Путінізм головного мозку або що Сурков написав про президента країни-терориста

Путінізм головного мозку або що Сурков написав про президента країни-терориста

Марія Гелюх
Автор
Марія Гелюх
UA.NEWS
Поділитись:

У той час як у російській глибинці Якутії місцева влада радить мешканцям топити сніг, щоб отримати питну воду, помічник президента Росії Владислав Сурков міркує про «путінізм» як ідеологію майбутнього. Яку можна «експортувати» до інших країн.

У статті «Довга держава Путіна» від Суркова можна зустріти все: і пророцтво Росії, і унікальність «глибинного» російського народу з його «довірчим зв’язком» із правителем, і «ритуальний» Захід, що давно зжив себе з його ілюзіями демократичного вибору … Захоплююче чтиво, іншими словами.

Що ж це було – грубі лестощі опального чиновника, який бажає повернути милість вождя або концептуальна аргументація путінського режиму? А може це і зовсім претензія на монаршество – пробуємо розібратися. Цитати наводимо мовою оригіналу.

Особливий шлях Росії

11 лютого у російській «Незалежній газеті» вийшла чергова стаття помічника президента РФ Владислава Суркова з претензійною назвою «Довга держава Путіна». У цьому концептуальному опусі колись близький до незмінного вождя російської нації чиновник міркує про місіонерство Росії та її усвідомленому відмову від демократії з її «ілюзорними атрибутами», які давно себе зжили:

Владислав Сурков,
помічник президента РФ
«Иллюзия выбора является важнейшей из иллюзий, коронным трюком западного образа жизни вообще и западной демократии в частности. Отказ от этой иллюзии в пользу реализма предопределенности привел наше общество вначале к размышлениям о своем, особом, суверенном варианте демократического развития, а затем и к полной утрате интереса к дискуссиям на тему, какой должна быть демократия и должна ли она в принципе быть»

На думку Суркова, для Росії «природний і єдино можливий стан» – це шлях «великої, зростаючої спільності народів і збиральниці земель». А інститути демократії – це всього лише «імпортовані химери», що не прижилися у російській душі.

Сформована модель державного управління під проводом Путіна – органічна для Росії, «ефективний засіб виживання і піднесення російської нації на найближчі не тільки роки, але й десятиліття, а швидше за все і на увесь майбутній вік».

Про державу Путіна

Сурков називає державу Путіна – чимось унікальним в історії Росії і ставить самого президента в один ряд з російськими самодержцями:

Владислав Сурков,
помічник президента РФ
«Русской истории известны четыре основные модели государства, которые условно могут быть названы именами их создателей: государство Ивана Третьего (Великое княжество/Царство Московское и всей Руси, XV–XVII века); государство Петра Великого (Российская империя, XVIII–XIX века); государство Ленина (Советский Союз, ХХ век); государство Путина (Российская Федерация, XXI век)»

Помічник президента впевнений, що та державна машина, яку і створив Путін, «тільки набирає обертів» і буде визначати майбутнє Росії на найближче століття.

Владислав Сурков,
помічник президента РФ
«Выход ее на полную мощность далеко впереди, так что и через много лет Россия все еще будет государством Путина, подобно тому, как современная Франция до сих пор называет себя Пятой республикой де Голля, Турция (при том, что у власти там сейчас антикемалисты) по-прежнему опирается на идеологию «Шести стрел» Ататюрка, а Соединенные Штаты и поныне обращаются к образам и ценностям полулегендарных «отцов-основателей»»

Путінізм як ідеологія майбутнього

У своїх міркуваннях Сурков заходить так далеко, що вважає «путінську систему владарювання» або «путінізм» – ідеологією майбутнього, яку можна «експортувати» для інших країн і народів.

Владислав Сурков,
помічник президента РФ
«Сделанная в России политическая система пригодна не только для домашнего будущего, она явно имеет значительный экспортный потенциал, спрос на нее или на отдельные ее компоненты уже существует, ее опыт изучают и частично перенимают, ей подражают как правящие, так и оппозиционные группы во многих странах»

Оскільки у Заходу давно немає орієнтирів, на які можна спертися, і «немає пророка у їх батьківщинах», Росія «давно вже напророкувала» все те, що «сьогодні з ними відбувається». А напророкувала Росія «англійський брекзіт, американський «#грейтегейн», антиімміграційне обгородження Європи – лише перші пункти розлогого списку повсюдних проявів деглобалізації, ресуверенізації та націоналізму».

Апофеозом путінського місіонерства від Суркова є не що інше, як проникнення в уми всього людства:

Владислав Сурков,
помічник президента РФ
«Чужеземные политики приписывают России вмешательство в выборы и референдумы по всей планете. В действительности, дело еще серьезнее – Россия вмешивается в их мозг, и они не знают, что делать с собственным измененным сознанием»

Ця ремарка путінського помічника викликає прямі асоціації з фантастикою фільму жахів «Чужий»…

Про справжнє обличчя Заходу і чесність Росії

Владислав Сурков «викриває» Захід за допомогою теорії «глибинної держави», чим насправді є сучасна демократія.

Владислав Сурков,
помічник президента РФ
«Термин означает скрытую за внешними, выставленными напоказ демократическими институтами жесткую, абсолютно недемократическую сетевую организацию реальной власти силовых структур. Механизм, на практике действующий посредством насилия, подкупа и манипуляции и спрятанный глубоко под поверхностью гражданского общества, на словах (лицемерно или простодушно) манипуляцию, подкуп и насилие осуждающего»

Так ось в Росії такого «лицемірства» немає. Поліцейський апарат і каральна система діють неприкрито, «усіма своїми частинами і проявами назовні»:

Владислав Сурков,
помічник президента РФ
«Самые брутальные конструкции его силового каркаса идут прямо по фасаду, не прикрытые какими-либо архитектурными излишествами»

Нема в Росії «світлих міражів демократії – ілюзії вибору, відчуття свободи, почуття зверхності та іншого». Тут Сурков правий як ніколи – нема, не було і вже не буде – ні свободи, ні вибору, ні надій на майбутнє.

Росія не приховує своєї «брутальності», а тому – вона чесніша. Все завдяки тому, що нею ніколи не правили «купці»:

Владислав Сурков,
помічник президента РФ
«Высокое внутреннее напряжение, связанное с удержанием огромных неоднородных пространств, и постоянное пребывание в гуще геополитической борьбы делают военно-полицейские функции государства важнейшими и решающими. Их традиционно не прячут, а наоборот, демонстрируют, поскольку Россией никогда не правили купцы (почти никогда, исключения – несколько месяцев в 1917 году и несколько лет в 1990-х), считающие военное дело ниже торгового, и сопутствующие купцам либералы, учение которых строится на отрицании всего хоть сколько-нибудь «полицейского». Некому было драпировать правду иллюзиями, стыдливо задвигая на второй план и пряча поглубже имманентное свойство любого государства – быть орудием защиты и нападения»

«Глибинний народ» і довіра з Путіним

Росія – це глибинний народ, вважає Сурков, що «завжди собі на умі, недосяжний для соціологічних опитувань, агітації, погроз та інших способів прямого вивчення і впливу». І тільки у Путіна виходить спілкуватися з таким народом:

Владислав Сурков,
помічник президента РФ
«Умение слышать и понимать народ, видеть его насквозь, на всю глубину и действовать сообразно – уникальное и главное достоинство государства Путина. Оно адекватно народу, попутно ему, а значит, не подвержено разрушительным перегрузкам от встречных течений истории. Следовательно, оно эффективно и долговечно. В новой системе все институты подчинены основной задаче – доверительному общению и взаимодействию верховного правителя с гражданами. Различные ветви власти сходятся к личности лидера, считаясь ценностью не сами по себе, а лишь в той степени, в какой обеспечивают с ним связь»

Саме на довірі до лідера тримається російська держава, що забезпечить їй «довгу і славну історію» та «призові місця у вищій лізі геополітичної боротьби».

Сюрреалізм Суркова

Владислав Сурков – особистість одіозна. В оточенні Путіна цей чиновник довгий час грав роль головного ідеолога російського режиму і стратега геополітики Кремля. Після провалу на «українському фронті», а саме із Сурковим пов’язане все, що відбувається у відносинах між Росією і Україною останні 5 років, Путін віддалив чиновника настільки, щоб забути про нього як про ключову впливову фігуру у кремлівської шахівниці.

Святе місце довго порожнім не буває і Суркову необхідно повернути колишнє ставлення вождя нації. Оскільки на «українському фронті» провал незворотній, він шукає себе у знайомій ніші – на терені ідеології. І не помиляється, адже витончено-грубі лестощі упереміш із виправданням злого генія Путіна і наругою над Заходом – звернули на себе увагу. Що й треба було.

У тій моделі прийняття рішення, що вибудувана у Кремлі, складно уявити собі, щоб подібні думки лягали на папір і виходили друком без відома зверху. І цілком ймовірно, що Сурков всього лише рупор меседжів самого Путіна, особливо напередодні щорічного звернення до Федеральних Зборів.

Особливо на тлі недавніх соціологічних опитувань. Російський центр «Левада» опублікував дані, згідно з якими 52% росіян впевнені, що влада їм бреше. І тільки 12% населення довіряють чиновникам. Третина росіян при цьому приховує своє справжнє ставлення до влади і президента Путіна, повідомляє соціологічна служба «Левада».

При таких настроях потрібні схвалюючі і спростовуючі стимули із набором відповідних символів – як раз все те, що ми читаємо у Суркова. Про те, що Росію примушують до життя у паралельній реальності, здогадуються багато хто і вже давно. Виклад Сурковим російських реалій про «глибинний народ», про місіонерство Путіна та інші близько-сакральні речі тому яскравий приклад.

Щодо «глибинності» народу може свідчити хоча б те, з яким нахабством цьому народові прямо в обличчя заявляють: вибору у вас немає і не буде, а ми – поліцейська держава майбутнього, що буде правити століття. Чи то витончена форма знущання, чи то заміна здорового глузду. Втім, за словами іншого наближеного Путіна Дмитра Пєскова:

Дмитро Пєсков,
прес-секретар президента РФ
«Ми не можемо оперувати у державних цілях поняттями здорового глузду»

І правда, не можуть так у Росії. Тому цілком справедливо, що «вибору у них немає».

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Автор: Марія Гелюх
Поділитись:

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Sorry that something went wrong, repeat again!

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: