У той час як у російській глибинці Якутії місцева влада радить мешканцям топити сніг, щоб отримати питну воду, помічник президента Росії Владислав Сурков міркує про «путінізм» як ідеологію майбутнього. Яку можна «експортувати» до інших країн.
У статті «Довга держава Путіна» від Суркова можна зустріти все: і пророцтво Росії, і унікальність «глибинного» російського народу з його «довірчим зв'язком» із правителем, і «ритуальний» Захід, що давно зжив себе з його ілюзіями демократичного вибору ... Захоплююче чтиво, іншими словами.
Особливий шлях Росії
11 лютого у російській «Незалежній газеті» вийшла чергова стаття помічника президента РФ Владислава Суркова з претензійною назвою «Довга держава Путіна». У цьому концептуальному опусі колись близький до незмінного вождя російської нації чиновник міркує про місіонерство Росії та її усвідомленому відмову від демократії з її «ілюзорними атрибутами», які давно себе зжили:
«Иллюзия выбора является важнейшей из иллюзий, коронным трюком западного образа жизни вообще и западной демократии в частности. Отказ от этой иллюзии в пользу реализма предопределенности привел наше общество вначале к размышлениям о своем, особом, суверенном варианте демократического развития, а затем и к полной утрате интереса к дискуссиям на тему, какой должна быть демократия и должна ли она в принципе быть»
помічник президента РФ На думку Суркова, для Росії «природний і єдино можливий стан» - це шлях «великої, зростаючої спільності народів і збиральниці земель». А інститути демократії - це всього лише «імпортовані химери», що не прижилися у російській душі.
Сформована модель державного управління під проводом Путіна – органічна для Росії, «ефективний засіб виживання і піднесення російської нації на найближчі не тільки роки, але й десятиліття, а швидше за все і на увесь майбутній вік».
Про державу Путіна
Сурков називає державу Путіна – чимось унікальним в історії Росії і ставить самого президента в один ряд з російськими самодержцями:
«Русской истории известны четыре основные модели государства, которые условно могут быть названы именами их создателей: государство Ивана Третьего (Великое княжество/Царство Московское и всей Руси, XV–XVII века); государство Петра Великого (Российская империя, XVIII–XIX века); государство Ленина (Советский Союз, ХХ век); государство Путина (Российская Федерация, XXI век)»
помічник президента РФ Помічник президента впевнений, що та державна машина, яку і створив Путін, «тільки набирає обертів» і буде визначати майбутнє Росії на найближче століття.
«Выход ее на полную мощность далеко впереди, так что и через много лет Россия все еще будет государством Путина, подобно тому, как современная Франция до сих пор называет себя Пятой республикой де Голля, Турция (при том, что у власти там сейчас антикемалисты) по-прежнему опирается на идеологию «Шести стрел» Ататюрка, а Соединенные Штаты и поныне обращаются к образам и ценностям полулегендарных «отцов-основателей»»
помічник президента РФ Путінізм як ідеологія майбутнього
У своїх міркуваннях Сурков заходить так далеко, що вважає «путінську систему владарювання» або «путінізм» - ідеологією майбутнього, яку можна «експортувати» для інших країн і народів.
«Сделанная в России политическая система пригодна не только для домашнего будущего, она явно имеет значительный экспортный потенциал, спрос на нее или на отдельные ее компоненты уже существует, ее опыт изучают и частично перенимают, ей подражают как правящие, так и оппозиционные группы во многих странах»
помічник президента РФ Оскільки у Заходу давно немає орієнтирів, на які можна спертися, і «немає пророка у їх батьківщинах», Росія «давно вже напророкувала» все те, що «сьогодні з ними відбувається». А напророкувала Росія «англійський брекзіт, американський «#грейтегейн», антиімміграційне обгородження Європи – лише перші пункти розлогого списку повсюдних проявів деглобалізації, ресуверенізації та націоналізму».
Апофеозом путінського місіонерства від Суркова є не що інше, як проникнення в уми всього людства:
«Чужеземные политики приписывают России вмешательство в выборы и референдумы по всей планете. В действительности, дело еще серьезнее – Россия вмешивается в их мозг, и они не знают, что делать с собственным измененным сознанием»
помічник президента РФ Ця ремарка путінського помічника викликає прямі асоціації з фантастикою фільму жахів «Чужий»...
Про справжнє обличчя Заходу і чесність Росії
Владислав Сурков «викриває» Захід за допомогою теорії «глибинної держави», чим насправді є сучасна демократія.
«Термин означает скрытую за внешними, выставленными напоказ демократическими институтами жесткую, абсолютно недемократическую сетевую организацию реальной власти силовых структур. Механизм, на практике действующий посредством насилия, подкупа и манипуляции и спрятанный глубоко под поверхностью гражданского общества, на словах (лицемерно или простодушно) манипуляцию, подкуп и насилие осуждающего»
помічник президента РФ Так ось в Росії такого «лицемірства» немає. Поліцейський апарат і каральна система діють неприкрито, «усіма своїми частинами і проявами назовні»:
«Самые брутальные конструкции его силового каркаса идут прямо по фасаду, не прикрытые какими-либо архитектурными излишествами»
помічник президента РФ Нема в Росії «світлих міражів демократії – ілюзії вибору, відчуття свободи, почуття зверхності та іншого». Тут Сурков правий як ніколи - нема, не було і вже не буде – ні свободи, ні вибору, ні надій на майбутнє.
Росія не приховує своєї «брутальності», а тому – вона чесніша. Все завдяки тому, що нею ніколи не правили «купці»:
«Высокое внутреннее напряжение, связанное с удержанием огромных неоднородных пространств, и постоянное пребывание в гуще геополитической борьбы делают военно-полицейские функции государства важнейшими и решающими. Их традиционно не прячут, а наоборот, демонстрируют, поскольку Россией никогда не правили купцы (почти никогда, исключения – несколько месяцев в 1917 году и несколько лет в 1990-х), считающие военное дело ниже торгового, и сопутствующие купцам либералы, учение которых строится на отрицании всего хоть сколько-нибудь «полицейского». Некому было драпировать правду иллюзиями, стыдливо задвигая на второй план и пряча поглубже имманентное свойство любого государства – быть орудием защиты и нападения»
помічник президента РФ «Глибинний народ» і довіра з Путіним
Росія – це глибинний народ, вважає Сурков, що «завжди собі на умі, недосяжний для соціологічних опитувань, агітації, погроз та інших способів прямого вивчення і впливу». І тільки у Путіна виходить спілкуватися з таким народом:
«Умение слышать и понимать народ, видеть его насквозь, на всю глубину и действовать сообразно – уникальное и главное достоинство государства Путина. Оно адекватно народу, попутно ему, а значит, не подвержено разрушительным перегрузкам от встречных течений истории. Следовательно, оно эффективно и долговечно. В новой системе все институты подчинены основной задаче – доверительному общению и взаимодействию верховного правителя с гражданами. Различные ветви власти сходятся к личности лидера, считаясь ценностью не сами по себе, а лишь в той степени, в какой обеспечивают с ним связь»
помічник президента РФ Саме на довірі до лідера тримається російська держава, що забезпечить їй «довгу і славну історію» та «призові місця у вищій лізі геополітичної боротьби».
Сюрреалізм Суркова
Владислав Сурков – особистість одіозна. В оточенні Путіна цей чиновник довгий час грав роль головного ідеолога російського режиму і стратега геополітики Кремля. Після провалу на «українському фронті», а саме із Сурковим пов'язане все, що відбувається у відносинах між Росією і Україною останні 5 років, Путін віддалив чиновника настільки, щоб забути про нього як про ключову впливову фігуру у кремлівської шахівниці.
Святе місце довго порожнім не буває і Суркову необхідно повернути колишнє ставлення вождя нації. Оскільки на «українському фронті» провал незворотній, він шукає себе у знайомій ніші – на терені ідеології. І не помиляється, адже витончено-грубі лестощі упереміш із виправданням злого генія Путіна і наругою над Заходом – звернули на себе увагу. Що й треба було.
У тій моделі прийняття рішення, що вибудувана у Кремлі, складно уявити собі, щоб подібні думки лягали на папір і виходили друком без відома зверху. І цілком ймовірно, що Сурков всього лише рупор меседжів самого Путіна, особливо напередодні щорічного звернення до Федеральних Зборів.
Особливо на тлі недавніх соціологічних опитувань. Російський центр «Левада» опублікував дані, згідно з якими 52% росіян впевнені, що влада їм бреше. І тільки 12% населення довіряють чиновникам. Третина росіян при цьому приховує своє справжнє ставлення до влади і президента Путіна, повідомляє соціологічна служба «Левада».
При таких настроях потрібні схвалюючі і спростовуючі стимули із набором відповідних символів – як раз все те, що ми читаємо у Суркова. Про те, що Росію примушують до життя у паралельній реальності, здогадуються багато хто і вже давно. Виклад Сурковим російських реалій про «глибинний народ», про місіонерство Путіна та інші близько-сакральні речі тому яскравий приклад.
Щодо «глибинності» народу може свідчити хоча б те, з яким нахабством цьому народові прямо в обличчя заявляють: вибору у вас немає і не буде, а ми – поліцейська держава майбутнього, що буде правити століття. Чи то витончена форма знущання, чи то заміна здорового глузду. Втім, за словами іншого наближеного Путіна Дмитра Пєскова:
«Ми не можемо оперувати у державних цілях поняттями здорового глузду»
прес-секретар президента РФІ правда, не можуть так у Росії. Тому цілком справедливо, що «вибору у них немає».
