$ 38.08 € 41.49 zł 9.64
+9° Київ +9° Варшава +10° Вашингтон
Про дискредитацію російськомовних

Про дискредитацію російськомовних

11 Лютого 2020 15:42

Хочу трошки поговорити про дискримінацію російськомовних, а то політика все якось відволікає. Конкретно - про переведення шкіл на українську мову навчання всупереч бажанням численних батьків і чому це нікого не дискримінує.

Зазвичай кажуть, що це порушує закріплені в Конституції права іншомовних меншин. Але в Конституції (та й ніде, загалом) про іншомовні меншини не сказано. Сказано, що Україна забезпечує вільний розвиток та функціонування російської та інших мов національних меншин. А от національна меншина - вельми недвозначне юридичне поняття. Це люди, котрі ідентифікують себе як представників певної нації. Етнічних росіян в Україні станом на 2001 було 17%, з огляду на війну з Росією можна припустити, що зараз це число нижче. Українців біля 80%. Не маю даних про те, скільки відсотків людей ідентифікують себе як українців, але чомусь припускаю, що більшість. Маю таке відчуття.

І це ж навіть не питання абсолютних показників. На Буковині існують румунські села, в яких існують румунські школи. Але є нюанс. Коли ми говоримо «румунське село» - мається на увазі не те, що населення говорить румунською, а те, що населення вважає себе румунами. Це громада, а не просто люди, об'єднані за мовною ознакою. В такій румунській школі українська вивчається тому що вона є універсальним засобом порозуміння з людьми за межами громади, при цьому рідною мовою залишається румунська. Так, люди, котрі потраплять зі своєї громади в широкий світ, можуть асимілюватись. Це трапляється передовсім в умовах відсутности консолідованої спільноти, в якій можна підтримувати ідентичність.

Так от, з російською ситуація суттєво інша. Російські школи існують здебільшого просто тому що вони існують. Люди, котрі ходять до російських шкіл, здебільшого вважають себе українцями. Російськомовними. Але от «російськомовний означає російський» - це наратив Російської Федерації. Це альфа і омега її modus operandi, і коли ми приймаємо цей наратив - ми автоматично опиняємося в підпорядкованому становищі, ми починаємо визначатися цим панівним наративом, навіть якщо цього не хочемо чи вважаємо, що це не так. З погляду Росії російськомовний я є її інтегральною частиною, бо це логічний наслідок політики її держав-попередниць, котрі послідовно вели колоніальну політику останні кілька століть. У цій конкретній ситуації моя самоідентифікація не впливає на те, як мене бачить Росія, бо вона дивиться не на ідентичність, а на зовнішні ознаки, тому що їх можна використати як пропаганду і обґрунтування власних інтересів. І навіть колективний голос усіх російськомовних українців надто слабкий, щоб узагалі якось вплинути на існування наративу. В поточній ситуації розмови про мову як патріотизм - це не абстрактне просторікування про консолідацію української нації як уявленої спільноти. Це фактично наша потреба - бути суспільством, що перебуває поза колоніальним наративом Росії. З погляду самозбереження нам зараз безпечніше бути ворогом, ніж другом Росії.

Але навіть якщо спробувати і відкинути весь контекст війни, сама ідея порушення права російськомовних на освіту через переформування освіти і перепрофілювання шкіл - дуже нелогічна позиція. Поки не йдеться про існування на території України консолідованої та локалізованої спільноти людей, котрі вважають себе росіянами, А НЕ українцями і для котрих навчання в російській школі є інструментом збереження рідної мови і культури (абсурдна передумова, але най буде) - для шкіл з російською мовою викладання не існує підстав. Це громадяни України, що говорять російською? Що ж, це їхній вибір. Вони мають право обрати говорити російською, як і будь-якою іншою, реалізуючи право на свободу думки. Держава зобов'язана забезпечити її функціонування, так. І держава жодним чином не перешкоджає, чинні інститути дозволяють, скажімо, відкрити приватну школу з російською мовою викладання. Але утримувати муніципальні школи із загальних податкових коштів заради того, що з юридичного погляду є одночасною примхою певної кількости населення? Не більше, ніж держава зобов'язана компенсувати лікування шлунку людям, котрі щодня харчуються шаурмою - на загальних засадах і в межах, які передбачені заздалегідь. Всі аргументи проти, які мені доводилось бачити - це, по суті, поверхневі маніпуляції, котрі не адресовані суті проблеми, натомість покликані постійно повторювати питання «Чому світ навколо не такий, як я хочу?»

Матеріал опубліковано мовою оригіналу. Джерело: Facebook.