Державна і політична система України переживає непрості часи. Всередині фракції «Слуга народу» регулярно виникають скандали, більшість у Верховній Раді часто провалює важливі рішення, що загострює конфлікт парламенту і президента Зеленського. Про подальшу долю монобільшості, ймовірність дострокових парламентських виборів і способи подолання нинішньої системної кризи, в ексклюзивному інтерв’ю UA.News розповів політолог, голова Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко.
Частина ІІ. Початок інтерв’ю читайте ТУТ.
Володимир Фесенко: Відразу скажу, що я прихильник «лагідної українізації», гнучкої мовної політики, пропагування української мови та стимулювання до її використання, а не просування шляхом примусу. Державний статус української мови треба підтримувати і захищати. В цьому контексті я вважаю цю норму актуальною. Я добре знаю, що українців ще в радянські часи ображало, якщо до них зневажливо ставилися, коли вони хотіли щоб їх обслуговували рідною мовою. І було б не просто дивно, а то і вкрай неприйнятно, якщо б в незалежній Україні, де українська має державний статус, не було б меню українською мовою, або офіціанти і продавці відмовляли обслуговувати українською. Це вже образливо як для окремого громадянина, так і для всієї держави загалом.
Водночас, дуже важливо не зловживати цією нормою і не провокувати штучних конфліктів. Комусь це може не подобатися, але значна частина громадян, особливо у російськомовних регіонах, в побуті користується російською. І не йдеться про те, щоб обслуговування здійснювалось виключно українською мовою.
Я не думаю, що нас чекає якесь велике зростання кількості мовних конфліктів у сфері обслуговування. І поки що відповідна тенденція не спостерігається. Проте, на жаль, є певне провокування подібних конфліктів, або штучне і політизоване роздмухування якихось суто побутових конфліктних ситуацій. Як правило, це здійснюється в інтересах зацікавлених політичних сил.
Останнім часом «слуги народу» дедалі частіше голосують не синхронно і провалюють деякі важливі рішення, як, наприклад, призначення міністром енергетики Юрія Вітренка. Наскільки імовірний розпуск Верховної Ради і дострокові парламентські вибори через такі проблеми в монобільшості?
Володимир Фесенко: Ситуація не така однозначна, як ви кажете. Вперше проблеми із нестачею голосів з конкретних парламентських питань та відсутності повної синхронності в голосуванні, у фракції «Слуга народу» виникли не зараз, а ще наприкінці 2019 року. Схожі проблеми були у всіх великих парламентських фракцій, зокрема і в правлячих партій.
«Водночас, абсолютну більшість необхідних законопроектів, монобільшість все ж таки ухвалює. Там, де не вистачає власних голосів, спрацьовує ситуативна більшість – теж закономірна ситуація в українській політиці. Фракцію «Слуга народу» майже постійно підтримують депутатська група «Довіра» і близько десятка позафракційних депутатів. З деяких питань можуть підтримувати й інші парламентські фракції та депутатські групи. Наприклад, земельну реформу і так званий «антиколомойський (банківський) закон», підтримали фракція «Голос» і навіть «Європейська солідарність» Петра Порошенка. З деяких інших питань підтримували окремі депутати «Батьківщини», ОПЗЖ і депутатської групи «За майбутнє». Проблеми у монобільшості виникають частіше під час голосування кадрових питань. Тут спрацьовують певні ідеологічні розбіжності всередині «Слуги народу», деякі зовнішні лобістські впливи, і, навіть, особистісні претензії окремих депутатів»
політологВодночас, Президенту Зеленському вигідніше мати трохи проблемну монобільшість, ніж її повну відсутність або ворожу парламентську більшість. Якщо відбудуться дострокові парламентські вибори, то глава держави втратить хай неповний, але все ж таки вагомий контроль над парламентом, а відповідно і над урядом. Нинішні проблеми в монобільшості мають відносний і некритичний характер. Якщо у вас іноді є головний біль, не обов’язково «рубати голову». Тож і президенту Зеленському зараз невигідне перезавантаження Верховної Ради.
Чи може найближчим часом бути відправлений у відставку Кабінет міністрів у повному складі і сформовано новий уряд?
Володимир Фесенко: Найближчим часом це навряд чи станеться, але упродовж року – цілком ймовірно. Підставою для зміни Кабміну може бути добровільна відставка прем’єр-міністра, або вотум недовіри з боку президента чи парламенту. Враховуючи нинішні політичні реалії, реальним ініціатором відставки керівника уряду може бути лише президент, як це сталося у березні минулого року.
Але чому я не впевнений, що зміна Уряду відбудеться вже найближчим часом? І в чому парадокс ситуації навколо Кабінету міністрів? За бажанням, президент дуже легко відправити нинішній Кабмін у відставку, адже претензій до чинного керівника уряду і багатьох міністрів, дуже багато. І голоси за це в парламенті знайдуться, причому з величезним запасом. А от призначити нового прем’єр-міністра буде вкрай важко. Опосередковано ми це побачили під час голосувань за кандидатуру Юрія Вітренка. Його хотіли призначати міністром енергетики і віце-прем’єром, але депутати обґрунтовано підозрювали, що досить швидко він зможе претендувати і на прем’єрство. В обидвох головуваннях його кандидатуру не підтримали через протиріччя між олігархами Ахметовим і Коломойським, а також через певні зауваження у багатьох депутатів фракції «Слуга народу». І це непряма ознака того, що на посаду глави уряду доведеться шукати достатньо нейтральну кандидатуру, яка б не викликала підозр і суттєвих зауважень ані з боку абсолютної більшості депутатів президентської фракції, ані з боку впливових олігархів. А ще потрібно, щоб ця людина змогла ефективно керувати Кабміном. І знайти такого кандидата в прем’єр-міністри дуже не просто, а ще важче – затвердити його у Верховній Раді.
Однак нагальна потреба в цьому є. Для відновлення української економіки і забезпечення її прискореного зростання, уряду потрібен новий керівник. Мій прогноз – майбутній прем’єр-міністр, скоріше за все, спочатку пройде певну «обкатку» в складі уряду на посаді міністра чи віце-прем’єра, а вже за декілька місяців буде призначатись очільником Кабміну.
Як обрання Джо Байдена президентом США вплине на внутрішню і зовнішню політику України? Наскільки президент Зеленський готовий працювати з новим очільником Білого дому з огляду на нещодавні скандали довкола компанії Burisma і сина Байдена Хантера?
Володимир Фесенко: Президент Зеленський жодним чином не реагував на скандали довкола компанії Burisma і сина Байдена Хантера, коли на нього тиснув президент Дональд Трамп. Так з якого такого переляку він буде реагувати на цю тему зараз, коли президентом США став Джо Байден? І президент Зеленський і його Офіс обрали абсолютно правильну стратегію нейтралітету на час президентської виборчої кампанії у США. Тож зараз немає жодних перешкод для плідної співпраці з новим очільником Білого дому. І відповідні сигнали новій Адміністрації США вже надсилаються.
«Я не очікую, що президенство Джо Байдена якось кардинально вплине на внутрішню і зовнішню політику України. Стратегічна підтримка України з боку США буде збережена, вона навіть стане більш системною і послідовною. Однак не слід фантазувати, що президент Байден запровадить якісь страшні санкції проти Росії, чи американці нададуть Україні пряму військову допомогу. Також не впевнений, що США приєднаються до Нормандського формату переговорів по Донбасу – на це, як мінімум, потрібна згода росіян. Та і самі американці не проявляють ентузіазму щодо прямої участі в таких переговорах. Проте, їхня участь у переговорах по Донбасу стане більш активною, зокрема є можливість відновлення окремого каналу переговорів між США і Росією на рівні спецпредставників»
політологТакож не слід очікувати, що нова Адміністрація США змінить прем’єр-міністра чи навіть президента України. Кабінет міністрів можуть поміняти президент і парламент, а керівника держави – лише українські виборці. Сполучені Штати завжди працюють з усіма легітимно обраними президентами й урядами, навіть якщо вони їм не дуже подобаються. Американські дипломати люблять це повторювати. І в Україні це повністю відповідає реальності.
Хоча, все ж таки, певні зміни будуть. Зокрема, одним із головних пріоритетів США щодо України буде активна підтримка антикорупційних інституцій та антикорупційного законодавства. Ну і тим українським політикам та їхнім прислужникам, хто намагався погратися в «американську рулетку» на президентських виборах у США, надіслали «чорну мітку» у вигляді санкцій. Це попередження на майбутнє і для інших.
В цьому контексті висловлю скепсис щодо популярної конспірологічної схеми про причетність американців до санкцій проти Тараса Козака і медведчуківських телеканалів. Якщо б це відповідало дійсності, то в санкційному списку США перебували б і Тарас Козак, і Віктор Медведчук. І нашим керівникам тоді було б легше. Однак цього не сталося. Але я припускаю, що українське керівництво проінформувало американських партнерів про введення санкцій проти Тараса Козака і телеканалів, зокрема у розмові між держсекретарем США і міністром закордонних справ України, що відбулася напередодні введення обмежень.
Нещодавно президент Зеленський в інтерв’ю американському телеканалу Axios задав Джо Байдену питання: «Чому Україна досі не є членом НАТО?». Про що свідчить таке дивне питання під час інтерв’ю і які наслідки воно може мати для відносин між країнами?
Володимир Фесенко: Я б не шукав у цьому питанні таємного політичного сенсу. Це гарний риторичний прийом. Не просто гостре запитання, а спосіб привернення уваги до цієї теми. Це одночасно і звернення до нового американського керівництва, і фіксація власної політичної позиції самого президента Зеленського.
«Таким чином, Україна нагадує американцям про свої євроатлантичні прагнення, про нашу готовність рухатись швидше до мети членства в НАТО. Це не означає, що вже завтра це питання буде вирішено. Вступ до Альянсу – це специфічна, поетапна і тривала процедура, і рішення про це залежить не тільки від США, а й від згоди інших країн-членів. Фахівці добре пам’ятають сумнозвісний Бухарестський саміт НАТО у 2008 році, коли Україні та Грузії відмовили у наданні Плану дій щодо членства (ПДЧ) в НАТО (проміжний, підготовчий етап перед вступом країни до Альянсу – ред.). Тоді США були готові до цього, але Німеччина і Франція виступили категорично проти. Вони боялися, що «зелене світло» для України та Грузії на вступ до НАТО може спровокувати агресивні дії з боку Росії. І що сталося? І ПДЧ не надали, і Росію не зупинили, скоріше навпаки. За кілька місяців після Бухарестського саміту НАТО, Росія напала на Грузію, а за шість років – розв’язала гібридну війну проти України й незаконно анексувала Крим»
політологТож це питання Володимира Зеленського – спосіб підштовхнути нове керівництво США до дискусії про перспективи членства України в НАТО.
Однак зверну увагу і на інший фактор – на еволюцію поглядів самого Володимира Зеленського на цю тему. Під час президентських виборів і на стартовому етапі свого президентства, Зеленський не чіпав цю тему, а зараз він про це говорить, як прихильник євроатлантичної інтеграції. Це вплив реальної політики. На посаді керівника держави і Верховного Головнокомандувача, він більш чітко і послідовно відчуває важливість цієї теми для України, як нашого національного інтересу в умовах російської агресії.
Усі нинішні процеси й останні події свідчать про наявність в Україні гострої системної кризи? Які сценарії виходу з неї Ви бачите?
Володимир Фесенко: Я не бачу гострої системної кризи. Саме гострої. Є «коронакриза» – поєднання епідеміологічної та економічної кризи, що виникла навесні минулого року внаслідок пандемії COVID-19. Це глобальна криза, вона охопила весь світ і вдарила по нас. Якщо б у нас була гостра системна криза, то минулого року все б закінчилося катастрофою. А так, навіть негативні наслідки з масштабами епідемії в нас не такі гострі, ніж у деяких європейських країнах, або в США.
У січні ми стали свідками певного зростання соціальної напруги, передусім через вже традиційну для нас тарифну проблему, а також у зв’язку з іншими соціально-економічними проблемами. Хоча ця напруга активно стимулювалася інформаційно-політичними засобами. Зараз відбувається певне загострення політичної ситуації внаслідок санкцій, під які потрапили медведчуківські телеканали. Однак це загострення є дуже відносним і помірним, порівняно з багатьма політичними конфліктами й акціями протесту, які регулярно переживала наша країна.
Водночас, в Україні немає політичної кризи – ані урядової, ані парламентської. Так, система влади працює не дуже ефективно, і більшість українців не довіряє їй. Проте це вже традиційна для нас ситуація. Я б навіть сказав, що для нашої політики це майже норма, дуже специфічна, і явно не добра. У нас аномалія, коли після президентських виборів, всього на декілька місяців, максимум до півроку, на короткий час з’являється вікно довіри до нової влади. Однак українці швидко розчаровуються у своїх обранцях. Спочатку вони очікують від них швидкого дива. Його не відбувається. Швидко воно і не може відбутися. А от розчарування відбувається досить швидко. І такі емоційні «гойдалки» є однією з характерних рис нашої національної політичної культури. І всім майбутнім керівникам Української держави, усім майбутнім прем’єр-міністрам, всім провідним політикам, слід про це пам’ятати. Не обіцяйте «золоті гори», коли ви в опозиції. Тому що за ці безвідповідальні обіцянки доведеться розплачуватись втратою довіри і політичними поразками.
«Крім того, у нас не стільки гостра системна криза (тобто криза в усіх сферах суспільного життя), а довготривала хронічна криза олігархічної політико-економічної системи. Як людина може жити і співіснувати зі своєю хронічною хворобою, так і наше суспільство пристосувалося до несправедливої і суперечливої олігархічної політико-економічної системи, яка деформує і гальмує наш розвиток. Сутність цієї системи не просто в пануванні декількох олігархів та олігархічних груп у нашій політиці та економіці, а у взаємопоєднанні, зрощуванні великого бізнесу і великої політики, зокрема, і влади. Великий бізнес заробляє (отримує штучні надприбутки) завдяки своєму впливу на владу. Частина цих надприбутків інвестується у провідні політичні сили, і цикл повторюється. А є ще окремі метастази цієї проблеми, наприклад, тотальна корумпованість судової системи»
політологПростих і швидких рецептів подолання цієї системи немає, особливо в нашому випадку, коли вона набула таких масштабів. Були спроби вирішити цю проблему за допомогою революцій у вигляді великих Майданів. Однак для зміни цієї системи, недостатньо просто змінити людей при владі, зокрема привести «нові обличчя» замість старих політиків. Так, це слід робити, але тільки цього недостатньо.
Потрібні якісна зміна державної політики – поступове і послідовне відділення влади і великої політики від великого бізнесу, – активна і послідовна антикорупційна політика, жорстка боротьба з політичною корупцією і кардинальне оновлення самої моделі функціонування провідних політичних сил, особливо системи їхнього фінансування. Потрібні успішні структурні реформи, які б враховували соціальний стан і настрої нашого суспільства, щоб прості люди, а не лише бізнес, відчули позитивні зміни.
Україна почала рухатися цим шляхом, але рухається повільно, суперечливо і хаотично. Наші реформатори часто-густо не враховують реальні настрої людей, як у випадку з тарифною проблемою. В деяких країнах такий рух відбувався упродовж десятиліть. Нам треба рухатися швидше і більш рішуче.
