю, в той час, як Київ зацікавлений продавати с/г продукцію.
Галузева взаємодія
Сторони підписали низку галузевих міжурядових угод. Домовилися взаємно визнавати водійські права та взаємодіяти державними архівами, також про кооперацію між службами із надзвичайних ситуацій.
Важливим для України пунктом стало акцентування на співпраці з Туреччиною у сфері транспорту, інтермодальних (змішаних) і поромних перевезень.
«Хороші, позитивні сигнали про активізацію ролі України у транспортних коридорах Центральна Азія – Туреччина – Європа. Вперше за довгий час у нас це підняли на обговорення. Це добре. Сподіваюся, отримає практичне продовження, а не тільки залишиться на декларативному рівні»
За твердженням президента Зеленського, також досягнуті угоди у галузі авіабудування:
«Серед іншого ми домовилися дати імпульс співробітництву в авіаційній галузі, зокрема, що стосується будівництва і поставок літаків АН-178. Окрему увагу приділили посиленню безпеки у Чорноморському регіоні»
президент України Що стосується останнього, тут у обох країн також спільний інтерес. Забезпечення безпеки регіону і захисту судноплавства через російську агресію. Однак, із заявленого не зрозуміло, до чого саме прийшли президенти. Ймовірно, що це питання все ще залишається декларативним пунктом українсько-турецького порядку денного.
Перспективи будівництва в Україні сильного флоту туманні, відповідно Києву поки що нічого запропонувати своїм партнерам у регіоні. Тут час грає проти нас, так як ініціативу лідерства із безпеки може перехопити не хто інший, як Росія. Як би парадоксально це не звучало – Росія і безпека.
Проколи Зеленського
Висновок, який хотілося б зазначити окремо, полягає в тому, що молодому українському лідерові є чому повчитися у більш досвідченого колеги з Туреччини. Прагматизм, який рухає Ердоганом, приклад того, як варто вибудовувати свої відносини з сусідами.
Такі речі, як співчуття турецьким загиблим в районі сирійського Ідлібу на камеру, або обіцянка розслідувати діяльність гюленітських шкіл в Україні, свідчать про те, що президент Зеленський не зовсім розуміє, про що говорить. Тому що не правильно з точки зору інтересів України співчувати окупаційним військам, або залучатися у внутрішні розборки іншої держави з ісламським підтекстом.
Такі політичні огріхи накладають певний відбиток на загальні підсумки будь-яких переговорів і зустрічей. З цієї точки зору, ми знаходимося у більш слабкій позиції, а значить – ймовірно, більш зговірливі на не зовсім вигідні позиції. І це точно не той імідж, яким ми повинні супроводжувати наші зовнішньополітичні зусилля. Якщо звичайно прагнемо вийти зі статусу держави, долю якої вирішують в інших столицях.
