Рейтинг економічних свобод: чи варто перейматися 134-м місцем України
В економічній системі розвинутих країн світу свобода економічного вибору поступово переростає розуміння свободи винятково як пізнаної та усвідомленої необхідності у формі безальтернативного вибору.
Сьогодні для глибокої і різнобічної оцінки стану економіки та рівня життя людей розроблено цілу низку нових макроекономічних показників. Одним із таких показників є індекс економічної свободи.
Україна знаходиться у групі економічно невільних країн поряд з такими державами, як Пакистан, Бенін, Мавританія та Гвінея. Відповідно до рейтингу, за рівнем економічної свободи Україна, на жаль, залишається саме там, де була в 2010-му та навіть 2005-му році. Та гарний показник цьогорічного рейтингування, це те, що за рік наша країна піднялася в рейтингу на 15 позицій.
Індекс економічної свободи – агрегований показник, який включає десять факторів, що засвідчують рівень втручання уряду в економіку (торговельна політика, податкова політика, грошова політика, потоки іноземних інвестицій та капіталу, втручання уряду в економіку, банківська система, контроль за цінами та заробітною платою, власність на економічні ресурси, державне регулювання економіки, чорний ринок). Рейтинговий індекс розраховується на базі 42 показників, які об'єднуються в кілька укрупнених категорій - розмір урядової участі в економіці, якість правової системи і захисту прав власності, доступ до надійної валюті, рівень свободи в міжнародній торгівлі, якість і ліберальність регулювання кредитування, труда та бізнесу.
Причина підняття української держави у рейтингу 2018 року стала валютна лібералізація, яку активно розвиває Національний банк України. За словами експертів, в категорії найсуттєвіші зміни відбулись саме в категорії «доступ до надійної валюти». Тобто, поліпшення позицій України відбулося в основному внаслідок прийняття Закону «Про валюту і валютні операції», який був поданий Президентом України. За іншими показниками позитивна динаміка хоч і спостерігається, але незначна.
Індекс економічної свободи щорічно розраховується Wall Street Journal і Heritage Foundation для більшості країн світу з 1995 року. Оцінюють індекс у балах в діапазоні від 0 до 100 (80 - 100 – «вільні» країни, 70 - 79,9 – «переважно вільні», 60 - 69,9 – «помірно вільні», 50 - 59,9 – «переважно невільні», 0 - 49,9 – «репресивні»).
Цікавим є досвід формування економічних свобод країнами, що очолили рейтинг. Перші місця, як зазначалося вище, займають Гонконг і Сінгапур (ці країни традиційно посідають лідируючі позиції і в інших рейтингах економічної свободи). Далі, в рейтингу від Fraser Institute в порядку убування першості розташовані Нова Зеландія, Швейцарія, Ірландія, США, Грузія, Маврикій, Великобританія, Австралія та Канада (ці дві країни поділили 10-е місце).
Прийнято вважати, що рівень економічної свободи і рівень політичної свободи - це фактори, які мають позитивну кореляцію. Наприклад, президент The Heritage Foundation, описуючи розвиток економічних свобод за підсумками 2016 року, зазначав, що на них в першу чергу впливають політичні події. Є зв'язок між індексом демократії (Democracy Index), який щорічно розраховується дослідницькою компанією The Economist Intelligence Unit, і індексом економічної свободи - за підсумками 2016 року коефіцієнт кореляції між цими показниками, розрахованими по 162 державам світу, склав 0,61. Майже усі дослідження, які використовують різні індекси економічної свободи (крім індексу від Fraser Institute є рейтинги Heritage Foundation, газети Wall Street Journal та інші) відображають те, що вищий рівень економічної свободи обумовлює зростання середньої тривалості життя, впливає позитивно на економічне зростання та інші показники розвитку (враховують також рівень щастя, гендерну рівність). Економічно більш вільні країни, як правило, є ще й заможнішими.
Можна зробити висновок, що економічна свобода безпосередньо пов'язана зі рівнем демократії в країні. Але, традиційне лідерство в різних рейтингах економічної свободи далеко не найдемократичніших Гонконгу і особливо Сінгапуру, говорять про те, що така закономірність ще далеко не аксіома. Не завжди високий рівень економічної свободи гарантує і хороші темпи зростання економіки. Наприклад, американський економіст Дж.Сакс в книзі «Кінець бідності», аналізуючи досвід азіатських країн за 1990-2005 роки прийшов до висновку про відсутність подібної залежності (разом з Сінгапуром, особливо добре це демонструє приклад Китаю). Тобто, абсолютизація політичної та економічної свободи як універсального рецепта економічного процвітання не завжди коректна.
Отже, економічна і політична свобода відображають одні і ті ж цінності, пов'язані з особистим вибором, однак політична свобода може співіснувати з економічної несвободою (як, наприклад, в Індії), а економічна свобода - з несвободою політичною (наприклад, в Сінгапурі).
Економічна свобода і свобода економічного вибору не означають економічної анархії та авантюризму. Вони обмежені нормами чинного законодавства, етики, моралі тощо. Якщо йдеться про економічну свободу окремих суб'єктів господарювання, то вона повинна враховувати інтереси інших суб'єктів, а також поєднуватися з економічною відповідальністю. Врахування інтересів інших економічних суб'єктів здійснюється значною мірою внаслідок прийняття взаємовигідних рішень, дотримання взаємних зобов'язань, прийняття нових та вдосконалення існуючих законодавчих норм тощо.
Узагальнюючи оцінки різних рейтингів, можна сформувати висновки щодо основних чинників обмеження економічної свободи в Україні, що стримують розвиток ринкового середовища і спричиняють неефективність державної політики:
- Обмеження свобод підприємницької діяльності, що проявляється у наявності бюрократії, корупції, зарегульованості дозвільних процедур, ускладненості процедури банкрутства.
- Обмеження інвестиційної свободи: виконання контрактів не гарантовано, не достатньо забезпечені умови для залучення вітчизняних та іноземних інвестицій, значна корупція.
- Слабкий захист прав власності: низький рівень захисту майнової та інтелектуальної власності, суперечливість законодавства, неефективність судової системи, бюрократія, рейдерство.
- Обмеження фінансової свободи: неефективність банківської системи, нерозвиненість фондового ринку, високі фінансові ризики, недоступність кредитних ресурсів для суб’єктів.
- У сфері свобод трудових відносин проблемними питаннями є погіршення зайнятості та умов праці, низький рівень захисту трудових прав. 6. Неефективність державного регулювання: зростання бюджетних витрат по відношенню до ВВП, накопичення державного боргу.
- Обмеження фіскальної свободи проявляється у зростанні податкового тягаря, складній процедурі адміністрування податків, неефективності перерозподілу.
Підвищення рівня економічної свободи в Україні залежить від здійснення реформ, направлених на подолання цих уразливих сторін.