Джентрифікація і ревіталізація — модні терміни зі словничка сучасного урбаніста. Їх часто можна побачити в фейсбуці або почути на лекціях про розвиток міста. Ці терміни описують досить складні процеси - перетворення старих промзон в точки тяжіння молоді, перенесення активності з центру міста, заміщення бідного населення багатим, а також економічні і соціальні наслідків цих явищ. Адже урбаністика — це не тільки перекладання плитки.
Ревіталізація по-київськи
На Заході — в США і Європі — ревіталізація промислових територій почалася у другій половині XX століття, коли стало вигідним переносити виробництво у країни третього світу — там труд працівників коштує дешеве. В Україні зовсім інша історія. Різкий занепад промисловості настав на початку 1990-х років — через розпад Радянського Союзу виробничі ланцюжки між підприємствами в різних республіках порушилися. Змінилася структура економіки, з'явилися кордони, нові потреби держави і населення.
Фото: Лев ШевченкоЧастина спорожнілих заводів протягом довгих років була закинута, інші зайняли дрібні підприємці — авторемонтні станції, склади, невеликі приватні сервіси. Деякі заводи за останні десять років демонтували — виявилося, що на їхньому місці вигідніше будувати житло. Нові квартали з'явилися на місці колись небезпечних виробництв і установ: гумового заводу, інституту ядерних досліджень.
Інші заводи перетворилися на офіси. Сотні невеликих контор розташовуються на території зниклих київських виробництв-гігантів: радіозаводу, заводу «Промзв'язок» на Петрівці, кластера заводів «Радикал» та «Хімволокно» на лівому березі. Більш того — «Радикал», незважаючи на екологічну небезпеку, став найпопулярнішим громадським простором лівобережжя. У XXI столітті тут відкрилися торговий центр «Даринок» і креативний кластер «Арт-завод Платформа», які щорічно приймають масштабні заходи та концерти.
Про історію «Радикала»
Радянські правителі, з дозволу яких на лівобережній околиці Києва в 1954 році відкрився найбільший завод хімреагентів, не подумали, що всього за десяток років поруч з заводом почнеться масштабне житлове будівництво. У Радянському Союзі про такі речі не прийнято було думати і говорити.
«Радикал» виробляв ціле сузір'я хімреактивів: хлор, бертолетову сіль, каустичну соду, каучук, сірчану і соляну кислоти, поролон, ДДТ. Продукція заводу йшла як в інші республіки СРСР, так і на експорт. До 1996 року завод був монополістом з виробництва цих реактивів в Україні.
Через згадані уже причини — крах Союзу і руйнування виробничих ланцюжків — в 1996 році робота заводу була зупинена. За наявною інформацією, міська адміністрація в 1998 вирішила не відключати територію «Радикала» від електропостачання і каналізації, щоб уникнути «неконтрольованого розвитку подій».
Фото: Лев ШевченкоУ 2000 році, за інформацією КМДА, на «Радикалі» вперше проводилися роботи з демеркуризації: збір і злив ртуті, ртутемістких шламів з електролізерів. Всього з 2001 по 2006 рр. з «Радикалу» вивезли 54 джерела іонізуючого випромінювання, понад 230 тонн ртуті, демеркурізовано обладнання та будівельні конструкції. Як стверджував на початку 2000-х тодішній міністр екології, в 2001 році в технологічних місткостях і трубопроводах «Радикала» зберігалося близько 100 тонн ртуті і 200 тонн концентрованої ртутної і соляної кислот. В цілому на 60 гектарах заводу перебувало близько 3000 тонн небезпечних речовин. Згідно з даними МНС тих років, це в 30-50 разів перевищувало нормальні показники.
До 2009 року ситуація з небезпечними речовинами, в тому числі ртуттю, на «Радикалі» трохи покращилася — відповідні служби зібрали й вивезли 120 тонн ртуті, проте в ґрунті залишалося ще близько 200 тонн цієї речовини. Екологічна катастрофа не перешкодила міській владі передати частину території «Радикала» (1,45 га) під забудову комунальному підприємству «Житлоінвестбуд-УКБ». Два роки по тому, у 2011-му, вектор «ревіталізації» небезпечних заводів змінюється. Голова КМДА Олександр Попов повідомляє про намір створити на місці «Радикала» і ще двох проблемних заводів, «Радону» і «Заходу», нову промислову зону.
Роботи з очищення території підприємства тривали — в 2012 році було знищено 4,4 тонни хлоромістких пестицидів, розроблялися заходи з транспортування та знищення реактивів.
[caption id="attachment_31727" align="alignnone" width="4912"]
Фото: Лев ШевченкоПроблема демеркуризації «Радикала», за твердженням КМДА, полягає в тому, що єдине підприємство в Україні, яке може переробляти ртуть, ТОВ «Микитртуть», опинилося на окупованій території на сході. Крім того, заплановані в 2013-2017 рр. 134 млн грн на демеркуризацію з держбюджету не виділялися. У 2013-2014 за кошти міста вдалося утилізувати 292,84 тонни хлорорганічних та неідентифікованих сполук. У 2015-2016 роках демеркуризація не проводилася, у 2017-му на її проведення, заплановане до кінця року, виділено 4,5 млн грн. Державна служба НС протягом 2017-2021 років має намір витратити на санацію і демонтаж конструкцій «Радикала» 402 млн грн. Основними джерелами забруднення на «Радикалі» залишаються цех електролізу, склад солерозчинника і шламонакопичувачі.
При цьому з 2002 року на території «Радикала», що примикає до станції метро «Лісова», розташовується критий ринок «Даринок», в якому на даний момент працюють 3500 магазинів і в кілька разів більше людей персоналу.
Арт-завод
Парадокс — за Попова кияни обурювалися перспективою будівництва на території «Радикала» житла. А відкритий в 2014 році на місці сусіднього Дарницького шовкового комбінату «Арт-завод Платформа» моментально став популярним місцем відпочинку серед городян. За три роки заходи «Платформи» відвідали два мільйони людей. Щомісяця на заводі проводиться фестиваль Ulichnaya Eda, на якому десятки тисяч осіб (точніше, 250 000 за сезон) добровільно відпочивають, їдять і веселяться під поривами ртутних випарів. Ulichnaya Eda називає себе однією з причин ревіталізації Дарницького шовкового комбінату, сусіднього з «Радикалом».
Відвідувачі фестивалю вуличної їжі, можливо, і не встигають відчути вплив ртутного забруднення, але робітницям і робітникам «Даринку» доводиться несолодко. Співробітники ринку розповіли Ua.News про свої нездужання, пов'язані, швидше за все, з розташуванням торгового центру:
«Кожного тижня стабільно болить голова. Не знаєш, куди подітися на роботі, ще й жарко дуже. В цьому році двох жінок на ринку вже поховали. Хто його знає, може і правду кажуть про завод»
«Голова іноді паморочиться, шкіру пече. Але що робити, працюю тут. На Троєщині стояти не краще, а в Бердичеві взагалі роботи немає»
Побоювання співробітниць «Радикала» підтверджує еколог Володимир Борейко:
«Завод працював з кінця 1940-х років, виробляв ртуть для військових підводних човнів. Там накопичилися сотні тонн ртуті. Весь «Радикал» покритий іржею — оксидами ртуті. Ця речовина належить до першого класу небезпеки, тому проведення будь-яких заходів на цій території, оренда, по суті, є незаконними. Це місце екологічної катастрофи. Все, що знаходиться поруч, теж потрапляє під вплив ртуті, тому що ртуть дуже легко переноситься в атмосфері. Дослідження підземних вод, що проводилися п'ять-сім років тому, показали, що їхнє забруднення перевищує норму в десять разів. Води рухаються в бік Дніпра. Влада не робить ніяких реальних дій, що є злочином»
За словами Борейка, точна оцінка обсягів ртутного забруднення на «Радикалові» не проводилась, що суперечить інформації, наданій міською адміністрацією. Крім виділених на демеркуризацію 4,5 млн грн, за словами заступника голови КМДА Петра Пантелеєва, місто вже розробляє техніко-економічне обґрунтування демеркуризації «Радикала», однак у Києва на це може не вистачити грошей — потрібна участь держави.
Лабораторні дослідження повітря, проведені 29 червня цього року на території «Радикала» показали, що в різних точках концентрація ртуті в пробах повітря значно перевищує максимально разову гранично допустиму концентрацію.
[caption id="attachment_31728" align="alignnone" width="4912"]
Фото: Лев ШевченкоА «Платформа», тим часом, має намір розширюватися. Не так давно на занедбаних корпусах і цехах Дарницького шовкового комбінату та «Радикала», розташованих в глибині промзони, з'явилися кольорові смуги — ознаки ревіталізації, яка незабаром підійде на небезпечно близьку відстань до ртутного забруднення.
При цьому творець «Платформи», 60-річний ізраїльтянин Офер Керцнер, подає арт-завод на території колись небезпечних підприємств, як манну небесну, що звалилася на голови киян. Жодним словом не згадуючи про фатальне сусідство арт-заводу з «Радикалом»:
«Коли ми взялися за завод, який до цього був закритий протягом двадцяти років, було дійсно складно. Але я хотів зробити щось видатне. Тому вибрав саме Лівий берег — відверто депресивний район. ... Спочатку ми очистили територію заводу: вивезли близько трьохсот вантажівок сміття, поміняли 815 вікон, вимили будівлі всередині, постелили асфальт, озеленили територію. Зробили центральну вулицю, на кшталт Хрещатика, тільки на Лівому березі. Ми хотіли створити pop-up центр міста, альтернативний центр, де люди проводили б час у вихідні. Залучити молодих людей, дати їм напрямки для творчості і надати повну свободу - така була наша мета. Кожен київський таксист знає, де знаходиться арт-завод, а 95% людей, які приїжджають до нас, раніше не були в цьому районі»
Крах креативної економіки
Керцнер також замовчує те, що креативна економіка, двигуном якої в Києві називають його дітище, «Платформу», вже зазнала критики в Європі.
Ідея креативного класу і креативної економіки як рушійної сили розвитку сучасних міст належить американському економістові Річарду Флориді. Ідея міста, орієнтованого на хіпстерів — молодих людей творчих професій, стартаперів — була сформульована ним на початку 2000-х років. На думку Флориди, створення місць тяжіння хіпстерів у вигляді кав'ярень, барів, тусовочних майданчиків, галерей, коворкінгів, дозволить перевести застарілі індустріальні міста на нові, «креативні» рейки.
Досвід багатьох північноамериканських і британських міст показав, що вплив цих ідей на місто виявився негативним. Про це Флорида сам розповів у своїй останній книзі The New Urban Crisis («Нова криза міст»). Мегаполіси, в яких зосереджені «молоді творчі особистості», перетворилися на закриті елітні спільноти, які не допускають в свої межі представників інших соціальних груп. Цим же дослівно захоплюється Керцнер — його «Платформа» повинна залучити молодих творчих людей. Західні міста пізнали результат такого «великого переселення хіпстерів» — їхні кав'ярні та коворкінги почали витісняти старі магазини і дешеве житло, перетворюючи райони для небагатого населення в блискучі хіпстерські гетто.
Києву з його пострадянськими умовами ще далеко до таких серйозних наслідків, але в окремих випадках джентрифікація дає про себе знати і в українській столиці. Заводи, які давали колись роботу десяткам тисяч людей, перетворюються в розважальні майданчики для нового середнього класу або в житлові комплекси, по периметру обнесені огорожею. Вся сфера розваги міста орієнтована на людей із середнім і високим доходом, залишаючи для бідних дозвілля у вигляді супермаркету АТБ і лавки під під'їздом.
Світові приклади
В Європі ревіталізація іноді приймає куди більш серйозні форми, та й до санітарних норм там ставляться серйозніше — нові громадські простори відкриваються на території безпечних виробництв.
Один з найбільш відомих прикладів — лондонська галерея Тейт Модерн, влаштована в колишній електростанції Бенксайд у 2000 році. Галерея розташовується в турбінному залі електростанції. Нерідко для громадських просторів і галерей використовуються млини (BALTIC в Ньюкаслі) і портові доки (Tate в Ліверпулі і Lowry Museum в Манчестері).
[caption id="attachment_31730" align="alignnone" width="2048"]
Фото: Time OutУ західних країнах найчастіше ревіталізуються підприємства легкої промисловості, які пов'язані з транспортною або енергетичною інфраструктурою. Тобто такі виробництва та об'єкти, де забруднення мінімізовано. Позитивні приклади є і в Східній Європі, в Польщі і Росії — пивзаводи (торговий центр Stary Browar в Познані), текстильні фабрики (торговий центр Manufaktura в Лодзі, університет в Форссі в Фінляндії, простір «Ткачи» в Санкт-Петербурзі), кондитерські фабрики («Красный октябрь» в Москві).
«Платформа» в питанні ревіталізації, на жаль, пішла по помилковій стежці. Зарубіжні підприємці за підтримки столичної влади обрали для надання «другого дихання» найнебезпечнішу промзону міста. І невідомо, як це відгукнеться на здоров'ї киян через роки.
Антипод арт-заводу — інноваційний парк UNIT.City, розташований на території мотоциклетного заводу на Лук'янівці, доволі екологічно чистому майданчику неподалік від центральної частини міста. Але в цьому випадку є свої нюанси — «Платформа», якщо опустити екологічне питання, виявилася успішним проектом, а ось доля UNIT.City невідома — чим у майбутньому виявиться черговою генератор стартапів, ніхто не знає.
Представники «Платформи» та «Даринку» спростовують інформацію про забруднення території: «згідно з Протоколів №81 та 79 Державної санітарно-епідеміологічної служби України концентрація забруднюючих речовин ртуті в повітрі в маркет-молі Даринок та Платформі не перевищує середньодобову ГДК згідно вимог «Гранично допустимих концентрацій
хімічних і біологічних чинників в атмосферному повітрі населених місць», затв. Т.в.о. Головдержсанлікаря України від 03.03.2015 року.
